Аграрій з-під фортеці Бахмута готується до перемоги: планує засівати озимі та усім, чим може, допомагає ЗСУ

Михайло Андруник — 55-річний житель Донеччини, який керує 25 тис. с/г угідь групи компаній ТОВ "Агрофірма "Україна": ТОВ "Бахмут-Агро", ФМ "Бахмут-арт", ФГ "Бахмут-вест", ТОВ "Бахмут агротранс" та інших. Угіддя розташовані на території двох областей – Донеччини та Дніпропетровщини. Керівник компанії вдруге потерпає від бойових дій: спершу зіткнувся з війною у 2014 році, потім – весною 2022 року. Тому зараз виконує роль своєрідного експерта з подолання наслідків агресії рф: розповідає, як врятувався під час першої окупації та як планує діяти далі.

Під час подій 2014 року чоловік перебував на південний схід від Донецька – у селі Стила Старобешівського району. За 40 км на захід – Вугледар, за 30 км на північний захід – Мар'їнка. Зараз тут гаряча місцина — бійці ЗСУ дають відсіч армії рф – спиняють штурмові дії, на які поки що спроможні російські війська.

Між тим раніше – у 2014—2015 рр. – свої бої тут провів і аграрій Михайло. За його словами, місцеві жителі – зокрема, представники зросійщених греків – підтримували прихід путіна. Пояснювали, що їх "пригнічують, бо примушують вчити українську мову".

Чоловік мав проукраїнську позицію і намагався пояснювати, що після приходу рф чи так званих "ДНР" життя не покращиться. Згодом зрозумів, що говорити там не було з ким – його підтримку України мало хто сприймав:

"Їм нічого не можна було довести — вести дискусію було не можливо".

Протягом першого року гібридної війни пережив тиск і насильство з боку місцевих колаборантів.

Спершу Михайла запросили очолити виборчу комісію, яка проводила так званий "референдум". Він відмовився, хоч його і "пресували з усіх боків". При цьому помітив, наскільки малою була кількість учасників "голосування". За його словами з трьох дільниць по 2,5 тис. виборців у кожній утворили одну – на більше людей не набралось.

Мирного співжиття зі ставлениками росії не вийшло. Одного дня – на День українського прапора – прийшли представники окупаційної влади. Вони побачили світлину – син у парадній формі військового-спортивного ліцею і з петлицями артилериста. Отож, вирішили, що хлопець – в артилерії, а Михайло – корегувальник, – і забрали під арешт.

Чоловіка катували та били, лякали розстрілами: згадує, як виводили під стінку та імітували постріли. Протягом трьох днів спілкування з "правоохоронцями" йому зламали щелепу та ребра, вибили зуби. Тоді ж отримав поранення ноги: куля застрягла і почалось гноїння.

Врешті Михайло перебрався на підконтрольні Україні території, де і продовжив займатись тим, чим умів: вирощував соняшник, збіжжя, розводив коней. У перші тижні вторгнення рф у 2022 році, як і певна частина співгромадян, вірив, що війна – "на 2-3 тижні".

З перших днів війни до агрокомпанії звертались по допомогу підрозділи ЗСУ, які боронили Донеччину. Щоб згадати усіх, доводиться добре зосередитись – так багато їх було:

• 30 бригада – заряджали акумулятори, давали тосол, паливо-мастильні матеріали, ремонтували легковики, міняли шини, годували;
• 54 бригада 2 батарея – ремонтували техніку, допомагали інструментами, допомагали будувати оборонні споруди та бліндажі, надавали легкові авто;
• 79 десантно-штурмова бригада (Миколаївська) – надавали вантажні машини, генератори, куби для питної води;
• 53 та 93 бригада – отримали автомобілі легкові та вантажні;
• 92 бригада – передавали шини, надавали будматеріали для облаштування фортифікацій;
• Стрийський зенітно-ракетний полк – ремонтували машини, надали кран;
• Територіальна оборона Бахмуту – надавали рації, дрон, скати, бензовоз, ремонтували машини, надавали спецтехніку для риття окопів, возили автомати і БК;
• батальйон Дніпро 1 – годували і допомагали облаштуватись на позиціях.

Коли почути перелік всього, що зробив Андруник та його команда, розумієш, що оборона Бахмуту зокрема і Донеччини загалом — це дійсно народна справа. Крім військових, допомагали усім, хто звертався:

• ремонтували авто, в якому вивозили дітей з Бахмуту;
• привозили у місто воду, гуманітарну допомогу;
• евакуювали людей;
• рили окопи – надавали екскаватори і рили самі.

Доводилось інколи добре пофантазувати, щоб допомогти, згадує Михайло. Наприклад, була проблема – вибиті вікна в авто. То знайшли спеціальний прозорий матеріал, схожий на слюду. Після того лобзиком вирізали, приклеювали – і бусик для евакуації отримував такий-сякий захист і ставав до роботи.

Бахмутський район – місце інтенсивних бойових дій, які тривають вже 10-й місяць. Бої ідуть на п'ятій частині земель, належних підприємству: під ударами армії рф – 5 тис. га полів. Останні звістки з лінії фронту вселяють надію, що незабаром ворога відсунуть – вже зараз на онлайн-карті боїв помітно деокуповані ділянки.

Аграрій чекає осені – планує засіяти озимі на землях Бахмутщини. Однак спершу потрібно розмінувати поля. Починаючи з 2014 року, органи влади долучились до цього питання. Андруник пояснив процедуру, як все відбувалось:

"Компанія спершу зверталась до відповідного державного органу – ДСНС. Потім приїжджали фахівці – їхали з Києва за бюджетні кошти. На місці їх заправляли – за кошти підприємців – і вони займались розмінуванням полів".

Сільгоспкомпанії Михайла Андруника на Донеччині та на Дніпропетровщині все ще мають близько 20 тис. га землі, не побитих боями. Аграрій вірить в перемогу і дивиться у майбутнє реалістично.

"У нас зараз 1200 км лінії фронту. Найінтенсивніші бойові дії пройшли або проходять саме по нашим угіддям – Соледар, Білогорівка, Нью-Йорк, аж до Авдіївки та Мар'їнки. Там дійсно дуже потрібне розмінування".

Керівник компанії переконаний, що сам організує розмінування орних земель. До робіт долучатиме ДСНС, а також військових.

Між тим Михайло Андруник поки що перебуває у Дніпрі. Раніше він жив у будинку, де за мирних часів розташовувалась "Бахмутська кав'ярня", – прямо у центрі. Дім повністю згорів. Все, що він може поки зробити, аби вижили працівники та компанія, – здавати в оренду врятовані трактори, сівалки, комбайни.

"Так і заробляємо. А землю поки не оброблюємо", — констатує аграрій. Михайло згадує спалену домівку, згадує соняшник, який почорнів на полях, згадує коней, які загинули на пасовищі, і впевнений, що прощення ворогам не буде:

"Ми християни і тому маємо прощати. Але наше покоління – я, мої діти і мої внуки – цього не простять. Знаючи про Маріуполь, Волноваху, Бахмут, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Попасну, — ніхто ворогам не пробачить".