Музичний інструмент з українською душею: як два друга з Приазов’я після окупації відновили бізнес з виробництва калімб

Владислав Кислих та Дмитро Дем’яненко з Приазов’я, яких об’єднала любов до незвичних музичних інструментів, вирвались з окупації та на новому місці відновили виробництво калімб. Зараз молоді чоловіки мешкають в різних містах на заході України, але це не заважає їм радувати прихильників гри на "ручному фортепіано". Про життя "під орками" у рідному селі, дорогу на вільну територію і пошук ідеальної форми та матеріалів калімб хлопці розповіли "Телеграфу".

"Фактично з подарункової калімби все і почалось"

Влад і Дмитро народились і виросли у селі Чкалове Мелітопольського району (колишній Приазовський), що розташоване за два кілометри від Азовського моря. З різницею в кілька років навчались в місцевій школі та аграрному виші у Мелітополі, відвідували одну церкву, проводили час в спільній компанії.

- Наприкінці 2019 року на Різдво дружина, як завжди, шукала мені якийсь цікавий подарунок. Побачила рекламу з калімбою (африканський язичковий щипковий інструмент, який ще називають мбірою чи "ручним фортепіано". — Авт.). Знаючи, що я цікавлюсь трохи музикою, замовила у Китаї, – згадує 26-річний Дмитро Дем’яненко. – Отримав, спробував грати, але мене дещо не влаштовував звук, був глухенький, як у всіх китайських інструментів.

- Так фактично з подарункової калімби все і почалось. Ми потім разом сиділи, щось клацали та подумали: можна спробувати самим зробити таку штуку, – додає 22-річний Влад Кислих. – Замовили перед Новим роком металеві язички на AliExpress. Вони прийшли десь у березні – це як раз почалася епідемія коронавірусу, і ми стали збирати калімби. Обробляли дерево для корпусу власноруч. Форму інструменту змінювали кілька разів, як і варіанти кріплення.

На початок повномасштабної війни друзі вже мали впізнаваний бренд DEKY (назва – перші дві літери прізвищ хлопців) та налагоджене виробництво. Але його довелось поставити на паузу, бо логістика з окупованими територіями була порушена. Відповідно, ні замовити компоненти, ні відправити вже готові калімби замовниками було неможливо.

- Ми автоматично стали окупованою територією, коли росіяни в останніх числах лютого захопили Мелітополь, – пояснює Влад. – Але до середини квітня військові у Чкаловому не з’являлись, тож життя у селі майже не змінилось, хіба що були перебої з електрикою. Та стали ходити чутки, що скоро можуть і до нас зайти, а на той момент вже було відомо про події в Бучі, Ірпені, то ж я з родиною вирішив евакуюватися. Василівка тоді була закрита, їхали через Оріхів, подолали десь 25 блокпостів. Майже на кожному, крім перевірки документів, передивлялись речі, просили зняти верхній одяг, футболку – шукали татуювання.

- Я зі своєю дружиною та дочкою ще трохи затримався в селі, – додає Дмитро. – І росіяни з’явились спочатку проїздом, а потім стали робити рейди. Майже кожну домівку обходили, перевертали все в середині, шукали, можливо, зброю чи українську символіку. І то був перший такий дзвіночок. Потім заговорили про можливу мобілізацію на окупованих територіях. Через це ми також зібрались їхати – нас була велика група з церкви, організували колону. Загалом дорога була трохи простішою, ніж каже Влад. Можливо тому, що машин було багато, чи тому, що в мене була маленька дитина, але якось швидше все пройшло.

Обидва партнери хоч і не планували нічого в плані продовження виробництва, бо думали перш за все, як опинитись в безпеці, про всяк випадок взяли з собою трошки заготовин та інструментів. І вже коли облаштувались на новому місці, подумали: може, варто повернутися до виготовлення калімб.

"Використовуємо дуб, ясен, з екзотики – тільки венге"

Перезапуск проєкту Влад і Дмитро робили у змінених умовах – процеси прийшлось розділити, бо один оселився в Здолбунові, другий – в Коломиї. Знадобився певний час, щоб знайти приміщення для майстерні, придбати інструменти, яких не вистачало, знайти помічників. Крім того, хлопці стали робити самотужки й музичну частину, тож мають тепер на виході повноцінну українську калімбу.

- Через війну Китай був заблокований, і це був шанс для нас, щоб всі компоненти калімби стали власного виробництва, – каже Дмитро. – І до того були спроби виготовити металеві язички, а тепер в цьому вже була нагальна потреба. Я купую пружинну стрічку на металургійному заводі у Запоріжжі, шліфую її, полірую, нарізаю язички потрібної довжини, закруглюю. Вже готові елементи відправляю Владу.

- Я своєю чергою відповідаю за деревину, – продовжує Влад. – Поки ми використовуємо дуб та ясен, з екзотики в нас – тільки венге. Тож я вирізаю корпуси, шліфую, на замовлення роблю гравіювання – логотипи чи якісь малюнки. Потім збираю калімби – зараз ми їх робимо на 11 або 15 нот. Перший варіант підходить більше для інтуїтивної гри, коли є бажання просто грати, не думаючи, на який язичок тиснути. Другий — для вивчення мелодій по табах (схема гри, в якій ноти записані цифрами. – Авт.), приклади яких є у нас на сторінці в Інстаграмі. На мені також маркетингова частина – реклама, контент в соціальних мережах, спілкування з замовниками. Через те, що в нас кілька місяців на сторінці не було жодного поста, вона опустилась в пошуку на самий низ, тому було важко відновити продажі.

Проте зараз хлопці вже майже вийшли на довоєнний рівень, бо простий в опануванні інструмент припав до душі українцям. Для декого він став розвагою, а комусь допомагає в складних ситуаціях.

- Актуальність калімб навіть збільшилась у порівнянні з періодом до 24 лютого, бо людям потрібні зараз речі, які б їх заспокоювали, – говорить Влад. – У нас багато відгуків, які це доводять. Наприклад, люди писали, що під час обстрілів вони грали на калімбі та це їх відволікало. Або давало розраду, коли не було світла, бо нічого іншого не було можливості робити. Або підіймало настрій в іншій сумній ситуації. І замовлень у нас більше з різних міст України, хоча були й з Польщі, Німеччини, Норвегії, але від наших співвітчизників, які туди переїхали. Іноземці звертаються рідко, недавно от з Бразилії мені написали англійською.

Засновники DEKY кажуть, що для них сьогодні проєкт і хобі, і робота. Владу і Дмитру подобається дарувати людям позитивні емоції. Вони постійно у пошуку нових рішень, щоб зробити звучання інструменту ще гарнішим. В планах розширення асортименту шляхом використання нових порід деревини для корпусу.

- В майбутньому було б дуже круто мати великий магазин інтуїтивних інструментів, які по духу спільні з калімбою, ті ж хендпани, — каже Дмитро. – Але розуміємо, що кожен новий інструмент, який би ми взяли, це буде зовсім інша справа. І досвід, який маємо зараз, ніяк нам не допоможе, потрібно буде з нуля вчитися усім процесам. Тож це, можна сказати, така віддалена перспектива, про яку ми думаємо меншою мірою.

- Є ще багато в чому розвиватися саме з калімбою, розширяти асортимент – тож не розпилюємось, — доповнює друга Влад. – Не можемо, звісно, сказати, що наші інструменти найкращі, хоча ми найбільший виробник калімб в Україні. І наші однозначно мають якісніше звучання, ніж китайські, а головна перевага — вони зроблені повністю вручну, ексклюзивні, бо ми вкладаємо часточку нашої душі.