"Байден не підписувався на повну перемогу України над росією": інтерв'ю з військовим експертом Євгеном Диким, ч.II

Перед ЗСУ стоїть завдання перемоги у війні, коли Білий дім цього не хоче

Українська оборона могла бути міцнішою, а контрнаступ ЗСУ — успішнішим, якби останні вісім років ми готувалися до великої війни і вчасно отримували сучасні зразки зброї від Заходу. Поки одна частина народу попереджала, що імперія не змирилася із втратою України і прийде по нас — інша вважала, що нам гарантована перемога.

Чому окупанти так тримаються за Урожайне і Роботине, що собою являє "лінія Суровікіна" і чи потрібна Україні нова хвиля мобілізації? На ці та інші запитання в другій частині інтерв’ю "Телеграфу" відповів колишній командир штурмової роти в 24-му окремому батальйоні ЗСУ "Айдар", військовий аналітик Євген Дикий.

*Що означає наступ ворога на Куп’янськ і Лиман, як далі буде розвиватися український контрнаступ на півдні та Донбасі, і чому в нього не вірять західні ЗМІ — читайте в першій частині інтерв'ю.

— Щодо нашого контрнаступу. Дійсно, повідомляється про успіхи на Запорізькому напрямку…

— Та вже і на Донецькому.

— Тим краще. Але як все ж таки далі буде розвиватися ситуація?

— Урожайне (селище в Донецькій області. — Ред.) вже наше. В Роботиному (село в Запорізькій області. — Ред.) вже також зайшли, але там ще йдуть запеклі бої. І Урожайне, і Роботине, це ті місця, де ми залишили вже за спиною першу лінію російської оборони і "вгризлись" у другу. Фактично там вирішується: зламаємо ми "лінію Суровікіна" чи ні. У мене оптимістичні очікування, та не варто чекати, що це станеться швидко. На першу лінію у нас пішло два місяці, а за другу лінію вони зачепляться ще сильніше.

— А що взагалі собою являє ця "лінія Суровікіна"?

— Перша лінія являла собою суцільну смугу мінних полів. Сотні квадратних кілометрів замінованої території, а за ними пунктирна лінія із взводних, ротних і батальйонних опорних пунктів, які зосереджені на пануючих висотах і все прострілюють. Це те, що вже здолали.

Друга лінія облаштована по-іншому: там немає суцільного мінного поля, бо вони не могли б тоді пересуватися між своєю першою та другою лінією. Їм довелося залишити купу проходів. Це не означає, що там не заміновано. Там купа мінних полів, але все ж таки це окремі мінні поля, а не одне суцільне. Але укріплення там не "пунктирні", не опорники. Там суцільна система земляних переходів, з’єднаних між собою на сотні кілометрів, а через кожні 5-10 кілометрів — бетонні ДОТи. Це навіть не Друга світова, а Перша. Навіть у Другу світову ніхто так вже не робив. Ми воюємо з історичними реконструкторами.

Росіяни вже зрозуміли, що у найближчим часом Україну не захоплять. А тепер насаджують усьому світу нову парадигму про т.зв. бойову нічию. Мовляв, обидві сторони вже вийшли на максимум можливостей, жодна сторона не здатна прорвати оборону іншої. А коли так, то на лінії зіткнення бої можуть йти роками. Як у Першу світову. Втім, ця лінія не всюди суцільна.

Чому така увага м*скалів до Урожайного? Тому що суцільна лінія траншей переривається річками. І долинами річок ми проходимо вперед і вгризаємося в "лінію Суровікіна", щоб не брати в лоб ці траншеї. Тепер лишилося взяти село з символічною назвою Завітне Бажання. Якщо ми це зробимо, то можна буде сказати, що навіть і друга лінія буде подолана.

— А як щодо якості захисників цієї "лінії Суровікіна"?

— Ми сміялися з цих мобіків минулої осені, коли їх привозили прямо з військкоматів і вони дійсно були абсолютно ніякі, і це правда. Та це була минула осінь. Як казав колись мій ротний командир 2014 року: "Що таке професійний солдат? Три бої вижив, і ти вже професійний солдат".

А ці мобіки, якщо дожили до нашого літнього наступу, значить, пройшли не три, а 33 бої. Це вже загартовані бійці, і багато в чому загартованіші за тих наших, кого набрали в останню хвилю мобілізації. Так, систематично їх нічого не вчили, та їх вчила війна і, як мінімум, війна навчила їх виживати. Мотивація у них однозначно гірша, аніж у нас, але коли в тебе за спиною заградзагони, це сильно мотивує.

