Дуб замість могили: що відомо за рік після теракту в Оленівці і коли поховають вбитих захисників України

Вже рік минув з теракту, що влаштували росіяни у виправній колонії в селища Оленівка Донецької області, цинічно вбивши українських полонених. Окупанти досі не дозволяють міжнародним організаціям побувати на місці злочину і дати остаточну відповідь, в який спосіб його було скоєно.

Триває й розслідування, яке проводить Україна. Тим часом рідні загиблих, серед яких більшість — захисники "Азовсталі", і досі не змогли провести їх в останню путь.

Історію одного з таких захисників — мелітопольця Сергія Хаванських — розповіла "Телеграфу" його дружина Аріна.

"Мій чоловік згорів заживо"

На момент теракту, влаштованого в ніч на 29 липня 2022 року в колонії №120 в Оленівці, Сергій Хаванських — розвідник Окремого загону спеціального призначення "Aзов" НГУ — вже перебував кілька місяців в російському полоні. В руках ворога він опинився разом з іншими захисниками, котрі вийшли за наказом командування із заблокованого заводу "Азовсталь".

— Перший і останній раз я почула чоловіка з полону 6 червня, — згадує Аріна. — Тоді я дізналась, що він — в Оленівці. Це була коротка розмова, Сергій сказав: у нього все добре, не катують, водили на допити в ФСБ. Ще чоловік встиг передати вітання своїй мамі та брату, на цьому і все. А потім стало відомо про теракт в Оленівці. Я спочатку подумала, що це якась провокація зі сторони окупантів. Не вірила, поки з достовірного джерела не отримала підтвердження, що сталося масове вбивство військовополонених. Дуже нервувала, бо було неясно, хто був в бараку, який підірвали. Відчуття були жахливі. Я повернулась з роботи (на той момент була в Чехії) і просто одна всю ніч блукала містом, ні з ким не розмовляла, не читала новин.

Вже наступного дня в соцмережах росіяни опублікували список українських бійців, які загинули чи були важко поранені в Оленівці. В ньому значилось і прізвище мелітопольця. Але у Аріни ще лишалась надія, що чоловік все-таки зміг уціліти.

— У Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими та Національному інформаційному бюро мені сказали не вірити цим даним, бо невідомо, яким чином вони потрапили в мережу, — згадує Аріна. — Мене запевнили, що український омбудсмен Дмитро Лубінець звернувся з офіційним запитом до російської уповноваженої у справах людини Москалькової. Це була вся інформація на той момент. Згодом я дізналась, що вибух стався в окремій будівлі на промзоні (вона знаходилась приблизно за три сотні метрів від решти бараків, і саме туди напередодні перевели 200 азовців — Авт.) і там дійсно був мій чоловік.

Лише 11 жовтня до України повернули більшість тіл з Оленівки, після чого почали експертизи. Результати по ДНК стали відомі лише за сім місяців, принаймні мені зателефонували з патронатної служби "Азову" 15 травня 2023 року і повідомили про перше співпадіння. Була призначена повторна експертиза, і 20 червня знову був дзвінок, бо було отримане остаточне підтвердження, що чоловік загинув, — каже жінка.

Аріна додає, що хоча з того моменту минуло вже більше місяця, прощання з чоловіком досі не було. Вона має намір звернутися з позовом проти росії до Європейського суду з прав людини, а це вимагає ретельної підготовки.

— Якщо при цьому не буде надано всі необхідні документи, то наша позиція в ЄСПЛ ослабне, — каже дружина загиблого воїна. — Так пояснив адвокат, з яким я співпрацюю. Йдеться про всі дослідження стосовно тіла, бо мають бути не тільки результати ДНК-експертизи, і мій представник перевіряє, щоб все було зроблено належним чином, задокументовано. Мені хочеться, щоб всі особи, причетні до загибелі мого чоловіка та інших військових, були встановлені й отримали покарання. Адже їх вбили в полоні, беззбройних — просто підірвали серед ночі, мій чоловік згорів заживо, авжеж я хочу правосуддя не тільки на рівні нашої країни, але й в міжнародних судах.

"Будинок нагадує про щасливе життя з чоловіком"

Поки чоловік був у полоні і поки тривала процедура підтвердження факту його загибелі, Аріна робила все, щоб привернути увагу до трагедії в Оленівці та ситуації з полоненими азовцями. Це і декілька тематичних "майданів" у Празі, і зустрічі з послом України в Чехії, і численні акції, звернення, інтерв'ю вже в Україні. І все це з думками про чоловіка.

