Контрнаступ на Харківщині увійде до підручників, але військам зараз треба більше безпілотників, - волонтер

Сергій Попов — харківський волонтер, який допомагає армії з 2014 році, коли росія почала наступ на Донбасі. За цей час він передав військовим тисячі одиниць спорядження, техніку, машини, і досі майже в цілодобовому режимі постійно реалізовує запити від ЗСУ, яких стає все більше. Також разом з волонтерською місією журналіста "Телеграфу" він допомагає і цивільному населенню на прифронтових та деокупованих територіях. В інтерв’ю волонтер розповів, чому безпілотники наразі — критична потреба армії, чим відрізняється війна 2014 року і зараз, та чи загрожує нам новий наступ у Харківській області.

"Війна набула іншого характеру, перед нами стоять нові задачі"

- Ти допомагаєш армії з 2014 року. Розкажи про свій досвід, чому ти почав цим займатись?

- Мій дядько проходив службу у батальйоні "Айдар", в ті роки із забезпеченням було зовсім погано, тому довелось допомагати. Спочатку допомагали родиною, а вже потім приєднали друзів, людей за кордоном. Коли дізнався, що один з друзів дитинства воює у 92-й бригаді, ще один у 131-му розвідбатальйоні, то почав масштабнішу діяльність. Тоді було декілька напрямів: Луганщина та частини, які під Маріуполем. З 2014-го до 2019 року допомагали вже майже по всьому фронту — від Станиці Луганської до Маріуполя.

- Що саме тоді робили?

- Забезпечення в ті роки було нульове. І, крім того, що важливо, у хлопців були дуже малі зарплати — до 3 тисяч гривень у декого, а у добровольців майже не було надходжень. Тому доводилось забезпечувати всім — починаючи від шкарпеток, продуктів, закінчуючи автомобілями.

- Як твоя волонтерська діяльність виглядає зараз, вже після 24 лютого?

- Нині війна набула іншого характеру, тому перед нами стоять нові задачі. Військові вже самі можуть собі купити шкарпетки. Зараз потреби: машини, дрони, "Мавіки", БПЛА, рації. Цим ми займаємось. Каски та бронежилети вже відійшли на другий план, волонтери заповнили цю потребу.

З перших днів вторгнення допомагаємо все тій же 92-й бригаді, вони зараз працюють у напрямі Сватового, інші знаходяться в районі Бахмута та Кремінної, де зараз найважчі бої.

- У чому особливість волонтерства не так широко розрекламованого, але такого, яке закриває не менше запитів?

- Складність в тому, що на великі фонди донатять мільйони, але не все з того йде виключно на волонтерську допомогу, як у нас. Ми все одно, коли приїжджаємо до хлопців, отримуємо купу запитів, яких нікому закривати. Такі, як ми, змушені закривати умовно всі "дірки" на фронті, які великі фонди вже не бачать. Багато запитів йде саме до нас — невеликих груп волонтерів. Все це збирається по крупицях невеличкими донатами. Іноді на одну машину, яка хлопцям треба вже на вчора, можна збирати й три місяці, й пів року навіть. Ми всі єдиний механізм, але хотілося б щоб він працював прозоріше. Не вистачає якоїсь програми, де можна було б бачити, в які бригади заходить допомога, в які ні. Певна систематизація процесів потрібна, бо в одних бригадах густо, в інших пусто.

- А що ти скажеш про те, що в певних підрозділах є проблема саме через командирів?

- Там, де допомагаю я, все досить прозоро. Командування завжди йде назустріч і готує всі необхідні запити. Але так не в усіх підрозділах. Інколи хлопці не можуть місяцями отримати закази. Це стає проблемою, коли є речі, які треба передавати лише на підрозділ або бригаду.

"Щоб перемогти, ми маємо бути на крок попереду супротивника"

- Зараз часто кажуть, що це війна артилерії та безпілотників. Чи так це і які тоді найбільш актуальні запити зараз?

- Це правда, це вже не та війна, яка тривала до 1945 року. Це війна дронів. Вони проводять розвідку, передають координати, це все за допомогою Starlink переноситься на екрани та одразу йде в роботу. Також вони корегують артилерію, скидають різні "сюрпризи" на противника. І це все можна робити в режимі реального часу.

Якщо це все правильно застосовувати, то це дуже зберігає життя військовим. Не треба відправляти людей у розвідку, якщо можна "вилетіти" і подивитись все за допомогою дрона.

