"Получили — розпишіться — і йдіть": вдову бійця обурила відмова ТЦК урочисто вручити посмертну нагороду

Дружина Ігоря Корчака — військового, котрий загинув при обороні Київщини ще на початку повномасштабної війни, намагається добитися урочистого вручення посмертної нагороди. Спочатку на це не спромоглась військова частина, де служив чоловік, а потім і Солом'янський терцентр комплектування та соцпідтримки (ТЦК та СП), куди був переданий орден.

Посадовці впевнені: зараз "такий час", що нагороду можна віддати вдові у звичайному робочому кабінеті. Але жінка сповнена рішучості добиватися гідного вшанування пам'яті дорогої людини.

На початок повномасштабного вторгнення родина Корчаків вже кілька років жила у Києві. Голова родини 28-річний Ігор, уродженець Харківської області, мав за плечима військовий досвід — пройшов АТО/ООС, був важко поранений, внаслідок цього отримав інвалідність, та попри це знову став на захист Батьківщини.

— На війні мій чоловік був з 2014 року. Спочатку у складі Добровольчого українського корпусу "Правий сектор", потім воював у десантно-штурмових військах, був гранатометником-мінометником, — розповіла "Телеграфу" Юлія Корчак. — 2017-го Ігор отримав надважке поранення, після якого майже нічого не чув, ліва рука дуже погано працювала, залишились уламки в легенях. Тож він отримав II групу інвалідності й був визнаний обмежено придатним у військовий час. 24 лютого 2022 року його викликали в Солом'янський військкомат, але він повернувся, бо не пройшов медкомісію. Та за два дні сказав, що не може залишатися осторонь і долучився до одного з ТрО, а потім його прикомандирували до новоствореної частини А7107 (окремий стрілецький батальйон ЗСУ. — Ред.)

За словами Юлії, чоловіка призначили командиром відділення, у складі підрозділу він з побратимами боронив Київщину, тут і загинув 24 березня 2022 року від кульового поранення в голову. Ця трагічна звістка застала жінку у Польщі, куди вона виїхала, як і багато українок, рятуючи дітей.

— Ховала свого чоловіка я по відеозв’язку, бо і дітей не могла везти в Київ, адже якраз навколо столиці тривали активні бойові дії, і залишити за кордоном їх не було з ким, — продовжила розповідь Юлія. — Повернулись ми в Україну лише на сороковини. А три місяці тому я дізналась, що чоловіка було посмертно нагороджено орденом "За мужність" III ступеня.

Згідно із законом, вручення державних нагород має провадитися "в обстановці урочистості і широкої гласності" (порядок прописаний в указі президента України №138/2003 від 19 лютого 2023 року. — Ред.). Але з військової частини зателефонували навіть не мені, а батькові Ігоря, і запропонували віддати орден з рук в руки у Харкові, бо сам чоловік і його родина з цього регіону. Я була в цей момент поруч, чула цю розмову і, звісно, заперечила, пославшись на відповідний порядок.

Тоді представники підрозділу запропонували передати нагороду у Нововодолазький ТЦК та СП, тобто за місцем народження Ігоря. Я пояснила, що його призивали в Києві через Солом'янський ТЦК та СП, тому домовились, що орден буде направлений туди, бо у військкоматі мають можливість зробити все, як належить.

І от мене днями набирає сестра і каже, що їй зателефонували з військкомату і сказали, що потрібно забрати орден. Це при тому, що я залишала там свої контакти. Я їм перетелефонувала і спитала, що з приводу нагороди для Ігоря Корчака, у відповідь почула: "Так, приходьте в будь-який день, крім вихідних. Вам віддадуть". Я перепитую, чи в курсі вони, що існує порядок вручення державних нагород, а мені кажуть, що "вони це роблять так".

Це був рядовий співробітник, ще і який працює тиждень. Згодом у мене відбулась розмова з полковником Михайлом Савченком — ще одним працівником ТЦК та СП, він мені на моє обурення відповів те саме: "Зараз такий час, нагороди вручає у кабінеті військовий комісар. По-іншому не буде", — додала дружина загиблого бійця.

Юлія наголошує, що випадки такого ставлення до пам'яті військових, коли нагороду просто віддають "між справами", непоодинокі. Але є й інші приклади, коли все ж таки передача орденів чи медалей відбувається гласно й урочисто, що є важливим для родин загиблих.

— Я теж могла б прийти з нашою спільною з чоловіком донькою, щоб вона отримала орден батька. Але все це мало б відбуватися в такій обстановці, щоб ми відчули вдячність за те, що Ігор попри свій стан здоров'я пішов на фронт, — каже Юлія. — Він мав всі підстави разом з ним виїхати за кордон, але не зробив цього і віддав своє життя. Натомість його посмертну нагороду я маю отримати в форматі "получили — розпишіться — і йдіть собі".

От таке ми маємо ставлення до загиблих воїнів і їхніх родин. І воно починається з моменту, як ти втратиш чоловіка. Коли вся від горя "розірвана на шматки", маєш на руках двох дітей, про яких мусиш піклуватися попри свій стан, але треба збирати документи, по колу звертаючись то до в/ч, то до військкомату, бо вони то не ту печатку поставили, то в цифрах помилились, то загубили грошовий атестат. І так мене ганяли туди-сюди 10 місяців, але це ще, можна сказати, швидко, бо є дівчата, у яких чоловіки загинули рік чи більше тому, але вони й досі займаються оформленням статусів та виплат, — продовжує вдова захисника.

Юлія додає, що планує домогтися виконання співробітниками Солом'янського ТЦК і СП процедури вручення державної нагороди. Задля цього вона надала ситуації розголосу. Щоправда, відповідний пост на її власній сторінці у Facebook був видалений нібито за порушення правил, але жінка продублювала історію в соцмережах громадської організації "ЖИ.ВА", яка об'єднує дружин загиблих на війні українців. Також зі скаргою Юлія звернулась до Міністерства оборони України, Київської військової адміністрації та на урядову "гарячу лінію".

Як повідомляв "Телеграф", родинам загиблих воїнів доводиться стикатися з різними проблемами, інода навіть на етапі офіційного визнання факту смерті бійця.