"Ваша війна заважає нам торгувати" - на що розраховує Китай з його спробами примирення України та рф

Китай оприлюднив 24 лютого свій проєкт мирного плану щодо врегулювання "конфлікту" між Росією та Україною. Його тези вже вивчають у Києві, Москві та Вашингтоні. Навряд чи миротворчість Пекіна щось сильно змінить, але нам важливо розуміти: що Китай втрачає через війну, що набуває, і як це може вплинути на Україну.

22 лютого Володимир Путін у Москві зустрівся з керівником канцелярії комісії ЦК Компартії Китаю з закордонних справ Ван І та заявив, що Москва чекає з візитом китайського лідера Сі Цзіньпіна. Зустріч Володимира Путіна та Сі Цзіньпіна планується в 20-х числах квітня, повідомило пізніше джерело в кремлівському пулі.

Для Пекіну на першому місці економічні питання

З початку активної фази війни Китай зайняв свою улюблену позицію "Я осторонь у білому пальті". В Пекіні війну скромно називають "конфліктом", закликають до миру і вказують, що "всі неправі, але США і Захід загалом неправі більше". Китайська розвідка уважно вивчає перебіг війни як першого за довгі роки великомасштабного конвенційного військового зіткнення. А китайські політики спокійно зважують – які вигоди Пекін може здобути, а в чому – втратити.

Що цікаво, в Росії хоч і люблять говорити щось на кшталт "Китай наш союзник у боротьбі з колективним Заходом", але насправді зізнаються: хоча Китаю не вигідна зміна влади в Росії на проамериканський режим, але жертвувати своїми економічними інтересами для вирішення російських військово-політичних проблем він не буде. Для Китаю важливо показати свою прихильність до цінностей миру і гармонійного розвитку народів, але рівно тією мірою, наскільки це необхідно для власного політичного позиціонування як другої наддержави світу. Тому Китай за великим рахунком влаштує негативна відповідь США на його мирний план – така відповідь буде важливим аргументом у політичній риториці його лідерів та у переговорах за їхньою участю.

Своєю чергою на Заході, як пише Time, аналітики вважають, що мотиви участі Китаю у розв'язанні українського конфлікту можуть бути як простими – небажання залишитись осторонь, так і складними – не допустити виникнення політичного вакууму вздовж північного кордону Китаю. Мирна ініціатива Ван І – це сміливий крок, який викликає багато питань, зокрема, чи володіє Китай дипломатичними ресурсами для досягнення прийнятного для обох сторін рішення. Аудиторією Китаю все більше стає так званий Глобальний Південь, і, спираючись на "мир і діалог", хоч би як нечітко це звучало, Китай може зайняти моральну висоту над США у своїй взаємодії зі світом, що розвивається.

Насправді, для Китаю зараз на першому місці питання не геополітичні, а економічні. Коронакриза сильно підкосила китайську промисловість, а потім до неї додалася енергетична криза та обвал будівельної галузі.

Зростання Китаю будувалося на двох базових речах: інфраструктура та експорт. І обидві ці складові зараз під питанням. Інфраструктура (включно з житлом) зводилася за рахунок нарощування боргу. Нині він став просто божевільним: держборг Китаю наближається до 350% ВВП. При цьому країна близька до вичерпання дешевих робочих рук із села. А далі з огляду на дуже низьку народжуваність у Китаї (приблизно 1,2 дитини на жінку) буде лише гірше. Крім того, китайське суспільство швидко старіє: середній вік у країні сягнув 38,5 року.

Проблема експортної економіки стала зрозумілою після запровадження Заходом блокади Росії. Стало зрозуміло, що теоретично таке ж може статися і з Китаєм. А Китай набагато сильніше, ніж РФ, залежить від світової торгівлі. Китаю неминуче доведеться розвиватися шляхом західного суспільства – будувати споживчу економіку, збільшувати вкладення соціальні програми та людський капітал. Але для збереження влади компартії все одно потрібно забезпечувати доступ китайських товарів до світових ринків.

І ось тут ми й упираємося в китайську глобальну ініціативу "Один пояс – один шлях", а також її локальний проект – "Новий Шовковий Шлях". Тобто сухопутний маршрут доставки китайських товарів до ЄС через Росію, Казахстан та Білорусь.

Хто отримає Донбас та Крим, китайцям байдуже

Сама по собі ініціатива "Один пояс – один шлях", якщо відкинути гарні китайські слова про співпрацю, ґрунтується на активному скуповуванні інфраструктурних об'єктів по всьому світу. При цьому китайські компанії за кордоном часто нехтували етичними та правовими нормами, працювали непрозоро, не гидували підкупами та шантажем. "Токсичність" китайських інвестицій досягла критичного рівня, але для багатьох країн китайські гроші в рамках проєкту "Один пояс – один шлях" були єдиною можливістю будувати нові автомагістралі, мости, морські порти або високовольтні лінії електропередачі.

Газета Financial Times зазначає, що з моменту запуску проєкту "Один пояс – один шлях" у 2013 році сукупний обсяг інвестицій Китаю до різних країн становив $932 млрд. FT називає Росію одним із головних бенефіціарів проєкту: з 2013 року КНР вклала у Росію понад $30 млрд.

Ще близько $15 млрд Китай вклав у Білорусь – "шийку пляшки" всього проєкту – щоб побудувати там велетенські логістичні центри, склади та виробництва на самому кордоні з Євросоюзом – другим за розміром ринком китайських товарів.

