Якщо Україна програє, то іншим буде уготовано страшний, потворний світ сірості та крові

Максим Жорін, український офіцер, заступник командира 3-ї ОШБр, на своєму каналі озвучив досить просту, але натомість важливу думку, яка, попри свою простоту, не завжди всім очевидна. Ось його заява повністю:

"Усі питання про брак боєприпасів, дефіцит снарядів тощо ще раз повинні донести до всіх одну єдину думку — ми можемо розраховувати лише на власні сили. А не будувати всі плани на майбутнє, розраховуючи, що нам завжди допомагатимуть.

Не будуть і не повинні. Кожна держава має свої проблеми та пріоритети. І далі проблем у всіх буде лише більше. Тому цілком логічно, що допомога від Заходу скорочуватиметься, а більшість наших потреб нам доведеться закривати самостійно".

Все вірно, лаконічно та чітко. Світ завжди працював тільки так, і тільки так працюватиме й надалі. Але я додам один момент — на мою думку, підтримка України, як і раніше, продовжує обслуговувати як національний інтерес США, так і Великої Британії. Допомога від них повинна йти не тому, що вони щось винні Україні (ніхто нікому нічого не винен у нашому світі, якщо немає прямих союзницьких домовленостей, і то, навіть у таких випадках історія знає безліч прикладів на**алова), а тому що перемога Росії не обіцяє нічого хорошого світоустрою, який довгий час США і Велика Британія вибудовували.

Будь-яка цивілізація, як і будь-який соціум — гріш йому ціна, якщо вони не в змозі себе захистити. Україна веде не просто війну за незалежність, а за право збереження спадщини героїчної доби минулих століть. Якщо Україна програє і переможуть деспотії Азії, вся ця вісь Ірану, РФ, КНР, КНДР, то не лише українцям, а й іншим буде уготовано страшний, потворний світ сірості, крові та лай*а. Саме тому Україну не можна в жодному разі залишати наодинці із цим кошмаром зі сходу, який вона хоробро зустріла грудьми у повномасштабному вторгненні 24 лютого 22 року, і продовжує зразково його бити, навіть будучи у найважчих, максимально незавидних умовах.

Наша моральна місія, тих, хто має хоч невеликий голос в інформаційному просторі — постійно підсвічувати це, нагадувати, бити на сполох, кричати, наголошувати, вимагати. Не давати Україну видавити з цього інформаційного простору. Не дозволяти людям забувати, що Україна все ще стоїть, б’ється, б’є у відповідь, і що не можна її в жодному разі залишати одну.

Джерело: пост Левіна в Telegram