— В останнє вживу ми бачились з Сергієм зранку 24 лютого, коли почалася повномасштабна війна, тоді він як резервіст поїхав у Маріуполь до хлопців з "Азову", я теж покинула Мелітополь, — каже Аріна. — Виїхала з двома кофтинками та стосом документів, тому про чоловіка в мене лишились тільки спогади. Наш двоповерховий будинок ще на початку окупації розграбували. За наведенням когось із місцевих туди навідались окупанти, вирвали ворота, виламали двері і винесли все, що їм потрапило до рук. Після їхнього набігу знайомі заварили вхід і будинок стоїть пустий. Але не думаю, що зможу там жити. По-перше, не зможу перебувати по сусідству з людьми, які жили в окупації і підтримували цей режим. По-друге, там все нагадуватиме про наше щасливе життя з чоловіком, там у нас було безліч посиденьок з друзями, там ми святкували наше весілля.

У шлюбі Аріна з Сергієм прожили лише вісім з половиною місяців, хоча до того ще були кілька років знайомі, лише згодом спілкування в одній компанії перетворилось на любовні стосунки.

— Ці місяці ми все робили разом, бо працювали вдома і були поруч 24/7, і я зараз цьому дуже радію, — зізнається Аріна і згадує, — Ми двічі на тиждень вибиралися по продукти в "Амстор", купували, вантажили в машину. А потім брали каву і сиділи на бордюрі поруч, пили і розмовляли, сміялись. Це такі приємні моменти, які зараз згадуються. Шкодую, напевно, тільки про те, що в нас нема дітей, бо не поспішали, чекали слушної нагоди, а потім почалася повномасштабна війна.

Вже з передової, а Сергій опинився з побратимами в самісінькому пеклі — в Маріуполі, він виходив на зв'язок і розповідав про жахи, які чинить ворог.

— Чоловік спочатку тримав позиції на правому березі міста, був учасником великого прориву на "Азовсталь", який відбувся 15 квітня і супроводжувався значними втратами, — додає Аріна. — Потім перебував весь час на заводі, але був налаштований оптимістично, навіть коли казав, що ледь не загинув, бо прилетіла міна поруч. Він зі мною ніколи не прощався, але коли 8 травня авіабомба зруйнувала шпиталь в одному з бункерів і було багато загиблих, Сергій дав мені настанови на випадок, якщо його раптом не стане. Каже мені: "Аріна, ти молода, красива, ти повинна жити далі. Ти ще вийдеш заміж, народиш дітей — без цього ніяк. Не горюй занадто довго, ти маєш далі жити". Мені дуже боляче це було чути, але я не сперечалась.

Аріна планує реалізувати бажання чоловіка і щодо способу упокоєння, адже Сергій не хотів традиційного поховання.

— Зберуться побратими, рідні, знайомі і буде стандартне прощання "азовське" — молитва українського націоналіста, почесна варта, а потім кремація, але стандартної могили не буде, — говорить Аріна. — Сергій казав, щоб до його праху додали насіння і з нього виросло дерево. Мені ця ідея імпонує, ми домовились з мамою чоловіка, що раз він так хотів, ми це зробимо — посадимо дуб, коли буде змога потрапити до Мелітополя.

Аріна додає: ще не всі тіла загиблих в Оленівці ідентифіковано, крім того, бійці "Азову" і далі перебувають в полоні. Тож рідні бійців 29 липня зберуться на пам’ятну акцію.

— Ми прийдемо у Києві під стіни російського посольства, щоб нагадати про події в Оленівці і запалимо прожектори за кількістю загиблих і спрямуємо їх в небо, — говорить Аріна. — Про цей кричущий випадок порушення Женевських конвенцій — вбивство наших хлопців у полоні росією — не мають забувати. До речі, мене дивує, що коли все сталося рік тому, українська сторона не давала коментарів з цього приводу і за кордоном не було подано все правильно.

Крім того, як з'ясувалось на зустрічі в секретаріаті ООН в Женеві, на якій я була з іншими членами нашої організації, не проводили дослідження власне тіл загиблих, бо Україна не подала запит. Мене обурило, що не були залучені міжнародні експерти. І ще одне — досі не встановлено офіційно Дня скорботи та вшанування пам’яті захисників, страчених внаслідок внаслідок теракту в Оленівці. Разом з родинами цих хлопців ми створили петицію і просимо владу на державному рівні підтримати ініціативу ГО Olenivka Families Community.

