Коли і як покарати росію за злочини проти України: інтерв'ю з правозахисником Олександром Павліченком, ч.I

На тлі певних успіхів Сил оборони в деокупації захоплених ворогом територій росія не припиняє ракетний терор України. В результаті чергових атак рф знову є руйнування з жертвами і пораненими. Чи є юридичні та правові інструменти для покарання росії, чи вдасться примусити рф (і коли саме) виплачувати українцям компенсації за шкоду і страждання?

Про все це правозахисник, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ) Олександр Павліченко розповів у першій частині інтерв'ю "Телеграфу".

Знищення Каховської ГЕС

— Почнімо з того, що Міжнародний кримінальний суд (МКС) почав розслідувати знищення росіянами Каховської ГЕС. Що це процесуально означає та які правові наслідки матиме?

— Процесуально поки що це нічого не означає. МКС через Офіс прокурора кримінального суду здійснює збір доказів щодо вчинення категорії злочинів. Вони відповідно визначаються і підпорядковуються юрисдикції Міжнародного кримінального суду. А саме — воєнні злочини, злочини проти людяності і геноциду.

В даному разі у нас вже є факти злочинів проти людяності і воєнні злочини. Тобто, дві категорії. Тому, перш ніж відкривати провадження у якійсь зі справ, вони здійснюють попереднє дослідження. Це власне вказує на те, що вони можуть відкрити як окремий кейс (який будуть розслідувати у справі злочинів, вчинених у ході війни в Україні) так само і цей випадок підриву дамби Каховського водосховища.

Такий крок буде ще одним з тих випадків, які будуть розслідувані на рівні міжнародного інструменту для притягнення до відповідальності росії. Зараз на національному рівні так само відкрито кримінальне провадження щодо цієї справи, вона розслідується. Думаю, матеріали будуть так само поширені або об'єднані з тими, які будуть зібрані офіцерами (так називаються співробітники суду МКС), які аналогічно паралельно здійснюють своє розслідування на попередньому етапі ще до офіційного оголошення, якщо ця справа передається в МКС до розгляду. Так само в окремий кейс виділяється справа щодо депортації українських дітей. Цей кейс вже розслідується і відбувається провадження у виокремленій справі.

— Яка доля інших справ щодо злочинів росії під час війни проти України?

— Ми ще нічого не маємо для підтвердження інформації, що розслідується низка фактів по ситуації в Бучі як окремий кейс (або ті ж Краматорськ, Ізюм, Маріуполь тощо), але це здійснюється. Воно ще не зафіксовано на рівні того, що справа оголошена такою, що вже має певний сформований вигляд з доказовою базою і вже визначені ті, хто несе відповідальність за вчинення цих злочинів. Як це було у випадку з депортацією, коли львову-бєлову і володимиру путіна оголосили підозрюваними, виписавши ордери на їхній арешт.

Аналогічно і в цих випадках буде вже сформульовано як окремий вид злочину, оформлений з відповідними доказами в окрему справу. І от потім цю справу буде передано прокурором МКС на розгляд суддів кримінального суду, які будуть далі здійснювати провадження спільно з прокуратурою. Звісно, це відбуватиметься за сприяння українських правоохоронних органів, правоохоронців інших держав, які можуть долучатися своєю експертизою.

— Якщо буде окремий судовий процес по Каховській ГЕС, чи зможе теоретично Україна в Гаазі вимагати від рф компенсацію за завдані збитки?

— Ні. Це різні теми: тема компенсації, реституції (порушення майнових прав. — Авт.) та відшкодування пов'язана з цим, але суд не ухвалює рішення про такі компенсаційні відшкодування. Це буде підставою для того, щоб у подальшому мати можливість під час підготовки якогось фінального документу про завершення війни (якоїсь угоди, меморандуму чи ще чогось) ставити Україною серед вимог, як визнаний доконаний факт, вчинення росією злочину нанесення матеріального збитку.

Це буде закріплено у рішенні міжнародної інституції (суду в Гаазі. — Авт.). От тоді це вже буде "підтягуватися" під ті умови миру, який має встановлюватися на українських вимогах. Одна з них — відшкодування завданої шкоди. Зокрема, з підрахунком конкретних втрат, як у випадку з виставленням вимог про відшкодування завданої шкоди (за руйнацію Каховської ГЕС. — Авт.).

Скандал з передачею військовополонених Угорщині

— Минулого тижня здійнявся скандал з передачею РПЦ Угорщині українських військовополонених. Для чого путін втягує Будапешт у порушення Женевської конвенції? І як до такого кроку москви ставитися?

