Вербування зеків на війну закінчилося: кого і як зараз тягнуть в армію рф

На війну в Україну в російських зонах з початку лютого ув’язнених відбирають уже не пригожин і його люди з ПВК "Вагнер", а представники Міноборони рф та Федеральної служби виконання покарань (ФСВП). В одній із в’язниць навіть видають прейскурант, де прописані виплати "за кожен взятий кілометр" та "гробові". З чим пов’язані зміни і чи є серед арештантів ті, хто чинить опір, а також про ситуацію з українцями, яких тримають у російських катівнях, "Телеграф" дізнавався у засновниці благодійного фонду "Русь, яка сидить" (рос. — "Русь сидящая") Ольги Романової.

"Найманство як таке, як і раніше, в росії заборонено"

- У грудні минулого року в одному з інтерв’ю ви говорили про 42-43 тисячі російських ув’язнених, завербованих групою "Вагнер". Наскільки змінилася ця цифра сьогодні? І що відомо про кількість загиблих?

- Перед тим, як засновник ПВК пригожин перестав вербувати ув’язнених, а це сталося 1 лютого, він набрав у січні ще близько 7–8 тис. осіб. Тобто, ми говоримо, що з кінця червня вийшло близько 50 тис. осіб. Власне, на цьому його вербування скінчилося. Але зараз дуже значними темпами його продовжує Міністерство оборони. Щодо втрат, у нас є загальна цифра бойових і не бойових, тобто це ті, хто відсутній у строю – вбиті, тяжко поранені, які дезертували, здалися в полон і зникли безвісти. Загалом це 80%.

- Що повідомляють вам ув’язнені про вербування Міноборони? Чим воно відрізняється від дій пригожина?

- У себе на сторінці я виставляла повідомлення, отримане з однієї із зон у Салаваті (місто в республіці Башкортостан. – Авт.). У ньому йдеться про те, що туди двічі навідувалися вагнерівці: у жовтні 2022-го особисто пригожин забрав 300 осіб, у січні його люди – 20. Тепер же без попередження приїжджають з Міноборони.

Ось що пише наш кореспондент: "Відомо, що у спецвідділі та опервідділі готують списки тих, хто служив в армії та військовозобов’язаних, передають цей список представникам Міноборони. А представники військового відомства приїжджають до колонії, зачитують прізвища і одразу ж забирають для участі у війні. Тривожності ситуації додає той факт, що нещодавно зі спецвідділу телефонували до загонів і запрошували для розмови до клубу всіх, хто служив в армії, брав участь у бойових діях".

Таку інформацію ми отримуємо з Сибіру, Волгоградської, Тамбовської областей. сильно виступаю проти дієслова "вербують" щодо Міноборони, це більше скидається на мобілізацію.

- Чому все-таки оборонне відомство взяло на себе ці функції, на вашу думку?

- Пригожин "дострибався", наживши собі дуже багато впливових ворогів, серед них, наприклад, брати Ковальчуки — дуже могутній клан з найближчого оточення путіна. І насамперед у глави ПВК конфлікт із Міноборони рф, а начальник Генштабу Герасимов практично провів громадський ритуал його "опускання". І ще один момент, і це теж важливо, пригожина покинув союзник кадиров, плюс він примудрився посваритися і з адміністрацією президента, тому він не мав шансів.

Питання зі зміною виконавця вербування ув’язнених набагато складніше. З одного боку, найманство як таке, як і раніше, в росії заборонено законодавчо. Проте вагнерівців визнають як учасників бойових дій. З іншого боку, пригожин, попри всі свої лобістські зусилля, не зміг за пів року, поки тривало вербування, через держдуму якось легалізувати свою діяльність.

Міністерство оборони при цьому домоглося внесення поправок до закону, які дають право мобілізувати, а також набирати за контрактом людей з чинною судимістю, зокрема й насамперед ув’язнених. Тож вони діють у принципі згідно з законом.

