"Гадяцьке сафарі". Як селяни з коктейлями Молотова та мисливці з рушницями змусили втікати елітну танкову дивізію Путіна

Читать на русском
Автор
5728
"Гадяцьке сафарі". Як селяни з коктейлями Молотова та мисливці з рушницями змусили втікати елітну танкову дивізію Путіна

У перші дні повномасштабної війни росіяни втратили 10% своєї бойової техніки у "бермудському трикутнику" на Полтавщині

Нагорода таки знайшла героя. Майже через два роки від початку широкомасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну орден "За мужність" ІІІ ступеня з рук президента України отримав Олексій Вовк із села Мартинівка Миргородського району Полтавської області.

Він один з тих, хто у перші дні великої війни стояв з коктейлями Молотова на шляху елітної 4-ї гвардійської танкової Кантемирівської дивізії ЗС РФ. В історію той народний спротив увійшов під назвою "Гадяцьке сафарі".

GPS окупантів проклав шлях до Києва

— Коли за селом почало бахкати, дружина сказала дітям: "То батькова робота. Окрім нього, ніхто більше не може", — усміхається 54-річний Олексій Вовк, оператор газової заправної станції управління "Полтавагазвидобування". — Вона мене добре знає і в мені не сумнівалася.

…Колона з понад 200 російських танків опинилася між селами Веприк, Бобрик і Мартинівка уже під вечір 25 лютого 2022 року. Їхала з Охтирки Сумської області на Гадяч, Лохвицю й далі на Київ. Але у техніки раптом закінчилось пальне, і вона почала зупинятися. Що сталося з їхніми заправниками — чи то десь відстали, чи то й самі потребували пального, невідомо. Та вже й не має значення.

карта Гадяцьке сафарі - Бермудський трикутник на Полтавщині

— Неправда, що "кантемирівці" заблукали під Гадячем, — розвінчує один з міфів, якими одразу ж обросло "сафарі", новоспечений орденоносець. — Так, 25-го лютого місцева тероборона познімала дорожні вказівники. Ще казали, ніби росіяни користувалися застарілими військовими картами. Та ні! Маршрут до Києва у них на GPS був прокладений. І їхали вони туди з повними боєкомплектами точно не на екскурсію. Їхали вбивати.

— Звідки ви знаєте про GPS?

— Так я бачив їх усередині покинутих танків, коли знімав зброю.

покинутий ворожий танк
Покинута ворожа техніка

Олексій пригадує: ввечері 25-го селяни почули страшенний гуркіт, що долинав з траси.

— Коли їде військова колона, гуркіт чутно здалеку, кілометрів за 20, — каже чоловік. — Поряд із нашим селом (Мартинівка стоїть на узвишші) колони рухалися одна за одною. Чотири десятки броньованих машин проїжджає, а хвилин через 30-40 ще стільки ж. Тут усе аж двигтіло. Було реально страшно. Але місцеві швиденько зайняли засідки за парканами, на подвір’ях покинутих будівель, на фермах і почали рахувати бойові одиниці: "Гради", самохідні артустановки, танки. Всю інформацію передавали теробороні. Я сам сидів за парканом і в щілину спостерігав за тим, що відбувалося. І як вперед їхали, і як назад тікали. Назад набагато менше поверталося.

Місцем дислокації "кантемирівці" вибрали село Веприк, що далі, кілометрів за 11 від Мартинівки, ближче до Гадяча. Просто тому, що на в’їзді до села стояла АЗС, на яку фермери завезли чимало палива, готуючись до посівної. Росіянам тільки цього й треба було. Загнали техніку в ліс, дехто "припаркувався" прямо на городі пенсіонерки. І почали спустошувати сховище пального. Підігнали до заправки з десяток "Уралів"-бензовозів, на додачу ще й місцевий заправник "приватизували". І почали ними розвозити дизпаливо до своєї важкої техніки.

Але невдовзі розвідгрупа ЗСУ, яку гадяцькі месники провели лісовими стежками до АЗС, вдарили по ній "Градами". Тоді аж вісім машин згоріло і троє військових: один офіцер і два солдати, згадує Олексій.

