Пригожин, Суровікін та Кадиров зганьбилися. Чого чекати від кадрових перестановок російських генералів

Щодо кадрових перестановок у вищому військовому керівництві Росії.

Наскільки я розумію, Путін до останнього не хотів задіювати у війні проти України велику кількість мобілізованих — для того, щоб війна не торкнулася більшості росіян, фізично та економічно. Щоб не викликати незадоволення діями влади. Пересічний росіянин не цінує свободи, але цінує стабільність та добробут. Протягом правління Путіна росіянам (принаймні мешканцям великих міст, де можливі заворушення) жилося в цьому плані досить непогано. І він не хоче, щоб вони помітили якесь погіршення.

Троє бєспрєдєльщиків – Пригожин, Кадиров і Суровікін – вочевидь, переконали Путіна, що своїми неконвенційними методами ведення війни зможуть швидко поставити Україну на коліна. Як бачимо, всі троє зганьбилися. Суровікін пообіцяв виморозити Україну ракетами – а домігся лише збільшення поставок західного озброєння і підвищення градусу ненависті в українців. Якщо тепер стане менше ракетних обстрілів інфраструктури – це означатиме, що ракет у росіян поменшало, внаслідок чого поменшало Суровікіна. Пригожин, скільки не розмахував кувалдою, зі своїми з/к не зміг взяти Бахмут і переключився на крихітний Соледар (12 кв.км площею), щоб відрапортувати бодай про якусь перемогу. Кадиров, наскільки розумію, зі своїми тік-ток військами останнім часом сидить у Чечні і не відсвічує.

Отже, Путіну довелося посунути цю трійцю, що була "в контрах" з генералітетом, і передати "бразди правління" кадровим військовим з традиційними поглядами на ведення війни. Військова традиція Росії, принаймні, останніх 100 років, полягає у завалюванні противника гарматним м’ясом. Саме цього нині й слід очікувати. Недаремно в Росії остаточно закрили кордони і скасували відстрочку від мобілізації для багатодітних батьків. Наступним кроком буде посилення мобілізації та скасування мораторію на смертну кару за такі злочини, як, наприклад, дезертирство. Гарматного м’яса очікується багато. А ракетами й дронами тепер, вочевидь, намагатимуться вражати не стільки енергетичні об’єкти, скільки центри прийняття рішень і транспортні розв’язки.

Висновок: нам потрібно більше озброєння, в тому числі засобів ППО, танків, літаків, САУ, але в першу чергу — снарядів.

Сучасна війна має такі ознаки:

по-перше, через наявність у противника великої кількості ручних протитанкових засобів, танки із засобів супроводу піхоти під час прориву лінії оборони противника перетворилися в охоронювані об’єкти і де-факто використовуються як САУ;

по-друге, можливості авіації завідомо перевершуються можливостями ППО.

Тому війна де-факто перетворилася на артилерійську. І снарядний голод, якщо він є, неможливо компенсувати нічим. Ракети, наприклад, — дороге задоволення, вони призначені для точкових ударів по важливих об’єктах. А для вибивання гарматного м’яса потрібні звичайні дешеві гарматні снаряди. Їх треба виробляти самим, випрошувати в союзників – коротше, діставати де і як завгодно. Будуть снаряди – буде швидка перемога. Бо тоді можна буде концентрувати велику кількість ствольної арти в місцях прориву (для знищення укріплень і подавлення вогневих засобів противника), з наступною зачисткою його позицій силами піхоти, з подальшим виходом рухомих механізованих з’єднань на оперативний простір. Це класика. Бо те, що відбувається зараз – це Перша світова. Тільки з дронами й тепловізорами.

Джерело