Узурпатор в полоні диктатора: яке майбутнє чекає на лукашенка та білорусь після поразки рф у війні

Одночасно з плануванням повномасштабного вторгнення в Україну кремль працював над стратегією поглинання білорусі. Про це свідчить задокументований план з інтеграції республіки в російську федерацію до 2030 року, пише видання "Досье", журналісти якого отримали доступ до засекречених матеріалів. Враховуючи, що на момент розробки даного документу володимир путін ще вірив у можливість окупації Києва за три дні, можна припустити, що наміри росії щодо білорусі за цей час також зазнали певних змін. Тим не менш, переоцінити вплив рф на внутрішню політичну ситуацію сусідньої республіки складно. Повномасштабна війна з Україною стала фатальною помилкою володимира путіна, а поразка у ній невідворотно вплине не лише на росію, а й на майбутнє білорусі.

"Телеграф" запитав у політичних експертів, що може чекати на рб після завершення війни в Україні, та чи є шанс у білоруської опозиції прийти до влади за життя двох диктаторів.

Білорусь і повоєнна Україна

Міцні політичні, економічні та соціальні зв'язки між білоруссю та росією ніколи не були таємницею для українського уряду. Втім, як і залежність режиму олександра лукашенка від всебічної підтримки з боку володимира путіна. Попри це, безпосередня участь білорусі в російській агресії проти України стала для нас ударом ножем у спину.

Що керувало президентом рб, коли він приймав рішення стати співучасником геноциду українського народу — холодний розрахунок чи страх перед кремлем — відомо тільки йому самому. Та, якими б не були мотиви лукашенка у лютому 2022 року, він прорахувався. За рік після початку війни Україна не тільки залишається незалежною державою, а й почувається міцнішою, ніж будь-коли. Росія ж, на яку зробив ставку білоруський диктатор, перетворилася на країну-вигнанця та спонсора тероризму, загрузла у санкціях і потягнула за собою на дно свого єдиного союзника.

У тому, що перемога у цій війні буде за Україною, сумнівів вже не залишається. Тоді як політична доля диктаторів після їхньої ганебної поразки викликає масу запитань. Так, якщо главу кремля усунуть від влади політично або фізично, в росії почнуться внутрішні зміни, що можуть призвести до дезінтеграції країни.

За словами голови Комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександра Мережка, в такому випадку лукашенко залишиться без підтримки свого покровителя, і йому доведеться шукати шляхи для власного виживання. Не виключено, що за допомогою він звернеться до України.

Попри те, що суто формально дипломатичні стосунки між Україною та рб розірвані не були, вкрай сумнівно, що наша держава стане налагоджувати конструктивні відносини з лукашенком, навіть якщо вони будуть мати суто прагматичний характер, каже нардеп.

"Наша позиція заключається у тому, що президент білорусі є співучасником злочину агресії проти України, адже з першого дня повномасштабної війни він надавав росії свою територію для вторгнення та запуску ракет по українським містам. Крім того, не слід забувати, що лукашенко є нелегітимним президентом – узурпатором, що захопив владу в білорусі. Репресії, які він впроваджував у своїй країні, є злочином проти прав людини. Це робить дану особу вкрай токсичною для співпраці. Тому говорити про відновлення стосунків з рб, хоча б на рівні 23 лютого 2022 року, поки що не доводиться. Про налагодження відносин формату 2020 року (до президентських виборів в Білорусі — прим.ред) мова йти взагалі не може", — каже Олександр Мережко в коментарі "Телеграфу".

За словами політика, єдиний сценарій, за якого відновлення зв'язків між нашими державами стане можливим, — це повна зміна політичного режиму в білорусі та прихід до влади демократичного уряду.

Білорусь з росією і без

Попри те, що поразка у війні з Україною стане сильним дестабілізуючим фактором для путінського режиму, краху імперії може не статися. Такий варіант розвитку подій дасть лукашенку шанс на збереження президентського крісла. За словами політичного експерта Аналітичного центру "Об'єднана Україна" Дмитра Левуся, диктатурна білорусь може існувати виключно за умови існування тоталітарної росії.