Росіяни їхали на броні і стріляли з автоматів

А тим часом 27 лютого прямо посеред білого дня на трасі неподалік Мартинівки горіли залишені ворогом танки з порожніми баками. Їхні екіпажі перед цим пересіли в інші машини, що рухалися за ними, й вирушили далі, на Веприк, а вже Олексій Вовк з трактористом підприємства "Гадяцьке бурякогосподарство" Володимиром Іващенком знали, що робити з покинутою технікою.

— Спочатку нас п’ять чи сім людей поїхали в розвідку до покинутої за селом техніки, — згадує Олексій Вовк. — Там стояли два Т-72 й один Т-64. Видно було, що коли росіяни їхали у бік Гадяча, то сиділи на броні, нічого не боячись. Про це свідчили відстріляні гільзи з автомата. Ми їх знаходили на броні. Калібри 5,45 і 7,62. Певно, десь на Сумщині у когось чи в щось стріляли.

— А як вони поводились з місцевим населенням?

— Наші люди намагалися не потрапляти їм на очі. Вороги є вороги. У Веприку учасника АТО Валерія Діброву на власному подвір’ї розстріляли з автомата. Кажуть, він хотів поговорити з ними як військовий з військовими… У Мартинівці обстріляли будинок одного чоловіка — той дивом залишився живий: кулі відрикошетили від залізних дверей. В одних господарів убили собаку, який бігав по двору й стрибав на ворота. А коли по АЗС під Веприком вдарили наші військові, тоді росіяни з переляку чи з метою залякування селян почали стріляти з танка. У греблю біля ставка поцілили, то у людей, які поряд жили, шибки повилітали. Слава богу, нікого не зачепило, хоча господарі були вдома.

Ще, згадує Олексій, 28 лютого окупанти буквально на його очах розстріляли з "Калашникова" цивільну Chevrolet Niva, в якій їхали два чоловіки — один у камуфляжі, а інший — у цивільному. Їхня поведінка здавалася дивною: вони випустили з автомата чергу в бік місцевого чоловіка, який ішов із ферми, а потім поїхали просто на колону росіян. Росіяни дали по них чергу з автомата. Виявилося, від рук окупантів загинули старший сержант Микола Курочка та старший солдат Тимофій Ярмак з Охтирки. На місці їхньої загибелі тепер встановлено скромний обеліск.

— Тоді якщо хтось бачив машину, то намагався сховатися, бо в ній могли перебувати росіяни зі зброєю, — продовжує Олексій. — Вони "віджимали" автівки у місцевих і каталися. У когось забирали мікроавтобус "ГАЗель" — поїздили і покинули.

Сигарети, рукавиці і бензопила: здобич орків за три дні війни

Місцеве населення притихло, переважно поховалося в льохах. З тих декількох чоловіків, які їздили на розвідку до покинутих росіянами танків, лише Олексій Вовк і Володимир Іващенко поїхали палити ворожу техніку коктейлями Молотова.

— Пляшки з пальною сумішшю поклали у багажник моєї "Шкоди" і вирушили на трасу, — веде далі свою розповідь Олексій. — У селі не стали палити техніку, щоб не наробити біди. Але, перш ніж знищити танки, забрали з них усе, що можна: кулемети, ящики з набоями… Один стоїть на шухері, а інший тим часом щось курочить усередині. Якщо на горизонті з’являється ворожа техніка — швиденько сідаємо в машину й тікаємо на ферму, за кількасот метрів від дороги. Техніка пройшла — знову повертаємося.

Ворожі набої, які місцеві мешканці розтягнули по домівках
Ворожі набої, які місцеві мешканці розтягнули по домівках

Мій співрозмовник не приховує: дехто з односельців казав про них: "Чи й не герої!", дехто називав провокаторами. Але коли вони попросили одного чоловіка, котрий служив у танкових військах, показати, як зняти кулемет, той лише сказав: "Як м’ясорубку". Проте залишати шкільний підвал, де переховувався, відмовився.

