"Перемога України відповідає інтересам США, але Захід боїться розпаду росії": інтерв'ю з Андрієм Мельником, ч. I

Через свої різкі заяви на адресу провідних німецьких політиків — передусім, через повільність у наданні військової допомоги Україні — недавній наш посол в Німеччині, а нині заступник міністра закордонних справ України Андрій Мельник став чи не найвідомішим серед усіх українських дипломатів. На новій посаді пан Мельник відповідає за стосунки України з Америкою — як Північною, так і Південною. Однак зрозуміло, що наша розмова, сконцентрована навколо війни з росією, торкалася й інших країн та континентів.

Про літаки F-16, військові кораблі, ядерну зброю та розпад росії після української перемоги — у першій частині ексклюзивного інтерв’ю "Телеграфу".

Коли отримаємо винищувачі?

- Наш наступ має от-от розпочатися, але найгрізнішу зброю, яка нам для цього потрібна, американці поки не дали. Я маю на увазі винищувачі F-16. Чому так стримується адміністрація Байдена?

— Головна причина полягає, на мою думку, в тому, що і далі має місце побоювання спровокувати росію до якогось нового витка ескалації — ядерного в тому числі. На жаль, ця стримана лінія зберігається у всіх наших ключових союзників, в зокрема й в Німеччини. Але рано чи пізно — я переконаний, що якнайшвидше, — вже ближчими місяцями це стратегічне рішення таки буде ухвалене.

— Про літаки?

— Так. Бо воно логічне.

Шкода, до речі, що Україна офіційно веде мову лише про F-16. Таке враження, що на цьому винищувачі нібито зациклилися. Зрозуміло, що саме ця модель видається найбільш оптимальним варіантом для ВПС. Чому б нам паралельно не вимагати й інші типи винищувачів, які є також в наявності у держав-союзників — у тієї ж Німеччини, Великої Британії, Іспанії та Італії до складу ВПС входять близько 500 новітніх літаків Eurofighter Typhoon? Своїми бойовими якостями вони нічим не поступаються американській моделі, навпаки, це більш сучасний винищувач. Так, він істотно дорожчий за F-16, це може ускладнити політичне рішення про його передачу. Але чому б ні? Якби лише ці чотири держави передали нам бодай 10% цих літаків, то ці 50+ "Єврофайтерів" стали б основою вітчизняних ВПС.

Або чому ми не ставимо руба питання про передачу Україні Німеччиною літаків Tornado? Їх на озброєнні "люфтваффе" понад 90, до того ж вже ухвалено рішення про поступове виведення з експлуатації та заміну на сучасні F-35. Безумовно, це далеко не нові літаки, але вони могли б бути задіяні як носії сучасних крилатих ракет — тих же Storm Shadow, які нам вже почали передавати наші британські союзники. Я не можу зрозуміти, чому Україна не вимагає від Берліна передачі німецько-шведського аналога таких же суперпотужних ракет TAURUS KEPD-350 із дальністю дії до 500 км, носіями яких також є винищувачі Tornado? Чому ми не говоримо про те, що ця "коаліція винищувачів" могла б також включати в себе французькі літаки Rafale або шведські Gripen?

Теж саме стосується і зміцнення вітчизняних ВМС. Німці торік — у розпал російської агресії — вивели з експлуатації один із головних фрегатів свого флоту — "Любек". Це величезний бойовий корабель, 130 метрів довжиною, німці з нього просто зняли все озброєння і в грудні 2022 року відправили на утилізацію. При цьому йдеться про такі конче потрібні ЗСУ системи зброї, як зенітно-ракетні комплекси Sea Sparrow та RIM-116 чи потужні протикорабельні ракети Harpoon. Постає питання: а чому цей фрегат і всі його бойові системи було б не передати українцям — ну хоча б для навчальних цілей?! У нас же існує реальна проблема з вітчизняним морським флотом, вона ще нагальніша, аніж в авіації.

— А чи нема там якоїсь недовіри до нашої влади?

— Ні, я не думаю, що тут питання довіри. Раніше ті ж самі застереження висловлювали стосовно будь-якої важкої зброї — починаючи з квітня минулого року. Німці казали: якщо дати нам танки Leopard-2 чи БМП Marder, і ті потраплять в руки росіян, то вони зможуть використати західні технології.

Це все несерйозні, як на мене, відмовки. Річ у тім, що стратегічні рішення у таких країнах, як США, Німеччина, Велика Британія, визрівають надто довго. Але ж ми цього часу не маємо, і в цьому найбільший виклик. Я вірю, що рішення про винищувачі ближчими місяцями кристалізується однозначно, причому не лише щодо навчання пілотів, а й передачі самих літаків. Але ж якою ціною для нас?!

Розпаду росії бояться навіть експерти

— Якими, на ваш погляд, є кінцеві бажані цілі у нашого головного партнера — Сполучених Штатів — у нашій війні проти росії?

