Настав час для змін у ЗСУ: сім способів покращити ситуацію

Збереження життя людей та їх ефективне застосування є ключовою умовою здобуття перемоги у тривалій багаторічній війні, яка очікує на Україну. Українська піхота є хребтом війни, а оскільки піхотою у нас працюють також і Тероборона, і десантники, і морпіхи, і спецназ, і Нацгвардія, і прикордонники, то узагальнимо їх так — війська переднього краю.

У перші місяці війни було зрозуміло, що через відсутність вчасної мобілізації, підготовки, злагодженості та озброєння, наша піхота була змушена йти в бій так як є, отримуючи зброю з машин, воювати героїзмом, щоб врятувати країну. Українська армія своєю залізною волею, мотивацією та жертовністю переломила хід війни. Але минуло 5 місяців, і характер війни повністю змінився. Росія зазнала великих втрат і почала застосовувати тактику артилерійського наступу, посилює власну піхоту, почала велику мобілізацію. Ціль російської армії – вибити нашу піхоту, позбавити нас переднього краю.

Думаю, яким чином можливо багато в чому впорядкувати ситуацію, без витрати значних ресурсів, оскільки зараз ЗСУ здобули час для змін?

1. Організація. Практика самостійного застосування новостворених незлагоджених піхотних підрозділів та з’єднань на цьому етапі війни потребує перегляду. Коли ворог проводить позиційний наступ, то кількість підрозділів та людей з автоматами не має значення – має значення організація та боєздатність у кожній конкретній точці. Ядром організації бойових дій на фронті є штаби кадрових бригад, тільки навколо них створюється на практиці порядок, і усі новостворені з’єднання логічно підпорядковувати кадровим. І не тимчасово, як це робиться, коли підрозділи даються та забираються один за одним, тоді ніякої злагодженості не виникає. На мій погляд, усі бригади ТРО, стрілецькі батальйони, підрозділи інших структур сил оборони мають підпорядковуватись кадровим бригадам на постійній основі. Бажано, щоб усі підрозділи та з’єднання з певної області були введені до складу однієї-двох місцевих бойових бригад. Кадрові бригади будуть збільшені, ймовірно, до розмірів дивізії, тому потребують посилення їхні штаби.

2. Комплектування. Один боєздатний взвод піхоти вирішує на фронті більше завдань ніж один небоєздатний батальйон. Прийшов час змінювати порядок комплектування військ, і переглянути практику заповнення штатів кимось, хто записаний у черзі військкомату. До кожного роду військ потрібен відбір, особливо до тих, хто несе на собі основне навантаження війни – піхота, артилерія, танки. Бійці мають отримати відповідний рівень бойової підготовки, інтенсивної, не менше місяця. Підрозділи ТРО, стрілецькі батальйони, корпус резерву – передусім мають виділяти час та проводити відбір та підготовку особового складу, мають бути бойовим резервом для бойових бригад.

3. Застосування. У перші місяці війни часу на планування не було – часто бувало, що ось карта, ось рубіж, вперед. Так вимагала обстановка. Але зараз час змінився. Велика кількість втрат відбувається саме при непідготовленому пересуванні різних підрозділів на нові рубежі, коли у хаотичній обстановці бійці стикаються з позиціями противника, або входять на непідготовлені для оборони рубежі, які вже знаходяться під ударом, або не мають взаємодії з сусідами та втрачають фланги та огньову підтримку. Крім досвіду та навченості, вдається, що правильного застосування на кожній ділянці фронту має бути визначено штаб кадрової бригади, який відповідає за введення в бій та застосування, живучість з’єднань та підрозділів, які вводяться в бій у даній полосі. Потрібна централізація відповідальності на фронті на кожні ділянці. ОТУ визначають рубежі, але має бути той, хто відповідає за введення в бій на передовій. Практика відриву окремих батальйонів із штатної бригади значно знижує боєздатність частини, бригади найефективніше застосовуються у повному складі.

4. Підготовка. Смерть солдата це трагедія для суспільства, незамінна втрата для української нації, і діра для державного бюджету. 15 мільйонів гривень компенсації, соціальні пільги для родини, мільйони, які вже витрачені державою та волонтерами на підготовку та утримання. Цьому можна в значній мірі запобігти, якщо замість того, щоб сплачувати за смерть героя, вкласти у його підготовку, щоб він залишився живим. На початку війни для підготовки часу вже не було, але зараз — це гостра необхідність. Якщо підрозділ висувається на фронт без навичок орієнтування, тактичної медицини, практичної стрільби, інженерної справи, маскування, ближнього бою з бронетехнікою, застосування дронів та приладів оптичної розвідки, без навичок дій уночі, організації служби на передовій, виживання, значить, його підготовка здійснена неефективно і ми набагато більше витратимо на поховання, а не на знищення ворога. Найбільше зацікавлені у підготовці поповнення бойові бригади, у яких є кадри, їм треба довірити підготовку солдат та сержантів. Доцільно створити штатні учбові підрозділи для початкової та додаткової підготовки.

5. Висування командирів та лідерство. Війну фізично роблять командири відділень, взводів, рот, оператори озброєння, і на ці посади не потрібні просто люди з вислугою або освітою, якими можна заповнити штат по закону. Закони треба вдосконалювати. Тут потрібні передусім лідери, у яких "прокачана" відповідальність за життя підлеглих та здатність вести за собою. Навчити можна будь-кого, але бути командиром та лідером – це характер, який загартовується тривалий час. Першим етапом підготовки має бути пошук та висунення лідерів на усіх рівнях, таких лідерів має передусім визначати навчання.

6. У людей є межа витривалості. У будь-кого з нас. І доводити людей до межі виснаження зараз не потрібно — у нас є можливість підготувати достатню кількість боєздатних військ, щоб вчасно проводити ротацію, поступово вводити людей у бій, зберігати керованість, боєздатність. Для тривалої війни військам переднього краю потрібен відпочинок, ротації, поповнення командним складом. Тим, хто дійшов до межі потрібно переформування, потрібні сильні командири. Люди стають більш стійкими, коли вони відчувають стійкість коло себе. Завдяки високим бойовим якостям ЗСУ зараз у нас вже є час для більш щільної роботи з людьми.

7. Ключова оперативна процедура НАТО — After action review, тобто післяопераційний розбір, потребує негайного застосування в ЗСУ. Саме така процедура внутрішнього службового оцінювання, дозволила б швидко аналізувати передумови успішних операцій, аналізувати вдалу тактику та управління, які мають бути широко розповсюджені. А також потрібен аналіз неуспішних операцій, значних втрат, який був би закритим. Таке оцінювання дозволить швидко запроваджувати зміни, та уникне багатьох сумних колективних відеозвернень та постів у соцмережах, які нікому не йдуть на користь. Ворога треба переважати у тактиці, в організації, для цього треба критично ставитись до самих себе, випереджати ворога у змінах, підвищувати якість.

Усі ці пункти не потребують якихось значних додаткових коштів.