"Серед ув’язнених є ті, хто противиться вербуванню"

- Відповідаючи на один з коментарів, ви наголосили, що у вашої організації немає жодного підтвердженого кейсу насильного вербування. Тобто всі ув’язнені добровільно пішли воювати?

- Досі питали згоди. У гіршому випадку люди зітхають, знизують плечима та йдуть воювати зі словами "діватися нікуди". Коли ти їм пропонуєш допомогу, адвоката, відмовляються: "Ні, ну я ж добровільно". Вони бояться начальства більше, ніж смерті.

- Але ж на тих, хто відмовляється, можуть давити, якісь заходи дисциплінарного впливу застосовувати до них. До вас надходить така інформація?

- Ми маємо дані, що відмовників забирають до ізоляторів. Але, по-перше, не таке вже велике покарання, почнемо з цього. Це ж не як Навального по 10 разів відправляють у ШІЗО, це трошки інше. І потім неможливо довести, що покарання пов’язане саме з відмовою, тому що в рапорті вкажуть "були не застебнуті гудзики". Десь траплялося, що комусь обіцяли додати терміну, але підтвердження таких фактів у нас немає. Я 15 років займаюся в’язницею, і мені хочеться сказати, що ув’язнені опираються, але вони в своїй масі цього не роблять.

- Зверталися таки до вас ув’язнені, намагаючись домогтися, щоб їх не забрали воювати?

- Є один такий, був завербований ще влітку у найпершій партії, але він 28 разів передумував – то допоможіть, то не допомагайте. У результаті він вижив, повернувся з фронту, але так і не визначився, чи туди повертатися і підписувати контракт, чи йти працювати санітаром до лікарні. Ув’язнені переважно такі… інфантильні. Але, безумовно, є серед них і борці – ті, хто противиться вербуванню і розповідає своїм товаришам у нещасті, чому не треба йти на війну.

З політв’язнів знаю єдиного такого – це колишній керівник штабу Навального в Архангельську Андрій Боровиков, якого посадили за перепис кліпу Rammstein. Інші – прості хлопці, начебто такі самі, як і ті, хто записується на війну, тільки інші. З мізками та совістю. Вони є у кожній зоні, ми їм усіляко допомагаємо, але намагаємося їх не світити.

- Можливо, на таку повальну згоду впливає той факт, що за участь у війні платять? Ви в одному з постів наводите ціни — суми чималі.

- З однієї Волгоградської зони ми маємо повідомлення, там, до речі, ФСВП займалася набором ув’язнених, а не представники Міноборони. Так от, вони роздали усім прейскурант: 8 тис. рублів (2,4 тис. грн. – Ред.) на день, 50 тис. рублів (15 тис. грн. – Ред.) за кожен взятий кілометр, 50-100 тис. рублів (15-30 тис. грн. — Ред.) за танк або БМП, 1 млн рублів (300 тис. грн. — Ред.) за Himars, 3 млн рублів (900 тис. грн. — Ред.) за важке поранення та 5 млн рублів (1,5 млн грн. — Ред.) — гробові. У решті всіх зон ні про що таке ніхто не говорить, просто забирають людей, і все. До того пригожин теж платив тим, хто був у складі ПВК "Вагнер", але не всім і не всі заявлені суми.

- Та ж історія, як розумію, з похованнями вагнерівців, ви оприлюднюєте факти приховування такої інформації. Один з них стосується підмосковного Фряново, де було виявлено однотипно оформлені могили з вінками з емблемою ПВК "Вагнер".