— На мою думку, американці переслідують низку цілей. Безумовно, головна з них — допомогти ЗСУ звільнити всі окуповані території і відновити територіальну цілісність України у міжнародно визнаних кордонах 1991 року. Це для нас — головне.

Безумовно, наші американські союзники мають і низку інших цілей. Одна з них полягає, вочевидь, у тому, щоб дати потужний сигнал союзникам в Європі, що Вашингтон їх не залишить наодинці з наявними безпековими загрозами. Йдеться, по суті, про збереження провідній ролі Америки на Європейському континенті, особливо на тлі ідей так званої "автономії". До речі, російське воєнне вторгнення в Україну зайвий раз показало, що навряд чи європейські держави–члени НАТО змогли б захистити себе без вирішальної допомоги з боку Сполучених Штатів, якби росія напала і на них.

Ще одна важлива мета наших американських друзів — це, безумовно, забезпечити перемогу демократії в конфлікті з тоталітаризмом – хоч як би високопарно це звучало. Оскільки фактично йдеться про системний конфлікт між вільним демократичним світом і російським імперіалізмом, то для американців, для їхньої матриці, для їхнього суспільного ДНК, це дуже важливий аргумент, який також пояснює, чому наші союзники витрачають чималі кошти, щоб допомогти Україні захистити себе.

А головне — це те, що ця потужна військова допомога Україні повністю відповідає національним інтересам американців. І хоча хтось серед політичних кіл і може аргументувати, що ті десятки мільярдів доларів, які йдуть в Україну, могли б витрачатися на якісь інші цілі, але все ж таки у США панує консенсус, коли більшість американського суспільства та політикуму — на нашому боці. І це — ключова запорука для нашої перемоги. Адже якщо розділити 37 млрд доларів США на душу населення, то виходить, що внесок пересічного американця становить близько 7 доларів щомісяця, це менше за абонемент на Netflix.

— Чи є там мета послабити росію в такий спосіб?

— Не виключено, що і така мета теж може переслідуватись, однак лише у контексті зниження загрози для Заходу та запобігання новим агресіям кремля.

— Але при цьому вони й розпаду росії бояться?

— Так, мені вбачається, що американці, і особливо європейці, досі мають реальний страх перед таким сценарієм.

— Чому?

— Тому що наші союзники не можуть контролювати подібний розвиток подій.

Хід нинішньої війни росії на винищення всього українського наші західні партнери можуть бодай частково прогнозувати та впливати на нього, насамперед надаючи потужну військову допомогу. Якщо ж росія розвалиться, ніхто досі точно не знає, хто прийде до влади, що станеться з ядерною зброєю. Тому цього сценарію навіть експерти бояться, як чорт ладану.

— Навіть експерти?!

— Так, західні експерти, мені здається, дійсно бояться серйозно розглядати розвал росії як один із наслідків цієї варварської війни. А все ж це може бути дуже швидким. Росія може виглядати як нібито непереможний монстр. А насправді — це лише колос на глиняних ногах. Я думаю, Захід буде всіляко намагатися не допустити розпаду російської держави в її нинішніх кордонах. Нерідко має місце, до речі, та сама логіка, яка була напередодні розпаду СРСР, коли до Києва приїжджав президент Буш-старший, і ми всі з болем пам’ятаємо його ганебну промову 1 серпня 1991 року, яка увійшла в аннали історії як Chicken Kyiv Speech (іронічно, "котлета по-київськи". — Ред.), ми згадуємо, як боляче українцям було чути заклики утриматися від "суїцидального націоналізму".

Але ж усі ці плани та бажання можуть бути перекреслені новою реальністю. Росія, пригадаймо, планувала нас розгромити та захопити спочатку протягом 72 годин, потім за тиждень чи за два. І багато хто на Заході вважав усі ці плани здійсненними. А сьогодні уже 16-й місяць цього — без перебільшення — героїчного спротиву українців. Тому навіть найрозумніші інтелектуали, всі ці круті think tanks американські чи ще якісь — не здатні все прораховувати. Адже є потужний чинник України, яку завжди недооцінювали та часто недооцінюють досі.

Тож я сподіваюся, що одним із результатів цієї катастрофічної для росії війни стане те, що суб’єктність України будуть зрештою сприймати серйозно у всьому світі. І ніхто ніколи більше не зможе ігнорувати думку українців — як в політичній, так і у військовій площині.

*Про стосунки Байдена із Зеленським, звільнення Криму та зміну політичних настроїв щодо України в Німеччині, читайте на сайті "Телеграф": "На Заході з чистою совістю допускали знищення української незалежності": інтерв'ю з Андрієм Мельником, ч. II".

**Про умови миру з росією, миротворчі пропозиції президента Бразилії, провал української дипломатії на південноамериканському напрямку та пам’ятник полеглим українцям у Берліні читайте на сайті "Телеграф" у статті: "Ніхто не має права вказувати Україні, як будувати своє майбутнє": інтерв'ю з Андрієм Мельником, ч. III".