Прагну почути звук вибуху: як війна робить нас залежними від адреналіну

Під час повномасштабної війни в Україні, яка триває вже майже два роки, суспільство зіткнулося з новою реальністю, де стрес і несподіваність стали частиною повсякденного життя. Регулярні повітряні тривоги та обстріли стали частиною повсякденного життя. І хоч більшість людей дотримуються правил безпеки, деякі свідомо ігнорують їх, прагнучи почути звук вибуху.

Хоча така поведінка може здаватися незрозумілою, вона має під собою серйозне психологічне підґрунтя. За інформацією від психологині Надії Браницької з UNICEF Ukraine, це явище обумовлене кількома важливими факторами, як зазначається в vikna.tv.

Перший — це зменшення емоційної чутливості, яке виникає в умовах тривалої небезпеки. Під час тривалого стресу наш організм виробляє гормони, які роблять нас менш чутливими до емоцій. Це допомагає нам вижити в умовах небезпеки, але може призвести до того, що ми перестанемо відчувати навіть сильні емоції. У такому випадку звук вибуху може стати єдиним способом відчути щось, хоча б на короткий час.

Другий фактор пов'язаний з пережитим досвідом на початку війни, коли перші обстріли асоціювалися з єдністю та спільністю. Наш мозок може помилково асоціювати вибухи з цим позитивним відчуттям єдності.

Третім фактором є пошук відчуття безпеки. Вибух далеко від нас може давати нам відчуття, що ми в безпеці. Це пов'язано з тим, що наш мозок так влаштований, що нам завжди простіше справлятися із тим, що вже сталося, аніж з тим, чого лише очікуєш.

Яка з цих причин є основною, сказати важко. Можливо, за цими відчуттями ховається щось інше. Але в будь-якому випадку, очікування звуків вибухів під час повітряної тривоги є цілком нормальним явищем.

Чому ми чекаємо на повітряну тривогу, коли її довго немає

Коли ми щодня чуємо сигнал повітряної тривоги, ми звикаємо до нього і це, можна сказати, стає частиною нашої рутини. Але коли її немає протягом кількох днів, ми починаємо її чекати.

Нейробіологиня Вікторія Кравченко пояснює це тим, що наш організм знаходиться в постійному стані стресу, оскільки є постійна хаотично повторювана дія — вибухи. Наша нервова система не може зрозуміти, коли очікувати наступний сигнал повітряної тривоги, і тому перебуває в постійному режимі готовності. Це вимагає величезного споживання енергії та ресурсів, виснажуючи нас як фізично, так і емоційно.

Коли тривога врешті-решт спрацьовує, наш мозок отримує підтвердження своїх очікувань. Це активує вироблення дофаміну, створюючи почуття, що мозок передбачив цю подію. З цієї причини наш організм дозволяє собі короткочасне розслаблення і дає можливість перепочити та видихнути.

Чи нормальна моя реакція на стресові події

Насправді люди бувають дуже різними у своїх емоціях, коли відчувають небезпеку. Інша психологиня — Наталія Глинянюк каже, що є кілька варіантів реакцій нашого організму на стрес.

• Сміх, жарти, меми. У такий спосіб наш організм намагається захиститися і начебто знецінює небезпеку, з якою стикнувся.
• Збільшення емоційної чутливості. У деяких людей під час стресу відбувається зворотна реакція, і вони стають більш чутливими до емоцій, навіть негативних.
• Зниження емоційної чутливості. Цей варіант ми вже розглянули вище.

За висловлюваннями нейробіологині Вікторії Кравченко, сприйняття подій, як-от вибухів чи сигналів повітряної тривоги, тісно пов'язане з адреналіновою реакцією, особливо у людей, котрі знаходяться у стані постійного стресу. Коли організм перебуває у стані підвищеної боєздатності – серце працює швидше, зіниці розширені, а мозок функціонує під великим навантаженням, унаслідок чого все навколишнє сприймається інтенсивніше. Це допомагає зрозуміти, чому, незважаючи на часті обстріли та регулярні сигнали повітряної тривоги, українці відчувають, що живуть повноцінно та емоційно насичено.

Важливо: інформація на порталі Telegraf.com.ua, яка стосується тем психології носить лише інформаційний характер і не є кваліфікованими порадами фахівців у лікуванні патологічних станів. Будь-які поради щодо покращення вашого психічного здоров'я можуть давати лише кваліфіковані спеціалісти. Якщо ви відчуваєте потребу у психологічній підтримці — зверніться до профільного фахівця.

Раніше "Телеграф" розповідав, про синдром відірваності від себе. це стан, коли ви відчуваєте, що не знайомі з собою або що ви не живете своїм життям.