Зеленський "видав" таємницю розвідника: загинув Герой України, який звільняв Херсонщину від окупантів

В Полтаві 11 вересня в останню путь провели Героя України, командира групи "Браво" 131-го окремого розвідувального батальйону ЗСУ, старшого сержанта Андрія Орлова з позивним "Сармат", який загинув на Херсонщині. Сайт "Телеграф" розповідає, яким був боєць на війні і яким його запам'ятали рідні.

За інформацією речника Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Романа Істоміна, 6 вересня при виконанні завдань розвідки поблизу села Одрадокам’янка Херсонської області 39-річний воїн отримав поранення, внаслідок якого того ж дня помер у Бериславській лікарні.

Каску й бронік після АТО тримав удома

Усі, хто знав Андрія, кажуть, що це була надзвичайно позитивна й енергійна людина, з шаленим драйвом. Та ще й красень із зовнішністю голлівудської зірки.

По закінченні Полтавського педагогічного університету 2007 року Андрій Орлов тривалий час працював у міжнародних компаніях, був спеціалістом з навчання персоналу Metro Cash & Carry та менеджером проєкту "Nestlé Україна" в Києві.

"Він був дуже освіченою, інтелектуальною людиною, дуже розвиненою. Дуже розумний, дуже відповідальний, з відмінним почуттям гумору. Ще зі шкільних та студентських часів був учасником команди КВК. Я завжди пишалася своїм сином", — розповіла "Суспільному" мама загиблого Олена Орлова, котра працює у Полтавському обласному госпіталі для ветеранів війни.

За словами пані Олени Євгенівни, її син мав "білий квиток" і був лише частково придатним до служби у воєнний час. Та вже у березні 2014 року подав документи для відправки у зону АТО. Своє рішення стати на захист України пояснив родині тим, що у нього загострилося почуття справедливості і що він мріє жити у європейській державі.

За пів року був зарахований до складу батальйону спеціального призначення Нацгвардії "Донбас", у якому прослужив два роки. Закінчивши школу снайперів, виконував обов’язки заступника командира взводу. Мав відзнаки Нацгвардії.

"Коли все впорядкувалось, ми залишались на своїх позиціях, противник — на своїх, мені жінка сказала: або я, або війна. І я подумав-подумав і повернувся додому. Але моя каска, мій бронік, моя снаряга — усе лишилося, бо було чітко зрозуміло, що усе це не закінчиться. Після анексії Криму, після війни на Донбасі, це так не закінчиться. Колись-то воно буде…" — розповідав в інтерв’ю "5 каналу" Андрій Орлов.

Повномасштабне вторгнення застало Андрія Орлова у Багдаді (Іраку), де він працював у європейській охоронній фірмі. Чоловік достроково розірвав контракт і вже у березні знову влився у лави захисників рідної землі.

"24 лютого ввечері син зателефонував і сказав, що повертається. Я його просила: "Синку, тут, дивися, які черги у військкомати стоять. Тут вистачить добровольців без тебе", — розповідає Олена Орлова. — А він каже: "Мамо, їх поки навчать, а я вже вмію". І дружина його просила не повертатися. А він на своєму стояв: "Ні, я повинен бути там!"

Андрій май й особисту мотивацію: не хотів, аби його 15-річний син, коли підросте, брав зброю і йшов воювати. А одним з його особистих бажань було вийти на російський кордон і пройти ще кілометрів 20 вглиб, все зачистити і перетворити на "сіру" зону.

Рухатись далі та нести Україну

Підрозділ Орлова воював переважно на Херсонському напрямку. Чоловік про свої будні нічого не розповідав, щоб рідні зайвий раз не хвилювалися.

"Він у мене з тих, у кого завжди "все добре". Я про його перше поранення дізналася від президента, під час нагородження сина званням Героя України, — пригадує мама. – А про друге — побачивши свіжий шрам на шиї. Він тоді приїхав додому після лікування. До того ми спілкувались телефоном й Андрій жодним словом не прохопився, що перебуває в госпіталі. Взагалі син і про 2014 рік розказував уже після демобілізації, і то трохи. Говорив лише, що "та" війна і сьогоднішня — це різні війни. І за інтенсивністю, і за тим, як ведуться бої, яка зброя з того і з нашого боку".

У вересні 2022 року у складі розвідувальної групи Андрій Орлов вдало навів артилерію та авіації на скупчення сил ворога біля села Мала Сейдеминуха Бериславського району Херсонської області. Тоді було знищено техніку та особовий склад ворога. Розвідувальна група також вела бій із переважаючими силами противника. У результаті ворог відступив.

У тому бою "Сармат" отримав осколкове поранення в шию. Одужавши, повернувся на передову і вже 10 листопада у складі розвідувального загону брав участь у звільненні Снігурівки Херсонської області, окупованої від початку повномасштабної війни. Саме він підняв прапор України над будівлею районної адміністрації.

А в січні цього року Андрій Орлов виконав цю почесну місію на острові Потьомкінський між правим і лівим берегами Херсонщини.