— Зрештою, розібралися і з цим, — усміхається мій співрозмовник. — Тільки з моїм ростом 1,82 було дуже складно в танку розвертатися і вилазити з нього. Заривали добуте у найближчій посадці, а потім передали все тероборонівцям. Володя навіть полагодив два кулемети, які були у неробочому стані. Тоді не було ніде нікого — ні поліції, ні СБУ. Всі повтікали. До речі, колона сумської поліції проїхала повз нас за день перед приходом окупантів. А коли "кантемирівці" відступили, тоді правоохоронці почати шукати зброю по дворах…

У покинутих російських танках були й інші трофеї: майже повний мішок цигарок, пів мішка брезентових рукавиць, нова бензопила. Все українського виробництва. Тобто награбоване.

— А на їхніх сухпайках стояла дата випуску — березень 2021 року. І на бирках у ящиках з патронами також указувався цей же рік, — пригадує Олексій Вовк. — Значить, армію РФ заздалегідь готували до війни.

Загалом Олексій з Володимиром спалили три танки, кинувши у люки пляшки з пальною сумішшю. А по факту знешкодили чотири одиниці техніки. Так сталося, що з одного танка витягли не весь боєкомплект, він здетонував і обірвав гусеницю БМП орків, яка в той час проїжджала повз.

Місцевість між Мартинівкою, Бобриком і Веприком люди назвали "бермудським трикутником", у який потрапили завойовники. П’ять діб вони в ньому борсалися. З Веприка окупанти не ризикнули виїхати через слабенький місток — почали шукати об’їзні шляхи, заїхали у тупикове село Морозівщина поряд з Мартинівкою. Намагалися переправити техніку через Псел, притягли понтони, але тут прилетів "Байрактар".

залишки техніки
Залишки техніки

Українські військові спрацювали дуже влучно, бо вороги після "привітань" ЗСУ кидали техніку й тікали в ліс, де їх чекали мисливці. Солдатів або знищували, або брали в полон. При відступі росіяни пустили колону на давно аварійний дерев'яний місток у селі Кам'яне на межі Лебединської громади Сумщини і Гадяцької на Полтавщині (див. карту вище).

аварійний місток
Той самий аварійний місток
затонулий танк
Затонулий танк

Зрештою, втративши десять відсотків своєї техніки — танків, бойових броньованих машин, РСЗВ "Град" і навіть зенітно-ракетних комплексів "Тор", — окупанти змушені були у паніці відступати на Сумщину. Їхали бездоріжжям, маневрували, щоб місцеві мисливці (на орків полювало приблизно 150 мисливців разом з професійними військовими), не могли їх вирахувати й менше накривали вогнем. До речі, вогню при втечі з Полтавщини їм ще раз додав "Байрактар". А незабаром ЗСУ вигнали росіян за "порєбрік" у Київській, Чернігівській та Сумській областях.

За повідомленням ГУ Нацполіції в Полтавській області, залишки зброї Кантемирівської дивізії місцеві мешканці поховали у своїх господарствах. Через місяць після початку повномасштабного вторгнення було вилучено 11 танків, два бронеавтомобілі, вісім кулеметів, дев’ять автоматів, п’ять гвинтівок, 10 пістолетів, близько 4000 патронів різного калібру, 14 гранат та близько 200 одиниць інших боєприпасів. Все це було передано ЗСУ.

Насамкінець запитую Олексія, що він відчував у момент нагородження.

Володимир Зеленський нагороджує Олексія Вовка
Олексій Вовк отримав орден "За мужність" III ступеня з рук президента України

— Хвилювався, звісно, — відповідає. — Адже таке не щодня буває. Це велика честь для мене. Мій товариш, якого я дуже ціную, отримав орден "За заслуги" III ступеня ще у серпні 2022 року, нині він воює на фронті. А про мене, думав, уже забули. Тепер же, коли мене нагородили, дехто з односельців дорікає: "Треба на передову їхати й там ордени-медалі заробляти, а не на місці". Та на це не звертаю уваги. Я маю бронь — моя донька має інвалідність з народження, дружина-пенсіонерка й немічна мама. Я один забезпечую родину. А тоді робив, що міг. Якщо треба буде, то ще зроблю. Дай Боже тільки, щоб більше не довелося.

Фото, відео з відкритих джерел