Зараз — кульмінація літньої кампанії і її суть зводиться до того, не хто куди просунеться, а хто перший "закінчиться". Чи у них закінчаться резерви, щоб перекидати їх і затикати кожну нову дірку, яку ми прогризатимемо у їхній обороні, чи ми "сточимся" об цю лінію оборони і у нас закінчаться люди, які будуть готові йти вперед. Та поки ми в цьому змаганні ведемо.

— Але в тім-то й річ, що в кремлі роблять зараз усе, щоб у них люди не закінчилися. Наприклад, путін недавно підписав закони, якими "закрив" країну для чоловіків призовного віку.

— Це про більш дальню перспективу. Вони дійсно готуються до нової хвилі мобілізації. Та минулого разу набрали 400 тисяч і фактично після цього їхня мобілізаційна система колапсувала. В реальності ми вважаємо, що вони без проблем можуть набрати 200-250 тисяч. З великими проблемами — тисяч 300 за раз. Це від 4 до 6 місяців: від моменту, коли йде команда масово роздавати повістки, до моменту, коли ця хвиля приїжджає на фронт. "Закрити" зараз фронт ці люди точно не встигають. А от якщо ми не ламаємо фронт до осені і починається вимушене затишшя через дощі, тоді їхня мобілізація спрацює.

— В такому разі, нам потрібно робити так само? Нову хвилю мобілізації?

— Ми не знаємо дуже важливої цифри: на який відсоток виконується план мобілізації. Мобілізацію у нас, так само як і в орків, ніхто не припиняв. Ми говоримо про велику хвилю у них, а щомісяця вони набирають 20-25 тисяч, тобто мала хвиля йде увесь час. І у нас так само. Тому якщо план виконується, то нема потреби в нових великих хвилях. А якщо серйозний недобір порівняно з планом, значить тоді, напевно, потрібно тяжко зітхнути і робити масову кампанію на осінь.

Росія робить ставку на затягування війни, сподівається виграти війну на виснаження. І у них є підстави так вважати, бо слабкою ланкою може виявитися Захід: як мінімум зменшить свою підтримку і як максимум взагалі відмовиться від неї. Як це сталося, до речі, в Кореї, де СРСР і США втомилися і вирішили, що треба закінчувати, а що про це думали самі корейці — ніхто не питав. І у разі, якщо росіянам вдасться затягнути війну, доведеться мобілізовувати ще дуже багато людей.

Якщо наступна мобілізація м*скалів станеться ще під час активної фази війни: встигають восени добрати 300-400 тисяч мобіків і навесні привезти їх на фронт, то це можна компенсувати тільки аналогічного масштабу мобілізацією у нас. Щонайменше півмільйона українців мають бути готовими надягнути форму.

— Ви казали раніше: "Ми чомусь собі придумали, що перемога гарантована, а це ще зовсім не так". Поясните?

— А з чого ми раптом вирішили, що нам гарантована перемога? З того, що було кілька переможних етапів цієї кампанії? До війни величезних помилок наробили ми. Ні Байден, ні навіть Трамп не забороняли нам підготуватися до початку цієї війни. Ми "просвистіли" щонайменше вісім років. Чому "щонайменше"? Бо таким як я, кого називали "маргіналами", "екстремістами", "довбанутими націоналістами", чомусь було абсолютно очевидно з моменту здобуття незалежності, що по нас прийдуть. Імперія була ослаблена, але не проковтнула той факт, що ми від неї тікаємо.

Гаразд, забудемо про 30 років незалежності, але з 2014 року не розуміти, що "мала" війна закінчиться великою, це треба було постаратися. Та наш народ постарався. В останні три-чотири місяці нам стрілочки малювали, звідки вони заходитимуть, а ми не вірили. А наразі купу помилок роблять наші західні партнери, а ми все більш-менш правильно. Та оскільки ми не готувалися, ми стали заручниками того, що Салліван (Джейк Салліван — радник президента США з питань нацбезпеки. — Ред.) та Байден думають про можливу ескалацію, в який спосіб вони хочуть уникнути Третьої світової війни. Та вони не розуміють, що єдиний спосіб уникнути її, це розбити росію в цій локальній війні. І це розходження інтересів з нашими західними союзниками буде тільки наростати.

— Що маєте на увазі?