- Мешканці сфотографували таблички та зробили список, одна з наших співробітниць пробила в нашій базі. Були збіги, наприклад, Олексій Багулін, 1971 року народження звертався до нас у квітні минулого року. У листі він описує свою історію: йому було 6 років, коли батько вбив матір, після чого він потрапляє з братом та сестрами до дитбудинку, з 16 років – по в’язницях. Сидів у виправній колонії Нижегородської області, мав звільнитися 2025-го. Ми йому відправили посилку, але вона невдовзі повернулася через відсутність адресата. І лише зараз з’ясувалося, що з ним сталося. Загалом поховань дуже багато, зокрема на півдні росії в Краснодарському краї, Татарстані. І часто люди дізнаються про загибель родичів від волонтерів, які знаходять могили та намагаються розшукати родини.

"Найскладніший кейс — цивільні, викрадені на окупованій території"

- Яка ситуація на сьогодні з українцями, які перебувають у місцях позбавлення волі на території росії? Зокрема й тими, хто був незаконно вивезений за межі країни під час війни.

– На сьогодні у російських зонах є три види ув’язнених з України. Є ті, хто сидів/сидить за різні злочини, скоєні на території росії. Їхня доля важка, бо після звільнення вони мають бути депортовані в Україну. Це зараз неможливо, у такий спосіб люди потрапляють до Центрів тимчасового утримання іноземних громадян (рос. — ЦВСІГ). Звідти "дістати" їх дуже важко. Виходить це тільки у випадках, коли людина має сім’ю в росії, припустимо, дружину росіянку, або дітей, які тут народилися і отримали паспорти. Таких "Русь, яка сидить" витягує.

Друга категорія громадян – це 2500 осіб, викрадених з українських в’язниць на території Херсонської області після відступу армії рф. Вони розкидані по 10 зонах у росії. Була спроба видворення тих, у кого закінчився термін, через латвійський кордон. Вона закінчилася провалом та скандалом, як наслідок три балтійські країни закрили для таких людей з українськими паспортами свої кордони. Наскільки я знаю, переговори відбуваються на міждержавному рівні, і, можливо, це питання буде вирішено. Що з рештою, поки не ясно. Зрозуміло лише, що, найшвидше, їх викрали, щоб вони отримали в прискореному порядку російське громадянство, а потім би їх завербував "Вагнер". Але ця тема відпала, і тепер, на мою думку, російська сторона сама не знає, що з ними робити. Подивимося. Скажу, що такої гострої ситуації, яка була з цією категорією ув’язнених узимку, начебто немає. Їх також починають випускати, але вони опиняються у вже згаданих центрах і можуть там сидіти до нескінченності. Ми їм також по одному, по два допомагаємо вибиратись.

І третій, найскладніший кейс – цивільні, викрадені на окупованих територіях (пізніше їх було звільнено), починаючи з березня. Це переважно Київська та Чернігівська області, а також Херсон і Маріуполь. Ми встановлюємо їхнє місцезнаходження, поки знайшли понад 100 осіб. Нікому не вдалося передати гуманітарну допомогу. Але вже те, що до них приїжджають наші адвокати і хоча б підходять до дверей камери, це багато чого означає для долі людей. Так, не вдається досягти контакту, але вдається запобігти більш неприємним речам – таких в’язнів не чіпають і намагаються якнайшвидше обміняти. Ми працюємо у групі, яка цим займається, і зверніть увагу: у кожний обмін у нас йдуть цивільні. В останньому, який відбувся 16 лютого, був заступник міського голови Енергодара Іван Самойдюк (викрадений у березні 2022 року. — Ред.).

- З вашого досвіду, яка лінія поведінки правильна для рідних викрадених цивільних? Бо є думка, що зайвий розголос, навпаки, шкодить процесу обміну.

- У цьому плані ідеальний кейс – історія чудової української вчительки Вікторії Андруші, родина якої спілкувалася з журналістами. Про неї писали багато ЗМІ, зокрема The New Yorker – провідне американське видання, про неї дізнався весь світ, і її одну з перших обміняли.

Ця молода жінка була у російському СІЗО лідером протесту. Тобто така тактика розголосу цілком виправдана. І тут ще грає роль менталітет тюремника, який передбачає такий варіант дій: про всяк випадок не чіпати того, про кого говорять.