"Ми розуміли, що можемо проводити операції, — розповідав Андрій "5 каналу". — Питання в тому, що ми їх знищимо, не стоїть. Питання: коли? Тобто ми їх знищимо в будь-якому разі. Ми йдемо, наступаємо, давимо… Ми від початку розбивали їхню логістику. Ми їх видавлювали. Були декілька спроб наступу, і ми намагались прорвати їхні позиції та завершити наступ біля берегів Дніпра. Так з кожною спробою ми відбивали кілометрів 10 нашої території. І я не кажу про маленькі виступи, це вся лінія фронту зсувалася ближче до Дніпра.

Так, ми втрачали хлопців, це було важко. Окупанти захищались, а сили, які наступають, завжди втрачають більше. Але правильно сплановані дії, правильні точкові удари високоточними припасами — вдячні нашим партнерам за HIMARS, за смартбоєприпаси, за Excalibur, — вони робили свою роботу так, як потрібно. Збройні Сили України увійдуть в історію. Бо у нас не так багато боєприпасів, але ми працювали точково і точно", — пояснював боєць.

Пригадував, як у Снігурівці їх радо зустрічали місцеві мешканці, котрі провели в окупації довгі вісім місяців:

"Біжать на нас із прапорами. Вивішують на парканах прапори. Де ж вони вісім місяців їх ховали? І ось фраза "Ми вас так чекали" — це найпоширеніша фраза. Найскладніше було нам встати та піти далі. Нам же треба рухатись далі. Нести Україну в села! А вони кажуть: "Нє-нє! Ми маємо вас нагодувати". — "Я ці закрутки ховала від тих п#дарасів, вас чекала". Ми кажемо, що нам не потрібно. Нам треба йти далі. А вони: "Нє-нє-нє!"

Година — і вже стоїть казанець із борщем. Огірки, сало. Усі щось тягнуть. Вони хочуть нас нагодувати, показати, які вони вдячні. І в наступному селі ми лишаємось на ночівлю і вони кажуть: "Ось хати, живіть, де хочете. Ось ліжка для вас, ви ж свої, й ми будемо вам допомагати. Ми ж так натерпілись. Ночами не спали". Бо коли м#оскалі були на ротації, вони не знали, хто виїде, а хто заїде. І кожна ротація – це обшуки, підвал. Чоловіки, а особливо проукраїнські, натерпілися добряче", – розповідав Андрій Орлов.

Давити та знищувати окупантів

У звільненому Херсоні, за спогадами друзів, "Сармат" знайшов пам’ятний знак, установлений на честь побратима — командира взводу снайперів батальйону "Донбас" Дениса Лошкарьова, який загинув 2018 року від кулі снайпера. Меморіальна дошка виявилася забрудненою окупантами. Однак Андрій розчинником фарби відмив її від скверни.

За звільнення Правобережжя Херсонщини розвідник отримав звання Героя України. "За виявлені надзвичайну хоробрість й результативність у боях", — оприлюднив президент указ у відеозверненні 14 листопада 2022 року. Тоді ж і видав "таємницю" розвідника про поранення.

"Сармат" став першим військовим, хто отримав звання Героя за звільнення Херсонщини. Але завжди наголошував, що це спільна заслуга усіх бійців.

"Андрій прислав мені фото нагородження й посвідчення Героя України. Я не можу передати, як я цим пишалася. Гордість була неймовірна. І радість була. Мені хотілося кричати, щоб усі знали, що мій син ― Герой України", — каже пані Олена.

Напередодні останнього бойового завдання "Сармат" зателефонував сину, з яким у нього були дуже довірливі стосунки. "Мене пару днів не буде на зв’язку. У нас невеличка операція. Не думаю, що це буде щось складне", — повідомив.

За прогнозом "Сармата", до кінця літа наступного року має все скінчитися. Оскільки діятимуть санкції, росіяни відчуватимуть брак ракет. З’явилась інформація, що у них виникнуть труднощі з отриманням ракет і "мопедів" (дронів Shahed. — Ред.) з Ірану, тож ситуація складатиметься на нашу користь. "І ми цим скористаємось. І ми будемо їх давити та знищувати. І жодного шматочка землі їм не залишимо", — був упевнений Андрій.

З цією впевненістю він і загинув у бою, як справжній воїн. Відомо, що при виконанні бойового завдання сталося пряме зіткнення української ДРГ з ворогом. Андрій Орлов помер у лікарні внаслідок множинних поранень. Його заступник з позивним "Крава", з яким вони перебували разом на завданні, перебуває у шпиталі у вкрай тяжкому стані.

"Я дуже мріяла, що коли закінчиться війна, ми всі родиною поїдемо в Київ на парад Перемоги. І що син ітиме в першій шерензі й нестиме стяг…" — дає волю сльозам мати безстрашного воїна.

Андрія Орлова поховали на Алеї Героїв Центрального кладовища Полтави.

Фото — соціальні мережі