Від Миколи Хвильового до Артема Чапая. Українські письменники на війні

3 березня – всесвітній день письменника, який святкується майстрами слова з 1986 року. Незважаючи на те, що професія літератора здається мирним заняттям, за всіх часів письменники брали участь у війнах, від Сервантесу до Хемінгуея. Що говорити, якщо навіть головний літературний твір античності, гомерівська "Одіссея", присвячений війні?

Українські письменники брали участь у двох світових війнах і вже дев’ять років протистоять російській агресії. "Телеграф" пропонує згадати їхні імена.

Перша світова війна

Осип Турянський був уродженцем Львівщини, яка входила до Астро-Угорської імперії, тож восени 1914 року його мобілізували до лав австрійської армії. Турянський, який писав під псевдонімом Іван Думка, вже наступного року потрапив у полон до сербів. Про пережите Турянський розповів в експресіоністській повісті "Поза межами болю". І хоча вперше повість була видана німецькою, згодом стала помітним явищем українського модерну. Вже у наш час, 1989 року, український режисер Ярослав Лупій поставив за мотивами твору телефільм.

"Після довгого мовчання вони глянули на труп товариша. Лежав висохлий, тонкий, наче тріска. Його посиніле лице опухло. Але смерть не встигла стерти з нього радісної усмішки, яка наче розлилася по цілім обличчі й дала йому лагідний, милий вираз. І здавалося їм, що його застиглий усміх ніби говорив до них: "Товариші, тепер я щасливий…!" І як дивилися на мерця, на устах кожного блукало невимовлене питання: "На кого прийде черга тепер?"

Осип Турянський, "Поза межами болю"

Поет і педагог Олексій Варрава (писав під псевдонімом Олекса Кобець), що народився по Каневому, опинився по інший бік фронту і свої "фунти лиха" отримав в австрійському полоні. Війну та табірний досвід Кобець описав у автобіографічному романі "Записки полоненого". Вперше видана українською у Харкові 1931 року, згодом книга була заборонена у Радянському союзі за "буржуазний націоналізм".

Громадянська війна у Росії

Микола Хвильовий – один із ключових українських письменників-модерністів, якого називають основоположником нової української прози. 1918 року організував на Харківщині загін вільних козаків, який брав участь у повстанні проти гетьмана Скоропадського та Армії Української Народної Республіки. Письменника мало не розстріляли петлюрівці, потім він приєднався до Червоної армії. У новелах "Мати" та "Я (Романтика)" Хвильовий описує божевілля війни через призму руйнування сім’ї, коли брати стають по різні боки барикад, а син-комісар засуджує свою матір до розстрілу.

"Так проходили дні, місяці і, нарешті, роки. По селах, містах і містечках лютувала громадянська війна. То тут, то там блискали пожари, і дні переповнились кулеметним татаканням. То тут, то там розривались снаряди, і банди блукали по всіх великих і малих степових шляхах. То ці переможуть, то ті, і здавалося напівмертвій матері, що цьому ніколи не буде кінця і вона вже ніколи не найде колишнього спокою".

Микола Хвильовий, "Мати"

Показово, що не менш знаменитий Володимир Сосюра під час Громадянської війни воював за Армію УНР, але згодом також приєднався до Червоної армії. Свій досвід війни він зафіксував у поемі "Червона зима".

Друга світова

Українські письменники на фронтах Другої світової служили переважно військовими кореспондентами. Поет Кость Герасименко та прозаїк Олекса Десняк, які писали для армійських газет, але при цьому брали участь у боях, загинули 1942 року. Письменнику та драматургу Анатолію Шияну пощастило – як кореспондент фронтової газети "За Радянську Україну" він провів кілька місяців у партизанському загоні в тилу ворога, але вцілів.