Однак війна все поламала через санкції та загальне загострення відносин між Європою та РФ/РБ. Перевезення з Китаю "Новим Шовковим шляхом" різко впали, і результат не змусив себе чекати: інвестиції Китаю в Росію в рамках проєкту "Один пояс – один шлях" у першому півріччі 2022 року вперше скоротилися до нуля. Зокрема – через небажання Пекіна потрапити під санкції через угоди з Росією. Це сталося вперше з моменту запуску програми у 2013 році. 2021-го Москва в якості інвестицій у транспортну інфраструктуру отримала від Пекіна близько $2 млрд.

Але зрозуміло, що поки що "Новий Шовковий Шлях" простоює – Китай зазнає збитків. Щоб цих збитків не було, щоб транзитний маршрут працював – у Східній Європі має бути мир. Тож Пекін справді зацікавлений не лише у припиненні бойових дій, а й у знятті з РФ та з Білорусі максимальної кількості санкцій. А хто за підсумком отримає Донбас та Крим – китайцям байдуже.

КНР не допустить розпаду Росії навіть у разі поразки у війні

Китай не допустить розпаду Росії навіть у разі поразки у війні, оскільки це передбачає встановлення маріонеткового прозахідного уряду – відповідно, антикитайського. З іншого боку, економічні, фінансові та технологічні відносини з колективним Заходом є надто важливими для Китаю. Пекін вміє рахувати вигоду, тому воліє "перетерпіти" несприятливий йому період. Це більш виграшна модель, ніж шизопатріотичне російське грюкання дверима, погрози "ударів відплати" та розрив відносин із Заходом.

Пекін, звичайно, претендує на світове домінування, але перш ніж вступити в жорстку конфронтацію з Заходом, він ще має отримати всю вигоду з торгівлі з ним, створити економічний та технологічний плацдарм для автономного існування, побудувати міцну зовнішньополітичну базу з союзників – сформувати альянс лояльних країн.

Китай, з одного боку, створює форпост між Сходом та Заходом, коли Росія виступає тараном західних проєктів. Усунення фокусу уваги США з Китаю на Росію вигідно Пекіну – воно дає йому час вирішити власні економічні та політичні завдання. При цьому розтягнута в часі поразка Росії дозволить Китаю отримувати сировину зі знижкою, оскільки, крім Індії та Китаю, Росія не має великих і платоспроможних партнерів.

До речі, у Росії також розуміють, що китайський інтерес до РФ обумовлений насамперед економікою. Ось що каже глава Центру вивчення країн Далекого Сходу Кирило Котков: "Китай має щодо Росії свої інтереси. Він зацікавлений у тому, щоб не тільки мати міцний і дружній тил в особі Росії, а й у тому, щоб мати поряд із собою слабкого, а також економічно, а пізніше й політично повністю залежного від нього партнера. Китай ніколи не заявляв, що він є союзником Росії, він постійно прагне зберегти за собою свободу маневру. Економічні відносини Росії та Китаю зростають, але економічні відносини Китаю з ЄС та США набагато перевершують їх".

Мир в Україні потрібний Китаю, щоби робити бізнес

Україна з самого початку не розглядалася в Пекіні як елемент "Нового Шовкового Шляху" – через конфлікт на Донбасі, слабку транспортну інфраструктуру, відсутність великих логістичних центрів на кордоні з ЄС та слабке централізоване управління. По всіх цих пунктах авторитарна Білорусь вигравала, тож саме їй дісталися інвестиції. Але в результаті тепер Мінськ сильно залежить від Пекіна, а мир в Україні потрібний Китаю, щоби просто робити бізнес.

Залишається питання: як нинішні дії Китаю пов'язані з виступами Джо Байдена у Києві та Варшаві? Ну чи навпаки – наскільки виступи Байдена враховують позицію Пекіна?

Враховують. Дві найбільші економіки світу при всіх суперечностях Вашингтона і Пекіна все ж таки надто тісно пов'язані один з одним, щоб просто так скотитися в холодну війну. Промислова база США, включаючи ланцюжки поставок та інфраструктуру, надто вразлива у потенційних конфліктах з Китаєм. Для зниження цих ризиків потрібна комплексна стратегія модернізації промислової бази.

У своїй доповіді Центр стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) закликає до розробки нової національної стратегії США, спрямованої на зниження залежності від Китаю та підвищення стійкості, гнучкості та інноваційності промислової бази країни. Одна з ключових рекомендацій – створити нову промислову політику для США, щоб знизити залежність США від Китаю в галузі критично важливих матеріалів та технологій. Інша рекомендація – зміцнити системи експортного контролю та перевірки інвестицій, щоб запобігти попаданню в руки Китаю технологій та розробок, які можуть бути використані у військових цілях. Також пропонується запобігати придбанню американських фірм китайськими компаніями.

Ось тільки щоб усе це виконати, потрібен час. Отже, Джо Байден зараз не готовий і не хоче посилювати конфронтацію з Китаєм – нехай навіть від нього цього вимагають республіканці. Його посил товаришу Сі такий: "Просто не допомагайте Росії зброєю, а ми не чіпатимемо ваші інтереси в Європі". І все. Всі інші розбирання – потім, коли замовчать гармати.

Китай такий розклад явно влаштовує. Після поразки Росії він відновить транзит "Новим Шовковим Шляхом", тільки платити за цей транзит уже можна буде менше. А сировина з Росії для Китаю вже подешевшала – і продовжить дешевшати в міру ослаблення та розпаду РФ.