Африка, Азія, Близький Схід: у які ігри грає росія і до чого тут Китай

Днями в The Wall Street Journal вийшла стаття, де пишеться, що Казахстан узяв курс від Москви, заводить союзників у Китаї, США та Туреччині.

Тим часом глава МЗС росії Сергій Лавров колесить Африкою, розповідаючи маячню про російсько-українську війну, а президент країни-агресора, кривавий диктатор володимир путін змушений їздити на уклін до Ірану.

Про що це говорить? Чи бачимо ми формування нових зон впливу та світопорядку? До чого все це може привести? Ці питання "Телеграф" обговорив із експертами.

путін і лавров намагаються прорвати дипломатичну ізоляцію

Експерт з міжнародної політики в Українському інституті майбутнього Ілля Куса думає, що нічого суттєвого у структурі світопорядку дії Казахстану та російські візити на Близький Схід та до Африки не змінюють.

"Країни Заходу, як і раніше, виступають проти росії. Країни глобального Сходу та глобального Півдня — певною мірою самі по собі. Намагаються зрозуміти, як їм краще балансувати", — пояснює експерт.

Закордонні поїздки путіна та лаврова він вважає спробами прорвати дипломатичну ізоляцію. Продемонструвати (зокрема внутрішньому споживачеві), що росія не одна, що її підтримують, що вона зберігає глобальний вплив у світі, незважаючи на санкції та тиск Заходу.

"Плюс — це спроба заручитися, як мінімум, запевненнями нейтралітету країн Африки та Азії. Як максимум — отримати якусь допомогу. Вона може бути різна. Залежно від країни. Деякі відіграють важливу для росії роль як обхід санкцій як сірі хаби — у тому числі в довгостроковій перспективі. Але це скоріше не про країни Африки, а про країни Азії та Близького Сходу, — зазначає Ілля Куса. — Крім того, африканське турне лаврова має на меті показати, що зернова угода в Стамбулі була реалізована завдяки рф".

Казаські ігри

Директор Київського інституту мирних досліджень, професор, політексперт Андрій Мішин розмірковує так:

"На редакторську гіпотезу в The Wall Street Journal про те, що Казахстан взяв курс від Москви і заводить союзників у Китаї та Туреччині, я б відповів східною мудрістю, що вийшла з-під пера Шота Руставелі: "З глека може витекти тільки те, що було у ньому". У казахському суспільстві антикитайські настрої (страх економічної експансії і головне — скупки Пекіном землі) і антитурецькі (страх просування ідеології Великого Турана, проникнення радикального ісламу) набагато більш домінують, ніж побоювання захоплення Кремлем територій північного Казахстану. Американські кампанії зайшли до Казахстану набагато раніше, ніж у будь-яку іншу республіку колишнього СРСР, але останні 12 років (з початку критики Соросом та Держдепом авторитарного правління Назарбаєва) політико-економічний вплив Вашингтона неухильно знижується. Причому саме казахські структури громадянського суспільства, що існують на західні гранти, вже понад шість років активно нагнітають синофобські настрої "через можливе таємне скуповування Китаєм казахської землі". З росією Казахстан географічно має найпротяжніший у світі сухопутний кордон, жорстко пов'язаний численними новітніми інтеграційними договорами" .

При цьому, продовжує експерт, у Казахстану, який є країною-засновником проросійської ОДКБ (Організація Договору про колективну безпеку, куди зараз входять Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, росія, Таджикистан), налагоджена тісна співпраця зі США у військовій сфері.

"За останні 15 років США поставили в Казахстан озброєнь на понад $100 млн. дол. – це більше, ніж у разом узяті інші країни Центральної Азії, що не може не дратувати Пекін та Москву. Химерні арабески тонкої політики в регіоні можна продовжувати нескінченно, – запевняє Андрій Мішин: – Однак, за даними різних джерел, у Стратегії російської агресії проти України роль основних логістичних хабів припадає на Казахстан, Азербайджан та Туреччину, для цього російські спецслужби і провели січневу провокацію в Алма-Аті, практично оформивши проросійський політичний переворот у центрально-азіатській республіці, замаскований під битву політичних кланів і атаку "невідомих" іноземних терористів. У зв’язку з цим сьогоднішні жести казахського керівництва з демонстрацією "зовнішньополітичної багатовекторності" всього лише подання фокусника для внутрішньої та зовнішньої аудиторії. заяви спеціально продумані у Кремлі".

Китайський фактор

На думку Андрія Мішина, навряд варто говорити про формування нового світопорядку. Як і про горезвісну нову "залізну завісу".

"Сучасний світ дуже динамічний, стрімкий і мінливий, — пояснює він. — Сьогодні Китай, через свою стрибкоподібну зростаючу економічну могутність, є органічною частиною не тільки світової, а й євразійської та європейської політики. Очевидно, що Пекін у зовнішній політиці повністю відійшов від старої концепції "мирного розвитку заради загального процвітання" і відкрито демонструє зовсім не мирні дії для продавлювання своїх інтересів на світовій арені. Китай, наприклад, прямо зараз мало не колонізує Африку. У випадку Середньої Азії, зокрема Казахстану, Пекін згоден ділитися сферою впливу з Москвою (російська експансія не заважає там китайській експансії, погляди двох країн на стан і вектор розвитку регіону здебільшого збігаються), а ось Південно-Східна Азія розглядається Китаєм як його ексклюзивний задній двір. КНР намагається видавити звідти як зовнішні країни, так і азіатські (Японію), а також, так чи інакше, поставити тамтешні держави під свій контроль".

Андрій Мішин зазначає, що деякими експертами рух "Талібан" в Афганістані та російське військове угруповання в Україні теоретично розглядаються як "проксі-армії" Китаю у протистоянні зі США.

"Але накрити географічні території "залізною завісою" сьогодні нікому не під силу, – упевнений директор Київського інституту мирних досліджень. – В інформаційному суспільстві йдеться скоріше про "скляний купол" за аналогією з екраном смартфона, яким Китай та росія намагаються накрити частину географічного простору. Навряд чи в них вийде".