Як Україні мінімізувати ризики російських ракетних ударів та їх наслідків

Внаслідок чергового ракетного удару з боку росії по Україні частина областей залишилася ввечері 11 вересня без електроенергії.

Проблеми мали Харківська, Донецька, Сумська, Дніпропетровська та Полтавська області.

Що ж, у пацанів із країни-агресора стався явний фальстарт. Опалювальний сезон ще не розпочався, а вони вже розкрили свої козирі.

Слід зазначити, що ми оперативно відновилися. Сумщина та Донеччина десь протягом години, Полтавщина – за дві години, Харків – до ранку. Хоч росіяни бахнули там одну із найбільших ТЕЦ в Україні.

Над тим, щоб мінімізувати наслідки таких ударів, уже триває робота. Питання лише у забезпеченні автономного електропостачання для найуразливіших об’єктів. Це лікарні, навчальні заклади тощо.

ЗСУ самі себе забезпечують автономкою за окремими програмами. У тому числі завдяки допомозі західних партнерів. Нехай тепер такі імпотентні структури як Червоний Хрест, Human Rights Watch та інші грантоїди, які нічого не робили у цій війні, забезпечують генераторами, необхідними автономними джерелами харчування та теплопостачання наші лікарні, дитсадки, школи, будинки людей похилого віку, інтернати тощо.

У військовому сенсі мінімізувати ризики таких ударів ми можемо лише завдяки насиченню нашої ППО необхідним озброєнням. Українські ППОшники працюють як боги. Я говорив і продовжую говорити, що День військ протиповітряної та протиракетної оборони має стати державним святом.

Питання лише у насиченні наших систем ППО та ПРО новими зразками озброєння, щоб було чим збивати ворожі ракети. І це робитиметься.

Враховуючи, що російські тварюки б’ють по нам зі своєї території, а також з тимчасово окупованої – з повітря, землі, моря – нам, безумовно, потрібно деокупувати всі свої землі. Проблема ударів за допомогою тих самих "Калібрів" відпаде на 80% після деокупації Криму. Заведемо туди свої протиракетні та протиповітряні системи – і знімемо проблему.

Те саме стосується деокупації Донбасу.

Вже зараз у російському суспільстві на фразу типу "ми колись підемо знову відіб’ємо Балаклію" тут же прилітає питання: "А сенс? Щоб українці знову її відбили?" Починають згадувати, що поклали тисячі своїх солдатів, щоб упродовж трьох місяців захопити території, які ЗСУ звільнили за чотири дні.

А що буде, коли наші до Донецька зайдуть? А вони зайдуть.

Я мовчу про Херсон, який точно в найближчому майбутньому знову буде нашим.