Артилерія в нас є, лише треба більше боєприпасів. На жаль, противник теж навчається, в них є засоби, які можуть глушити звичайні дрони. Тому зараз все більше запитів на БПЛА, які можуть пройти там, де глушать російські системи РЕБ.

Такі безпілотники працюють на дещо інших частотах. За допомогою них можна вести й розвідку, й спостереження. Є БПЛА, які працюють як дрони-камікадзе. Але вони дуже дорогі.

- Тобто такий БПЛА може зберегти життя багатьох наших солдатів?

- Так. По-перше, він рятує життя самої групи, яка ним керує, адже бійці можуть знаходитись більш віддалено від противника, аніж оператор "Мавіка". По-друге, він може скорегувати артилерію так, що не треба йти піхоті. Артилерія відпрацьовує необхідну територію, і хлопцям залишається лише зачистити її. Це суттєво спрощує задачі та зберігає життя військових.

- Наскільки я знаю, ти зараз якраз збираєш на БПЛА?

- В нас є група аеророзвідки, яка вже проходила навчання на "Мавіках" і Matrix. Безпосередньо використовували їх на полі бою не один місяць, дехто з бійців воює з 2014 року, пройшли Іловайськ і інші гарячі точки. Для них ми відкрили збір на БПЛА "Валькірія". У вартість одразу входить навчання пілотів.

Хлопці хочуть бути ефективними на фронті, а "Мавіків" вже недостатньо.

- Ти раніше говорив, що противник навчається. Чи можна сказати, що вони вже багато в чому використовують наші методи?

- Не можна недооцінювати противника. Якщо на початку ми бачили одну тактику бою, то зараз противник вже навчився з "Мавіків" скидати гранати, ВОГ. В них багато "Орланів", якими вони ведуть розвідку і шкодять нам у багатьох моментах. Противник дійсно навчається. А ми, щоб перемогти, маємо бути на крок попереду. Зараз нам не вистачає хорошої техніки, зокрема, тих же БПЛА.

- Зараз продовжуються дискусії щодо масового виробництва українських дронів…

- Так, є багато тих, хто робить різні БПЛА, але вони дорого коштують, і 30, і 40 тисяч доларів. Плюс там величезні черги. Деякі ще непідготовлені, їх доопрацьовують. Але чекаємо на свій "небесний флот".

"Наші захисники навчаються та живуть в окопах. А це холод, голод, все мокре…"

- Ти бачив війну й у 2014 і зараз. Наскільки наша армія стала прогресивніше? Багато хто каже, що ми зможемо навчати за кордоном військових після перемоги.

- В ті роки в Україну зайшло близько 8-9 батальйонно-тактичних груп кадрових військ рф, а зараз в десятки разів більше. Нашим військовим доводиться вчитись всьому на ходу, тому що в нас немає десятиліть на навчання.

Крім того, наші військові навчаються поводження з закордонною технікою і не в таких комфортних умовах, як в інших країнах, де є бази, де вони можуть відпочити, повернутись і прийняти душ, виспатись. В нас хлопці навчаються і живуть в окопах, бліндажах, у зруйнованих домах. Це холод, голод, все мокре — жахливі умови, в яких виживають наші захисники. Це точно стане досвідом для навчання солдатів інших країн. Від бійців іноземного легіону я чув, що вони шоковані нашими військовими і їхнім професіоналізмом. Про наші дії при контрнаступі на Харківщині (а я знаю, що відбувалось, бо постійно їздив на позиції) ще будуть писати у підручниках. У фільмах такого не показують.

Головне, щоб якнайбільше бійців залишились живими.

- На твою думку, чи зберігається загроза нового наступу росіян на Харківщину?

- Наша область вже добре укріплена. І військові вже мають величезний досвід. Навіть якщо будуть якісь провокації, то наша армія добре дасть росіянам по зубах.

- І наостанок, чому ти так довго цим займаєшся? Адже дехто лише в лютому почав допомагати армії, а ти — з 2014 року.

- Це внутрішній обов’язок. Я не хочу, щоб потім мій внук або дитина спитали в мене, де я був в ці часи війни, а я б відповів, що молдавськими полями втік з України. Кожен чоловік для себе має вирішити: чоловік він чи ні.

Долучитись до збору на безпілотник можна за посиланням.

Або на картку ПриватБанку 4149 6090 1277 5625 (з поміткою на БПЛА).