— На початку війни наші інтереси збігалися: Білий дім зайняв позицію, що їхня мета в цій війні не допустити перемоги росії. А на початку війни це і для нас була програма максимум. А от тепер, коли наш інтерес — повна перемога над росією, на таке Байден вже не підписувався. І перед нами задача перемогти у війні, коли найвпливовіша частина наших союзників цього не хоче. І ніхто не дав гарантію, що ми з цією задачею впораємося. Та ми вже зробили багато речей, які вважалися неможливими, і мені дуже хотілося б вірити, що ми і це здолаємо. І я вважаю, що це можливо. Та є принципова різниця між "можливо" і "гарантовано".

— Це не-збігання інтересів і гальмує надання Україні винищувачів F-16?

— Це окрема болісна історія. Єдина реальна причина ненадання нам літаків, це виключно страхи Байдена. Нагадаю, ще навесні минулого року нам хотіли віддати старі радянські МіГи, які були у країн НАТО. Байден особисто це заблокував, і навіть МіГи до нас приїхали через рік. А історія з F-16, дай боже, щоб успішно завершилася ще через рік. Тобто до нинішніх наступальних кампаній, і навіть до зими цього року, ці літаки не мають жодного стосунку. Хіба що вони будуть на наступальну кампанію літа наступного року, а хто його знає, де ми будемо влітку наступного року.

— Тоді чим можна компенсувати відсутність літаків?

— Якби нам дали хоча б велику кількість наземних ЗРК. Я зараз не про Patriot, їх нам, дійсно, багато дати не можуть. Те, що нам їх по краплі капають, і то добре. У нас чотири батареї Patriot, а скільки в США? Там на бойовому чергуванні 15 батарей на всю країну. Та зараз не про Patriot, а про тактичні ЗРК, які могли б супроводжувати наші наступаючі війська. Для наших наступаючих військ на півдні, російська авіація — одна з ключових проблем. Треба десятки, якщо не сотні тактичних ЗРК, які могли б не тільки прикривати об’єкти в тилу, а їхати в наступаючих порядках. Та, на жаль, їх нам дають не в тій кількості, щоб впливати на наступ.

— Удари взимку по енергетиці. Очевидно, що вони продовжаться.

— Звісно. І тут я можу відіслати до аналізу нашого Міненерго: минулої зими, коли почалась кампанія зі знищення, у нас було 100% енергосистеми. Було зруйновано близько 70%, ще 30% витримали і нам їх вистачило. Відновити 70% за одне літо неможливо. Тому до наступної зими ми підходимо з 50% системи. І ми ж розуміємо, що одне діло бити по 100%, а зовсім інше по 50%. Ефект може бути сильніший. Можливо, нам таки доведеться пережити повні блекаути.

— Чи бачите ви російські ІПСО, які зараз успішно працюють в Україні?

— В Україні ІПСО, схожі на успішні, я не бачу. Я з великою тривогою дивлюся на те, що відбувається у західних медіа. Мені здається, що там іде успішна ІПСО і насадження тези про невдалий український наступ. І особливо це видно по США, де 90% публікацій саме з таким меседжем. Це вже суцільний хор, в якому першу скрипку грають видання, орієнтовані на ліве крило демократичної партії — Washington Post та New York Times. І ця кампанія виглядає невипадковою, тим більше, що вони почали "ховати" наш наступ рівно через два тижні після його початку.

Ресурс, який нам дали, абсолютно невідповідний тому завданню, яке стоїть. Небо повністю не закрите і там перевага росіян в 10-12 разів. Жодна армія НАТО навіть не почала б наступ в таких умовах. Навіть по бронетехніці, яку ніби-то нам насипали. Так, нам її пообіцяли із розрахунку приблизно на дві американські дивізії. Хотілося б побачити, як вони проривають фронт довжиною 1500 кілометрів. А доїхало ще менше, аніж пообіцяли: із розрахунку на штат однієї американської механізованої бригади. З такими ресурсами ми пішли в бій.

У нас не було варіантів, адже якби не пішли у наступ, було б набагато гірше. І за цих умов починається хор, що ЗСУ фронт не прорвали, російська оборона тримається, значить, це вже переходить в затяжну фазу, давайте заморожувати. Здається, саме тут ми маємо справу з дуже потужною російською ІПСО. Переламати її в інформаційному плані ми не змогли. Єдиний наш шанс її переламати, це тільки перемогти на фронті. Якщо ми вийдемо до Азовського моря, картина поміняється, в тому числі, і в медіа.