Вибору немає. Або Буча, фільтраційні табори та підвали, або виплатити ціну до кінця та перемогти

Жодна країна не заплатила іншої ціни за незалежність, ніж ту, яку сьогодні платить Україна. Балкани часів османської окупації, Алжир, Чилі, США, Ізраїль – усі платили ціну кров’ю та залізом.

Ізраїль втратив 1% населення — це якби в нас загинуло 400 тисяч людей.

Завжди це супроводжувалося тяготами та поневіряннями. Для жодної молодої держави це не було легкою прогулянкою.

За Континентальною армією Вашингтона тягнувся кривавий слід підірваних об лід ніг в обмотках. Євреї обороняли свої поселення з автоматами з водопровідних труб та мінометами, призвавши 40% свого населення до силових структур.

Не стала винятком і Україна.

У кожного з нас будуть телефонні номери, що більше не дадуть відповіді, розкидані між кордонами родичі, люди через одне рукостискання на протезах і з трьома контузіями, у кожній родині той хто служив, крутив гайки, волонтерив.

Але будуть і ті, хто висаджувався на Зміїний, працював по флагману ЧФ і виніс половину його бортів, накривав авіацію агресора в Саках і Міллерово, збивав "Стугною" гелікоптери. Хто завдав оперативної поразки військам РФ під Харковом, Києвом, Черніговом та Сумами.

Ми викували в боях одну з найкращих у світі артилерійських шкіл, наше ППО та ВПС працюють так, що противник намагається не залітати за лінію зіткнення, ми завдали найважчих втрат флоту РФ з Другої Світової війни та винесли більше тисячі танків.

Коли через північ України пішли ворожі колони, їх рвали браконьєри, рибалки та мисливці, ТРО забило не менше "Панцирів", ніж це зробив увесь парк БПЛА Туреччини.

Зараз коли січуть реактивкою Харків, Миколаїв та міста на сході, коли наша піхота платить страшну ціну у позиційних боях, коли у стрічці через день некрологи та фото з лікарень із пораненими, здається, що ця ціна є непід'ємною. Але іншого не було і ніколи не буде на цій планеті. Свобода не безкоштовна.

Вибору немає. Або Буча, фільтраційні табори та підвали або виплатити ціну до кінця та перемогти. Натомість жодна людина на цій кульці більше не скаже — "Україна? Та щось чув. Це десь біля Росії. Чорнобиль, Кличко, футбол". Де це, хто це і як ми воюємо, запам’ятають усі.

І ще кілька поколінь навіть від думок обговорити статус Берегового або натиснути на українців щодо шельфу у політиків вставатимуть дибки волосся. Зі святом! Наша країна житиме, а ракова пухлина на сході здохне.

Джерело: сторінка Кирила Данильченка у соцмережі Фейсбук