Але були винятки. Так, усю війну пройшов Олександр Біличенко, який пізніше прославився під псевдонімом Олесь Гончар. У червні 1941-го він пішов добровольцем на фронт у складі студентського батальйону, влітку 1942 року потрапив у полон, утік, повернувся до війська і закінчив війну старшим сержантом на посаді старшини мінометної батареї. Був тричі поранений, за відвагу отримав три медалі та два ордени. Його твори про війну – збірка "Фронтові вірші" та одіозний роман "Знаменосці".

Микола Руденко теж пішов добровольцем на фронт, незважаючи на проблеми із зором, із першого курсу філологічного факультету Київського університету. Письменник, поет і правозахисник, керівник та один із засновників Української Гельсінської групи брав участь в обороні Ленінграда, пережив блокадну зиму, був тяжко поранений і закінчив війну в Пруссії у званні капітана. До Києва Руденко повернувся з двома орденами, шістьма медалями та добіркою віршів "З походу".

"Якби не пройшов армійського, а потім окопного загартування, — не повернувся б з концтаборів, як не повернулися мої побратими Василь Стус або Олекса Тихий", — написав він пізніше у спогадах.

Війна з Росією

Артем Чех (Чередник) – автор дюжини прозових книг, за мотивами його останнього на даний момент роману "Хто ти такий?" 2023 року виходить фільм "Я і Фелікс". Чех вирушив у зону проведення АТО у серпні 2015 року і через рік повернувся додому, але вже у березні 2022 року знову вступив до лав ЗСУ. Свої враження від бойового досвіду він описує у численних колонках та інтерв’ю українським ЗМІ, а також на своїй сторінці у Facebook: "Війна – це дуже страшно. І ті, хто ніколи її не бачив, навіть не уявляють собі, що це. І краще не уявляти. І навіть найсміливіші, найсильніші та найчесніші серед нас ще у 2015 році перед потраплянням в АТО говорили: "Пацани, я не знаю, як відреагую на перший обстріл. Може, обі***ся".

Книги Артема Чапая (псевдонім Антона Водяного) "The Ukraine" та "Папа в декреті" відомі читачам і в Україні, і за її межами. Незважаючи на те, що письменник сповідує пацифістські погляди і навіть перекладав твори Махатми Ганді українською мовою, він прийшов у військкомат 27 лютого 2022 року і з того часу служить добровольцем.

"Я міг не йти до військкомату, — пояснив Чапай свою позицію в одному з інтерв’ю. — Але був колись випадок, у 2014-му році, коли я працював репортером на Донбасі. Одного разу був впевнений, що загину, що мене вб'ють, і в той момент зрозумів, що почуття власної гідності для мене має більшу цінність, ніж життя".

Перекладачка та поетеса Ярина Чорногуз хотіла потрапити на фронт ще 2014 року, але довелося почекати, доки підросте маленька донька. У 2019 Ярина пішла парамедиком до Госпітальєрів, а потім підписала контракт із ЗСУ. Початок війни зустріла під Сєвероденецьком, пройшла справжнє пекло під Попасною, Маріуполем та Бахмутом, зараз вона одна з найвідоміших українських жінок-військових.

"В січні 2020 року загинув хлопець, з яким я була близька. Ми разом були на позиціях і мали багато планів на спільне майбутнє. Я зрозуміла: щоб пережити цю втрату, мені потрібно пройти його шлях. Його загибель була таким стимулом зробити те, чого давно хотіла. Я розуміла, що найбільше правди зараз саме в окопах, на фронті, на війні. Щоб зрозуміти своє життя, свою країну і себе – я пішла", — пояснювала поетеса в інтерв’ю.

Також на фронті зараз поети Ігор Митров та Артем Полежака – та ще багато інших українських літераторів. Не забуватимемо і тих, хто поклав своє життя за свободу України, як поети Гліб Бабіч та Юрій Руф. І згадаємо тих, хто став безневинною жертвою окупантів, як дитячий письменник Володимир Вакуленко.

Раніше ми писали про артилериста Валерія Пузіка з Одеси, який створює на передовій картини на ящиках від патронів.