"Путін надає ресурси для функціонування режиму лукашенка, підтримує його у політичному сенсі та "надихає" власним прикладом. Не слід забувати, що у 2020 році саме путін врятував свого колегу від держперевороту, надіславши в білорусь російських силовиків для придушення протестного руху, що активізувався у суспільстві на тлі фальсифікації результатів президентських виборів", — зазначає політолог в коментарі "Телеграфу".

Говорячи про допомогу білорусі з боку кремля, важливо розуміти, що вона ніколи не була безкорисною. Імперська сутність росії в принципі не передбачає можливості дійсно дружніх стосунків з будь-якою державою. В очах володимира путіна усі країни поділяються на дві категорії: потенційні жертви для окупації та вороги, що несуть загрозу його автократії. Ба більше, кремль не приховує своїх загарбницьких амбіцій, використовуючи їх для загравання з електоратом та погроз колективному Заходу.

Так, анонсування звернення володимира путіна до Федеральних зборів 21 лютого супроводжувалося інформаційною кампанією, в рамках якої у російських містах розміщувалися афіші з написом "кордон росії ніде не закінчується".

Під час свого виступу диктатор заявив про припинення участі рф у договорі про стратегічні наступальні озброєння, а також доручив міноборони та Росатому забезпечити готовність до випробування російської ядерної зброї. Таким чином, путін надсилає всьому світу сигнал про те, що він не налаштований зупинятися на війні в Україні й готовий використовувати будь-які методи для досягнення своєї мети.

Допомігши лукашенку залишитись при владі у 2020 році, глава кремля назавжди зробив його своїм підневільним. Доказом цього є використання території білорусі для вторгнення російських окупантів в Україну. Даючи згоду на фактичну участь у збройній агресії, лукашенко усвідомлював ризики та можливі наслідки для себе, проте відмовити путіну не наважився.

За словами політичного експерта Дмитра Левуся, плани кремля поглинути білорусь залишаються актуальними, а сьогоднішня політична ізольованість лукашенка буде лише сприяти цьому процесу. Після підтримки путіна у війні проти України у диктатора майже не залишилось шансів повернутися до нормального контакту з Заходом і Європою, аби продовжувати свою довоєнну багатовекторну політику.

"Ідеологія "русского мира" передбачає повернення усіх територій, які колись були під контролем москви. Білорусь в цьому сенсі — один з ключових об'єктів, адже в уявленні путіна, вона є нічим іншим, як "західною росією". Те, що рб досі залишається у своїх кордонах, свідчить про те, що зараз кремлю це вигідніше у стратегічному сенсі або ж у нього просто немає сил та ресурсів поглинути її найближчим часом. Попри це, повзуче приєднання білорусі до рф буде у планах російської влади завжди, без огляду на те, хто сидітиме у президентському кріслі — путін чи умовний Навальний. В цьому і полягає імперська сутність цієї держави", — пояснює експерт.

Білорусь після Лукашенка

Якою б потужною підтримкою з боку росії не користувався лукашенко, його правління не може бути вічним — рано чи пізно президентське крісло звільниться в силу об'єктивних обставин. Водночас, це не гарантуватиме автоматичного відкриття можливостей для опозиційних сил та руйнації діючого режиму в білорусі.

Протягом останніх 30 років вся політична система республіки була направлена на обслуговування інтересів однієї людини та концентрації абсолютної влади в її руках. Зламати механізм, всеціло запрограмований на збереження диктатури, наступному кандидату в президенти буде вкрай складно.

За словами Дмитра Левуся, білорусь надто прив'язала себе до росії як у політичному, так і в соціальному сенсі. Попри те, що громадяни цих держав мають різні ментальності й політичне мислення, вплив російських силовиків та пропагандистів працює на руку діючому режиму.

"Суттєві зміни в білоруській владі стануть можливими після поразки рф у війні або після її достатньо сильного послаблення. У 2020 році весь світ побачив, що людей, готових запроваджувати зміни в республіці достатньо, але в інституційному плані вони виявились неорганізованими. За час свого правління лукашенко створив систему, яка не дала шансу опозиції об'єднуватись в серйозні організації та інституції, що могли б чинити реальний опір режиму. Реальні шанси у демократичних сил рб з'являться у випадку, якщо президентське крісло спорожніє одночасно з внутрішньою дестабілізацією в росії", — каже експерт.