— Я не бачу логіки у тому, щоб якось обговорювати тему звільнення або передачі військовополонених третій державі. Є така процедура (передбачена Женевською конвенцією), як використання третьої держави-посередника (держави-покровительки). Серед тих, хто передає, може бути і Червоний Хрест, і релігійні організації тощо. Чому це трапилося в обхід вже започаткованої процедури, це запитання до путіна, до їхньої політики і логіки.

Чим більше людей буде звільнено в будь-який спосіб, буде тільки позитивом. Звісно, будь-який подібний факт путін використовує для пропаганди. Звісно, він хоче підкреслити роль РПЦ як такої собі "миротворчої" інституції, яка забезпечує обмін військовополоненими.

Але у нашому правозахисному середовищі є такий підхід: якщо для врятування життів потрібно навіть йти і спілкуватися зі злочинцями (якими є, наприклад, представники тієї ж РПЦ чи росії), то потрібно йти і спілкуватися з ними й рятувати людей.

Тому я не бачу у випадку з Угорщиною якоїсь категоричної шкоди. Зрозуміло, що обмін проведено з ідеологічними пропагандистським підтекстом. Хоча навіть якщо будуть звільнення українських військовослужбовців хоч би у такий спосіб, я би просто вітав такий процес, заплющуючи очі, що це буде відбуватися навіть через Угорщину або через Іран чи Ірак.

Головне, щоб українці поверталися живі і здорові додому та чимшвидше були звільнені з російського полону. Для мене — це плюс. Зрозуміло, з боку рф є завжди елементи пропаганди і того, що подібні ситуації використовуються росією на користь їхніх наративів. По типу нібито миротворчої місії РПЦ. Це робиться з тим, щоб призупинити процес вигнання (УПЦ МП. — Авт.) з Києво-Печерської лаври чи, можливо, ще у них є якісь задуми. Про це ми можемо тільки здогадуватися.

Але по факту, що більше ми звільнимо наших військовополонених у різний спосіб із допомогою, хоч Аль-Каїди, хоч РПЦ, хоч злочинців-вагнерівців, — якщо це не становить якоїсь загрози для української безпеки, а йдеться виключно про звільнення, — то нехай звільняють. Хоч через треті держави, хоч через держави-покровительки тощо. Що менше часу людина проводить у полоні, то буде кращим для відновлення її психологічного і фізичного станів. Власне, тут я бачу тільки позитив і плюс, щоб більше і швидше українських військовополонених повернулись з полону в Україну, навіть з територій третіх держав.

Полонені військові та незвичайні цивільні

— У продовження цієї теми виникає ще одне питання: росія досі не визнає агресію проти України війною, отже ігнорує Женевську конвенцію щодо поводження з військовополоненими. Які існують правові можливості у звільнених з полону українців, щоб згодом покарати рф, притягнути винних до відповідальності та отримати громадянам України компенсацію за незаконне захоплення?

— Що стосується тих, хто бере участь у бойових діях, це — комбатанти. Ідеться про представників Збройних Сил, силових структур, бійців територіальної оборони, партизан. Всі, хто зі зброєю у руках чинять опір, хто буквально воюють з росією, мають статус комбатантів. Їхнє перебування в полоні визначене Женевськими конвенціями.

Тому захоплення тих, хто є комбатантами, не є незаконним. В розумінні міжнародного гуманітарного права утримання в статусі військовополонених з тих, хто бере участь у бойових діях, є виправданим. Але воно має відбуватися з дотриманням відповідних умов, визначених в Третій Женевській конвенції щодо статусу військовополонених і перебування їх в полоні. Ця вимога має виконуватися.

Відповідно українська сторона дотримується цих стандартів (щодо тих, кого вона захоплює з числа російських військових). Їм присвоюється статус військовополонених, як і тим полоненим українцям, яких передали через Угорщину. Крім того, 11 червня звільнили ще близько ста українських військовополонених через звичний режим обміну.

Що стосується цивільних, вони перебувають у різному статусі. Інколи цивільних захоплюють за те, що вони, наприклад, передають дані про пересування ворожих російських військ. У такому разі це не звичайні цивільні. Так само, як і українська сторона захоплює російських коригувальників. Російська сторона так само бере у полон тих цивільних, яких вона підозрює в коригуванні чи наданні ЗСУ інформації про російські війська.

Такі громадяни фактично теж виступають у статусі комбатантів, вони не звичайні цивільні. Тому з точки зору права перебування таких осіб у місцях несвободи не вважається незаконним. Оскаржувати це можна. Наша організація подала не одну заяву до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Це можна було зробити до 15 вересня 2022 року (коли росія ще офіційно перебувала в юрисдикції Європейського суду) щодо умов тримання.

