Великий наступ росії: Олег Жданов розповів про небезпеку для України

Окупанти продовжують нові відчайдушні спроби прорвати українську лінію оборони на Донбасі, атакуючи великими силами позиції Збройних Сил України та не рахуючись із власними жертвами.

"Телеграф" запитав у військового експерта, полковника запасу ЗСУ Олега Жданова, якої фатальної помилки припустилися елітні морпіхи рф, яких Сили оборони нещодавно знищили під Вугледаром, а також що саме може зупинити великий наступ рф на сході України.

— Як можна оцінити такі великі втрати елітних морпіхів зс росії під Вугледаром — якість цих підрозділів низька для наступальних дій чи які причини такого гучного провалу?

— Там обставини склалися таким чином, що ці морпіхи самі себе загнали в пастку, а наша розвідка спрацювала відмінно, і ми скористалися цією ситуацією. Окупанти висувалися на позиції для того, щоб атакувати наші редути. А у зв'язку з тим, що росіяни на своїй підконтрольній території все заміновували, вони пішли по єдиній дорозі, яка існувала між мінними полями. І ми їх впіймали. Таким чином, скажу, що це не була випадкова перемога. Справа у тому, аби росіян там впіймати, треба було ретельно попрацювати нашій розвідці, а потім відмінно спрацювати артилерії ЗСУ. Так що думаю, це була перемога, яка дісталася не випадково.

— Вже декілька тижнів лунають оцінки, що росія вже розпочала великий наступ на Донбасі. Чи погоджуєтеся ви з таким твердженням, і як динаміка цього наступу розвивається — він захлинається чи має успіх?

— Цей наступ тільки починається, він ще не захлинається. Дуже сподіваємося і будемо чекати, коли він захлинеться. Як кажуть: хочеш пізнати майбутнє, подивись в минуле. Якщо ви згадаєте квітень місяць 2022 року, було теж саме. Тоді ми очікували початок так званої епічної "Битви за Донбас", а вона розтягнулася у часі. Окупанти поступово нарощували зусилля. Теж саме відбувається сьогодні: вони поступово нарощують зусилля. Відмінність тільки полягає у тому, що тоді росіяни були більш озброєнні і оснащенні, але з меншою чисельністю особового складу.

Сьогодні ж у них особового складу — безліч, а техніки й озброєння дуже-дуже мало. І вони сьогодні воюють за рахунок чисельності особового складу. Проте вони тільки починають цей наступ, тільки підвозять вантажівками особовий склад, який хвиля за хвилею починає йти в наступ.

— Цей контингент здебільшого — мобілізовані нової хвилі. Що ви можете сказати про їхню воєнну якість чи ставку росія все ж таки робить на так звану "жуковщину"?

— Так, це жуковський підхід (тактика, яку використовував радянський маршал Георгій Жуков, — Авт.), тобто ставка — на кількість. Тому що, аби досягти якості, потрібно принаймні місяці три-чотири їх (мобілізованих, — Авт.) тренувати.

Припустимо, один-два місяці йде на збір та формування підрозділів (і структури цих підрозділів), а потім ще три місяці підготовки. І це загалом виливається в п'ять-шість місяців. Тобто так само, як звичайно роблять військовослужбовців з призовників. Все теж саме, і ніхто нового нічого не вигадав.

Вони ж цей ланцюг скорочують до трьох місяців, включаючи час від мобілізування, формування, підготовки і — фронт. Так що якість падає дуже сильно.

До речі, знаю з розповідей наших військових, що іноді, коли починає працювати наша артилерія по позиціях супротивника, росіяни просто кидають зброю і тікають. Вони навіть не знають, що робити: у росіян одразу панічні настрої, і вони не розуміють, як діяти, де ховатися, як уберегти себе від вогневого нальоту нашої артилерії.

— Чи зможемо ми якось переломити чи зірвати план росії щодо цього великого наступу?

— Справа у тому, що у нас людські ресурси є, але не вистачає зброї. Якщо ворог застосовує хвильові атаки, коли піхота йде хвиля за хвилею, то тут кулемет вже не рятує. Врятувати це положення може тільки міномет або артилерія, коли вона стріляє прямим наведенням по наступаючому супротивнику.

Але у нас мін обмаль, ми поштучно видаємо міни на день бою. А стрілецька зброя вже не справляється з такою кількістю особового складу росіян. Тому іноді у них трапляються такі моменти, як казав Сталін, коли кількість переходить в якість. І вони просто затоптують наші позиції.

— Наскільки довго може вистачити людських ресурсів росії для такої тактики з огляду на те, що за даними Генштабу ЗСУ, минулого тижня був рекорд по числу ліквідованих окупантів — більше шести тисяч вбитими за 7 діб?

— Для нас це рекорд. Але порахуйте, скільки це у відсотках від 15 мільйонів мобілізаційного ресурсу росії. Це крапля в морі. У тому і вся проблема: для того, щоб наше "залізо" (техніка, — Авт.) перемогло російське "м'ясо" (росія воює "м'ясом", а ми — "залізом"), нам потрібно відповідне озброєння. У нас його немає або воно у недостатній кількості.

— Можливо, ситуація якимось чином позитивно взрушиться з місця на зустрічі "Рамштайн-10", яка проходить цими днями в Німеччині… Яка перспектива розблокування питання літаків для України з огляду на минулу багатомісячну епопею з танками? Коли все ж таки реально ЗСУ зможуть отримати F-16?

— Думаю, цілком реалістично отримати ці літаки до середини року (влітку). Перші літаки ми можемо тримати десь в квітні місяці з тими пілотами, які ще минулої весни почали навчання в США. Про це була інформація у відкритих джерелах, пілоти давали інтерв`ю американському телебаченню, розповідали про свої враження і т.д. Так що група пілотів вже є. А основну масу літаків, думаю, ми отримаємо влітку. І тоді будемо вже розмірковувати, як їх застосовувати далі.

Літаки це дуже добре, але сьогодні потрібні міномети, міни, засоби боротьби з піхотою. З великою кількістю піхоти.

— З чим на вашу думку пов'язана така довга затримка з боку Заходу щодо передачі Україні зброї, оснащення, засобів боротьби? Питання тих самих танків Leopard розтягнулося майже на рік. І так чи не по кожній позиції…

— Справа у тому, що не ми керуємо цим процесом збройного конфлікту. Наприклад, є такі бенефіціари, як ті ж Сполучені Штати, у яких існує власне бачення цієї війни. Ми 100%-во залежимо від постачання зброї, і вони (американці) постачанням зброї регулюють хід цієї війни.

— Тобто, виходить, що це своєрідна контрольована війна?

— Так, з боку США на сьогоднішній день можна сказати, що це фактично контрольована війна. Просто в даному випадку ціна питання для нас зовсім інша, і наші цілі співпадають. Ми хочемо звільнитися від радянського минулого, в першу чергу від залежності від російської федерації. А Сполучені Штати вирішують свої питання, що стосуються перерозподілу, чи створення нової світової системи.