"ЗСУ залежать від того, які "таргани" танцюють у головах наших союзників": інтерв'ю з військовим експертом Євгеном Диким, ч.I

Український контрнаступ отримав виразні успіхи на півдні. За інформацією Генштабу та військових аналітиків, ЗСУ просунулися вперед в Запорізькій області і починають шматувати хвалену "лінію Суровікіна". Та разом з тим, ворог зосередив значні сили на Харківщині і випробовує на міцність вже нашу оборону в районі Куп’янська, який було звільнено восени минулого року.

Що означають ці події, як далі буде розвиватися український контрнаступ і чому в нього не вірять західні ЗМІ? На ці та інші запитання в першій частині інтерв’ю "Телеграфу" відповів колишній командир штурмової роти в 24-му окремому батальйоні ЗСУ "Айдар", військовий аналітик Євген Дикий.

— Пане Євгене, на території рф дедалі частіше гриміть "бавовна". Це відбувається щодня, і навіть у Москві. Це вже той переніс війни на територію ворога, про який раніше казав генерал Залужний?

— Це той переніс на територію ворога, який є критично необхідним із першого дня цієї війни і з яким у нас залишаються певні проблеми, пов’язані з нашими дорогоцінними союзниками. З точки зору міжнародного права, нема жодних проблем вести війну на території ворога. Ніхто і ніде не прописував такого абсурду, що країна, яка обороняється, має це робити тільки на своїй території.

З військової точки зору, перенесення війни на територію ворога завжди було запорукою перемоги і вважалось мірилом успіху. Коли 22 червня 1941 року почалася радянсько-німецька війна, то перше, що зробив СРСР — організував у серпні 1941-го наліт дальньої бомбардувальної авіації на Берлін. Саме для того, щоб продемонструвати: війна буде на території обох сторін. Тому і неетично, і немає правових підстав для тих обмежень, які наклали на нас західні союзники. Та оскільки ми від них залежимо, вони ставлять будь-які умови, в тому числі і абсурдні й невиправдані. І критичною, жорсткою умовою є те, що жодна зброя, яка надана нам союзниками, не може використовуватися на території рф.

І це обмеження комплексне: воно стосується не тільки не-використання зброї, яку вони нам надають, а ще і не-використання регулярних частин ЗСУ на території рф. Тобто ми не маємо права і переходити через "поребрик" і змушені гратися в різні гібридні ігри на кшталт того, що це операції Російського добровольчого корпусу.

З військової точки зору, це повна нісенітниця, але оскільки вісім років ми не готувалися до цієї війни і тепер залежимо від того, які "таргани" танцюють у головах наших союзників, ми змушені з цим рахуватися. Саме ці фактори і затримували перенесення війни на територію ворога.

— Та все ж таки, судячи з вибухів у рф, ми і самі собі змогли відростити довгу "руку".

— На жаль, процес цей пішов дуже пізно. До "великої" війни ми взагалі ніколи цим не заморочувалися. Навіть всі ті вісім років, що йшла війна на Донбасі, наше дроноробство розвивалося в межах тактичних систем. Ми працювали для фронту, переважно на рівні дронів Mavic, а це не просто тактичні системи, а системи для взводу чи відділення. Максимум, що ми виробляли, це наприклад "Лелеки" (український БПЛА — Ред.), але це не ударні, а розвідувальні дрони з радіусом 100 кілометрів. Це те, що було потрібно для лінії розмежування. І ми ніколи навіть не задумувалися над тим, що нам потрібна зброя, яка б діставала вглиб росії. Це наша помилка.

Та з травня минулого року почався масовий хакатон з виробництва різних дронів, зокрема, і дронів дальнього радіусу дії. Загалом працює до сотні команд різного рівня: починаючи від гаражних стартапів, закінчуючи великими заводами. І перші результати дуже приємні і обнадійливі: і по морю, і по повітрю ми вже вийшли на відстань у 1000 кілометрів. А це те, що повітрям дістає до Москви, складів і аеродромів у Європейській частині росії, а в плані морського дроноробства для нас тепер відкрите все Чорне море — там від наших дронів вже нема де сховатися.

— Втім, ледь не щодня ворог запускає на територію України десятки "Шахедів". У нас аналогічної можливості нема?

— Враховуючи кількість кораблів рф, 100-200 морських дронів вже достатньо і це вже стратегічно міняє ситуацію. З повітряними дронами картина інша: фактично ми спостерігаємо успішні випробування заводських прототипів і малих серій. Та повітряні дрони міняють картину якщо їх дуже велика кількість. "Шахед" нічим не особливий, конструкція досить примітивна, та проблема в тому, що їх багато. "Ланцети" (російські БПЛА. — Ред.) — насправді, лайно. Але як казали мені днями друзі з артилерії, тих "Ланцетів" на фронті, як комарів на Дніпрі. А наших дронів, які набагато кращі і за "Ланцети" і "Шахеди", нема, як комарів на Дніпрі.

Наші дальні дрони ще дійсно не мають такої кількості. Ми зараз стоїмо перед дуже важливим бар’єром між малосерійним і великим конвеєрним виробництвом і якщо ми його здолаємо, ця війна поміняється. Жодна з наших команд не подолала цей бар’єр, і таке враження, що Кулібіних в країні багато, а одного Генрі Форда, який би налагодив індустріальне виробництво — нема. Якщо "Бобри" (український БПЛА. — Ред.) полетять в тих же кількостях, що "Шахеди", це дійсно поміняє хід війни. Якщо ж ми і далі будемо просто час від часу дошкуляти м*скалям і нагадувати їм, що дістаємо до москви, то за якийсь час вони просто до цього звикнуть.