"З кожного підрозділу "Азову" були люди"

З боку України розслідуванням теракту у Оленівці займається Служба безпеки України та Офіс генерального прокурора. Кримінальне провадження було відкрито за ч. 2 ст. 438 Кримінального кодексу України — порушення законів та звичаїв війни, поєднане з умисним вбивством. Але до крапки в цьому процесі ще далеко, бо наші відомства, звісно, не могли потрапити на місце трагедії і зробити необхідні дослідження. Тим не менш у п'ятницю, 28 липня СБУ проінформувало громадськість, що колишньому керівнику виправної колонії №120 та його підлеглому — молодшому інспектору відділу нагляду повідомлено про підозру за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України — жорстоке поводження з військовополоненими, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

— За результатами проведених судових молекулярно-генетичних експертиз ідентифіковано 33 особи з числа загиблих внаслідок вибуху в колонії смт Оленівка у ніч з 28 на 29 липня 2022 року, тіла яких повернуто на підконтрольну Україні територію. Наразі триває ідентифікація інших 24 повернутих тіл, які могли перебувати у цій колонії, та проводяться відносно них відповідні експертизи, — цитує Офіс генерального прокурора видання "Укрінформ".

При цьому міжнародні організації фактично самоусунулись від з’ясування всіх обставин злочину з боку рф та кола осіб, причетних до нього. Зокрема, як повідомляв "Телеграф", створена для цього місія ООН була розформована на початку січня 2023 року

Поки найбільш повну інформацію, яка стала доступна широкому загалу, про торішні події в Оленівці змогли зібрати представники громадського сектору. А саме "Медійна ініціатива за права людини" (МІПЛ). Ще в грудні 2022 року вони назвали ключові постаті з числа адміністрації колонії, а також правоохоронної системи т.зв. "ДНР", які з великою вірогідністю мали стосунок до підготовки та реалізації теракту. Це Сергій Євсюков, що очолював колонію на тот момент, завідувач оперативною частиною в Оленівці В’ячеслав Чекурнов, за вказівками якого відбувалось побиття та катування військовополонених. Саме на них вказали колишні бранці. Крім того, до справи причетні т.зв. "міністр внутрішніх справ ДНР" Олексій Дикий і його заступник Олександр Шептура.

А цього року розслідувачі представили детальну реконструкцію подій 28-29 липня минулого року, зібравши свідчення потерпілих. Основний висновок: теракт був спланований. Один з доказів на користь цієї версії — оперативна підготовка окремого бараку в промзоні, де раніше не утримували полонених, на віддалі від основної території колонії. Журналісти припустили, що це зробили, аби убезпечити працівників колонії та інших ув'язнених.

Крім того, до приміщення, де згодом сталась серія вибухів, полонених набирали за списками. Принцип їхнього формування поки невідомий.

— З кожного підрозділу "Азову" були люди — від представників рембази та медиків до підполковника Дмитра Букарьова, заст.командира окремого загону спеціального призначення НГУ "Азов" із застосування артилерії. Навіть були представники зенітно-ракетного дивізіону, — наводять у МІПЛ слова бійця з позивним "Хасан", який вижив під час теракту.

Ще один факт на користь заздалегідь проробленого сценарію — відсутність медичної допомоги постраждалим. Керівництво колонії просто спостерігало з-за паркану за тим, як люди вмирали в муках, потім рятувати побратимів дозволили іншими полоненим, але зробити багато без спецобладнання, перев'язувальних матеріалів та медикаментів вони не могли.

До того ж дехто з азовців, хто вцілів під час теракту і опинився на волі, наголошують, що росіяни приносили на місце пригоди якісь уламки, напевно, щоб підвердити власну теорію про обстріл Оленівки з HIMARS. Але використання цих снарядів вже заперечили експерти. Українська сторона називає інші варіанти зброї, які могли використати рф — це, на думку військового експерта Михайла Жирохова, могла бути самохідна артилерійська установка 2С1 "Гвоздика", існує версія і про закладену вибухівку всередині бараку. Але Офіс генпрокурора напередодні річниці трагедії повідомив, що вибух стався внаслідок застосування реактивного термобаричного гранатомета.

Рідні азовців, які стали жертвами теракту в Оленівці, сподіваються, що розслідування воєнного злочину з боку росії на рівні держави буде доведено до логічного кінця. Крім того, додому будуть повернуті поранені бійці, які досі утримуються росіянами у полоні.