У вересневому наступі ЗСУ прекрасно все, особливо три речі

У вересневому наступі ЗСУ прекрасно все:

Раптовість, введення супротивника в оману, паніка серед російських військових і пропагандистів, та багато чого. Але хочу особливо виділити три:

1. Полювання на відьом по обидва боки фронту. Тривала пауза без перемог могла призвести до початку полювання на відьом у нас. Наш народ, коли довго немає сильних зовнішніх стимулів у вигляді ракети під власним вікном, або значної перемоги на фронті, починає хижо дивитись одне на одного і шукати ворогів проміж себе аби у вирішальному бої їх перемогти. Це наші споконвічні граблі. Вони не змінились і не зміняться. Останнім часом, і в суспільстві, і у владі, ця напруга росла і могла порушити нашу настільки кайфову єдність. Тепер можемо видихати, ще місяць-другий буде спокійно. Середній рівень серотоніну по популяції суттєво піднявся. І ми можемо і дали битися з зовнішнім ворогом, а не між собою. А на відьом нехай полюють наші супротивники. У них це вже почалося і дивитися без сліз радості як Путіна починають валити власні пропагандисти просто неможливо.

2. Ідеальне поєднання політичних та військових контекстів. Клаузевіц казав що війна – це продовження політики іншими засобами. Ми маємо памʼятати, що військові, як і дипломати – це інструмент у руках політиків. Він вирішує найбільшу з усіх можливих політичних задач — захист і розбудову нашого суверенітету. Оголошення війни, підписання акту капітуляції чи укладання союзного договору – це політична дія, яку уможливлюють військові і дипломатичні контексти. Тому приниження російської армії напередодні Рамштайну, 77-ї сесії Генасамблеї ООН та візиту держсекретаря США – це ідеальний пас, який військові викотили дипломатам та політикам, щоб ті допомогли нашим партнерам віддати пас назад у вигляді матеріальної і військової допомоги, а також політичного тиску та санкцій. А після серії настільки красивих передач можна вже задуматись і про гол.

3. Особисте. Дуже радію, що тепер мені не треба вже нікому пояснювати, навіщо я свого часу поклав 8 років життя на розбудову найбільшого фонду допомоги армії, допомога якого приймала участь у наших Перемогах починаючи зі звільнення Словʼянська влітку 2014-го. Не менш важливим вкладом був також тихий і послідовний лобізм правильних змін у секторі нацбезпеки. Від осучаснення концепції розвитку Сил Спеціальних Операцій в кінці 2015-го року, до впливу позицію Української делегації на Нормандській зустрічі 2019 і карʼєри окремих людей, які грають ключові ролі на цій війні та деяких речей про які можна буде говорити ще нескоро. За це хочеться подякувати всім міністрам Оборони, які з нами радо співпрацювали (а особливо Oleksii Reznikov і Степан Полторак) а також кожному хто допомагав і підтримував "Повернись живим", надаючи нам запас легітимності для настільки зухвалих впливів. Мені особисто зараз дуже приємно дивитися як розквітають квіти, які ми всі разом саджали 5-7 років тому. Квіти бавовни.

І це тільки початок…

Джерело: офіційна фейсбук-сторінка Віталія Дейнеги.