"Весняне загострення": в українському суспільстві з'явилися дві небезпечні тенденції

Останнім часом мені зовсім не подобаються дві тенденції.

Вони виявлялися і раніше, але зараз все це накладається на втому та "весняне загострення", і стає ще яскравіше.

1. Наше суспільство поводиться як примхливі діти, які відчувають дефіцит уваги.

Хочу чогось, отже, негайно мені це дайте. А якщо не даєте — значить сволоти, вороги та подонки. Я тут головна зірка, всі мені винні. Чи не розумієте цього? Битимуся в істериці!

2. Реальний ворог підміняється уявним.

Люди, які не пішли на фронт, очевидно, не мають прямої можливості знищувати ворога. Волонтерити чи допомагати донатами – ок, але емоції все одно вимагають виходу.

Тому використовується можливість віртуального знищення віртуального ворога. Іноді цей ворог справді ворог, але все частіше "ворог" підбирається так, щоб його було легко перемогти, і не завжди підозрює, що хтось веде з ним священну битву. Виходить класичне "шукаємо не там, де втратили, а там, де світло".

Конкретних прикладів наводити не буду, тому що це викличе ще одну хвилю роздратування. Просто подумайте про сказане, як про теоретичну концепцію. Цього має бути достатньо, щоб зрозуміти, що така поведінка з боку виглядає не надто адекватно.

Не треба так.