— Це дійсно добре, що ми дістаємо до Москви, а як це вплине на ворога? Іноді дивишся відео з рф, росіяни наче воліють не помічати цих вибухів, а просто розвертаються і йдуть в інший бік.

— Вони відвернулися і пішли в інший бік, але у тому, що у них замість мозку, все одно вже "відмітка" поставлена. Вони розуміють, що не захищені, що їхня ППО не спрацювала. Так, зараз їх пронесло, і "десь там бахнуло", але вони вже розуміють, наскільки сильно їм брешуть. Їм же стільки розповідали, що Україна це failed state, що х*хли нічого не варті, а якщо саморобні х*хляцькі дрони долають їхню хвалену ППО, то, мабуть, і в усьому іншому їм дуже брешуть. Тобто психологічно це діє вже зараз.

— А у військовому сенсі?

— Також вже діє, але не стільки прильоти по Москві, скільки по кримських, бердянських складах. Це вже дуже суттєво і те, що безпосередньо зараз впливає на перебіг подій на фронті. Та знову ж питання в масштабуванні. Потрібна кількість і ще раз кількість.

— Кримський міст врешті-решт буде остаточно зруйнований?

— Як Карфаген, Кримський міст має бути зруйнований. Враховуючи, що ми вже двічі до нього діставали і частково зруйнували, не бачу підстав вважати, що ми не доведемо справу до кінця. Ще з однієї спроби, або з п’яти, але доб’ємо.

— І наскільки погано ворогу буде від того?

— Дуже погано. Для нас критично важливо добити Кримський міст. Тут йдеться не про символізм або політичне значення, а про залізничну вітку. Без цієї вітки у них в рази падає логістична спроможність довозити боєкомплект і техніку на фронт і вивозити підбиту техніку з фронту. Єдина альтернатива — паром. Але пропускна здатність парому набагато менша.

— Росіяни зараз концентрують свої удари по житлових будинках і цивільній інфраструктурі. Це тактика терору, чи просто не влучають?

— Це "точність" їхніх прильотів. Яскравий приклад був на Івано-Франківщині, коли російський "Кинджал" влучив в житловий будинок. Це трагедія. Але подивимося з військової точки зору: вони б не використовували "Кинджал", вартістю близько мільйона доларів, щоб знищити українську хату. Річ у тім, що там поруч аеродром, а якщо подивитися на карту, найближчі будинки від аеродрому на відстані близько кілометра. Тобто це точність прильоту їхніх "Кинджалів" — плюс-мінус кілометр. Базово всі їхні ракети конструювали під ядерну боєголовку, а там плюс-мінус кілометр — це нормальна точність. А конвенційна вибухівка має прилітати так, як Storm shadow — плюс-мінус 10 метрів. Та це вже не російський рівень технологій.

— Зараз маємо тривожні новини з Харківщини, зокрема Куп’янський напрямок, де почалася евакуація людей. Що там відбувається, і чи нема ризику прориву нашої оборони?

— Ризик є завжди, та я думаю, що він низький. За планом цього не має статися, адже зазвичай ті прориви, які наперед чекають, вдається зупинити. Питання в іншому — якою ціною? Скільки резервів нам доведеться туди перекинути, щоб цього прориву не сталося.

Наступ на Куп’янськ, туди ж відносимо наступ на Лиман [Донецької області] і всі дії на лінії Сватове — Кремінна, це найрозумніше, що зробили росіяни за це літо. Вони зробили дуже правильний відволікаючий маневр при цьому не символічний. Ворог зрозумів, що ми не поведемося на імітацію наступу. Вони зібрали 100-тисячне ударне угруповання з кількома сотнями танків і ломанулися на нашу лінію оборони. Їхня програма-максимум — "віджати" назад Лиман та Куп’янськ і вибудувати лінію оборони по річці Оскіл. Та вони розуміють, що навряд їм це хтось дозволить. А от програма-мінімум — відтягнути наші резерви, щоб вони не доїхали на південь, де ми зараз ламаємо так звану "лінію Суровікіна". І обидві сторони розуміють, які високі ставки.

— Детальніше про ставки, будь ласка.

— Якщо "лінія Суровікіна" буде зламана, ми виходимо до Азовського моря і Крим фактично наш. І росіяни це розуміють. Якщо не зламаємо цю лінію до зими, то західні союзники почнуть викручувати нам руки і казати: сідайте за переговори і заморожуйте конфлікт. І це росіяни теж розуміють. Тому для нас критично важливо її зламати, а для росіян критично важливо відтягнути наші резерви будь-куди, але тільки не на південь.

І наступ на Куп’янськ — дуже грамотний хід. Півтора року тому 180 тисяч орків хотіли захопити всю Україну. А тут 100 тисяч на Слобожанщині лише. І сподіватися, що дві-три дуже пошарпані і втомлені бригади ЗСУ, які там стояли ще з осені минулого року, втримають 100-тисячне угруповання, навіть суто арифметично, ніяк не складається. Тому довелося задіяти резерви і наше командування опинилося на розтяжці: буквально щодня доводиться вирішувати, скільки ресурсів кинути на Слобожанщину, щоб там не сталося катастрофи, і як це мінімізувати, щоб не відривати особовий склад від наступу на півдні. От і вся суть інтриги навколо Куп’янська. Його будуть утримувати, але намагатимуться робити це мінімальними силами, бо всі зараз потрібні на півдні.

*Чому російські окупанти так тримаються за Урожайне і Роботине, що собою являє "лінія Суровікіна" і чи потрібна Україні нова хвиля мобілізації? Про це читайте у другій частині інтерв'ю, яке вийде у четвер, 17 серпня, вранці.