Ми не росіяни: контрнаступ ЗСУ та три речі, які важливо розуміти

Ейфорія контрнаступу. Я знаю, що більшість з вас розуміє це, але напишу для широкого загалу. А може і для себе, бо часто також впадаю в ці переможні настрої.

Так, росіяни вміють воювати. Не варто зневажати вміння росіян воювати. Не варто створювати їм образ легкої здобичі. Залужний правильно каже, коли нагадує про це.

Ми воюємо з найбільшою армією Європи, яка вміє тільки це — воювати. Відточувала це вміння всю свою історію. І зараз ми це бачимо. Жодна інша армія Європи не встояла б перед ЗСУ. Росіяни натомість швидко вчаться та швидко адаптуються, переймають наші способи війни.

Зрештою, вони захопили Крим. Донецьк. Луганськ. Знищили Маріуполь. Знищили Бахмут. І ще безліч міст. Ціна, яку вони за це заплатили, неймовірно висока. Двісті тисяч трупів та поранених. Десятки тисяч одиниць втраченої техніки. Це катастрофа для них. Особливо Маріуполь та Бахмут — дві страшні катастрофи, які стерли російську армію.

Але вони захопили наші землі. Закидали трупами. Зрівняли міста з землею. Але захопили. І все ще лишаються найбільшою армією Європи. І про це не треба забувати.

Ще нещодавно ми розмірковували, де по Дніпру будемо іх зупиняти і чи зможемо. Тож зараз не треба будувати захмарних очікувань від контрнаступу. Бо ми не росіяни. Ми не ведемо війну як варвари. Ми — представники цивілізації.

По-перше, ми не росіяни. Ніяких м'ясних штурмів не буде.

По-друге, ми не росіяни: нам не потрібні звільнені міста, від яких лишились самі руїни. Ми не можемо і не будемо скидувати на наші міста ФАБ-500.

По-третє, ми не росіяни, а отже воюємо розумом, а не емоціями вождя-ідіота, не звільняємо міста "під дату".

Ми використовуємо розвідку. Ми використовуємо сучасні технології. Ми шукаємо шпарини. Ми чекаємо момент.

Кожен наш успіх — це висока ціна, сплачена життями наших військових. І кожна помилка також.

Контрнаступ буде тоді, коли це буле доречно. І в такій формі, в якій це буде стратегічно вигідно.

Можливо він вже почався. Можливо почнеться наступного року. Це питання — виняткова прерогатива військових.

Тому викиньте це з голови взагалі. Не будуйте очікувань. І підтримуйте армію. Це єдине, чим ми можемо бути корисними.