Удари по російських аеродромах розкрили низку важливих моментів

Експерт програми "Міжнародна та внутрішня політика" аналітичного центру Український інститут майбутнього Ігар Тишкевич спеціально для "Телеграфу" розповів про технічний, політичний та психологічний бік питання

Удари по російських військових аеродромах, які відбулися 5 грудня під Саратовом та під Рязанню, а 6 грудня в районі Курська, стали можливими, тому що збіглися два фактори – було ухвалено відповідне політичне рішення та з’явилися відповідні технічні можливості.

Схоже, в України з’явився або свій або куплений безпілотний апарат ударного типу (або дрон-камікадзе), який може подолати значну відстань, пройти (принаймні на початковому етапі) непоміченим російською системою ППО – і вразити цілі.

Якщо є така можливість, підкріплена політичним рішенням, чому б цього не зробити?

З погляду продовження – тут є низка моментів, які, гадаю, проясняться найближчим часом.

Перше – наскільки розвинена, досконала російська система ППО. Чи буде у росіян можливість збивати безпілотники, які летять атакувати їхні аеродроми?

Друге (пов’язане з першим) – наскільки досконалим та непомітним є апарат, який використовує Україна.

Третє – питання ресурсної бази. Яка кількість таких апаратів може з’явитися у ЗСУ у короткостроковій перспективі.

Від цього залежить вибір пріоритетних цілей. Щоб суттєво знизити потенціал агресора, інтенсивність українських ударів має бути не три-п’ять апаратів на день, а набагато більша. І тут ми, знову ж таки, упираємося в ресурсну базу. Скільки таких дронів у нас є, скільки можемо отримати, скільки можемо запустити? Якщо їх не так багато, то вибираються пріоритетні цілі, які мають як військовий характер, так і демонстративний, психологічний.

Що, наприклад, продемонструвала атака на початку цього тижня? Що об’єкти в глибині російської території, у безпеці яких раніше Кремль був абсолютно впевнений, насправді перебувають під загрозою ураження.

І це дуже сильний, зокрема, психологічний фактор в умовах війни. Україна демонструє, що може дістати супротивника і на значній відстані від власних кордонів.

Стратегічні бомбардувальники рф постійно обстрілювали територію України і відчували себе в абсолютній безпеці. Пуск ракет проводився із зон, які лежать далеко за межами можливостей української ППО. З російського (в масі своїй) та білоруського (іноді) повітряного простору. Аеродроми базування знаходилися на дуже великій відстані від українського кордону. І російські пілоти були впевнені, що їм нічого не загрожує. Вилетіли, відстрілялися, повернулися, все гаразд. Типу – зранку відстрілявся, увечері – до дружини. Абсолютна безпека та безкарність з перспективою медалі та подяки.

А тут виходить, що медаль і подяка можуть бути, але не виключено, що посмертно. І це вже зовсім інша ситуація. Створює психологічний тиск, зокрема, на самих пілотів, російську владу та російське суспільство загалом. Адже будь-яка успішна атака має не лише військове, а й інформаційно-психологічне значення. І в умовах затяжної війни можна ще посперечатися, що є пріоритетнішим.

Безумовно, Україна має завдавати максимальної шкоди противнику. При цьому треба розуміти масштаби рф, її ресурсну базу, а також те, що війна перейшла в затяжний формат. І не існує такої чудо-зброї, якою можна вдарити – і війна припиниться.

Тож не треба тішити себе хибними надіями.

Але, звичайно, треба радіти, що у нас з’явилися добрі зразки зброї, які дістають далеко. Питання — скільки його з’явилося і з яких цілей застосовувати.

Відповідно, якщо ми вважаємо пріоритетним у тому числі знищення російської інфраструктури, яка забезпечує ракетні атаки на Україну і раніше була недоступною, значить, ми повинні робити все, щоб таких засобів ураження у нас стало якнайбільше в короткостроковій перспективі.

І це, серед іншого, дуже сильний фактор, що деморалізує, для російських військовослужбовців і напівцивільних структур, які працюють на армію агресора. Приміром, тих, які вводять цілевказівки (координати для ракет), сидячи, припустимо, в гарному офісному будинку у Москві чи Ростові. Щоб навіть вони почали замислюватися про те, що до їхнього офісу може "прилетіти".