В тих справах оскаржували питання катувань (адже таке мало місце). Питання законності перебування у місцях несвободи (мається на увазі право на свободу та особисту недоторканість, про що прописано у статті 5 Європейської конвенції) є неоспорюваним. Тому що підстави для перебування у місцях несвободи є. Ми не кажемо про те, що це незаконно. Так само, як затримуються та одразу поміщаються в місця несвободи російські військовополонені або ті, хто підозрюється у співпраці з ворогом (наприклад, ті ж коригувальники). За статусом вони можуть бути і цивільними, не суто військовими комбатантами.

Зі свого боку росія застосовує той самий підхід, але жорсткіше. Вона навіть вчиняє репресивні дії через залякування місцевого цивільного населення, через повне викорінення будь-якого опору на окупованих територіях тощо. Це такий режим окупації, режим терору, який застосовувався ще з часів Першої та Другої чеченських воєн. Власне, росіяни його мультиплікують на території України, на окупованих територіях. Все це пов'язано з іншими порушеннями (наприклад, незаконним позбавленням волі), є тисячі таких випадків.

Зокрема, коли окупанти захоплюють представників місцевої влади, тих, хто не погоджується співпрацювати з росіянами, примушують їх до співпраці. Через те, що окупанти утримують їх в різних місцях несвободи, — це чисте порушення і чистий злочин.

Коли розглянуть справи про злочини росії

Тому такі випадки також аналізуються. За такими кейсами можна і потрібно подавати заяви про злочини. В першу чергу, до національних правоохоронних органів. У нас була практика звернення до ЄСПЛ. Але зараз це перебуває у підвішеному стані. Ці справи ще не розглядали. Їх, скоріше за все, розглянуть вже після того, коли росія повернеться в систему Європейського суду з прав людини. Тому що логіка цього суду — зобов'язати державу-порушницю виконувати рішення ЄСПЛ і відповідно змінювати практику.

На сьогодні, як ми розуміємо, росія не буде виконувати ці рішення через той стан, у якому перебуває рф. Вона відмовилась від цього, і юридично вийшла зі системи ЄСПЛ.

Є у нас ще єдиний орган — Міжнародний кримінальний суд. Але є великий сумнів, що він розглядатиме цю категорію справ. Ми вже попередньо казали, що МКС може розглянути обмежену кількість випадків. Їх може бути п'ять, шість або вісім конкретних кейсів. Якщо, наприклад, один кейс буде по Каховці, один — по Бучі, один — по Краматорську, один — по Маріуполю, це може бути вже повний набір справ. Один кейс вже заявлений — він точно буде по депортації дітей. І от тут є запитання, чи буде той же МКС розглядати категорію справ по військовополонених. У цьому є великий-великий сумнів.

— Тобто, якщо ЄСПЛ та МКС "відпадають", що тоді залишається в сенсі захисту своїх прав, покарання росії та відшкодування?

— Ще раз наголошу: МКС не присуджує особам реальне відшкодування за завданий збиток. Це може бути тільки підтримка жертв зі спеціального фонду, з якого виплачують кошти учасникам такого судового процесу в МКС. Але це рідша історія. Іншими словами, це не звичайний порядок кримінального провадження, коли потерпілий має право заявити позов щодо відшкодування, регресних виплат і відповідно — отримати компенсацію у разі (коли суд встановить і підтвердить розмір завданої шкоди та відповідно механізм відшкодування).

Це так само перенесеться на той етап, коли будуть встановлюватися умови завершення війни. Й відповідно — відповідальність сторін за завдану шкоду. У тому числі і персонально завдану шкоду в результаті незаконних дій: катування, незаконне позбавлення волі, викрадення людей, примушування до співпраці, інші факти незаконного тиску на осіб (передусім — на цивільних, адже це фактично примус до колаборації).

Тобто, фактично йдеться про терористичні дії на окупованій території, пов'язані з набором конкретних фактів. Сам же факт колаборації (колаборантства) — окрема тема. Як з цим Україна далі буде мати справу, — це вже наступне запитання для української держави…

Другу частину інтерв'ю з Олександром Павліченком читайте на "Телеграфі" найближчим часом. У ній ми цікавилися думкою правозахисника з приводу законності повідомлень про повістки, надіслані по СМС, про ліберальний підхід держави до мобілізації, а також про відповідальність громадян в умовах воєнного стану за вживання спиртного і паління у громадських місцях.