Перспектива катастрофи стає саме для Росії все більш очевидною

ЧОТИРИ МІСЯЦЬ ВІЙНИ

Війну з Фінляндією Сталін розпочав 30 листопада 1939 р. і закінчив взяттям Виборга 13 березня 1940 року. 13 березня у Москві почалися переговори про мир. Своїх початкових цілей Сталін не досяг, але, прорвавши 17 лютого неймовірною кров’ю лінію Маннергейма і почавши наступ на Гельсінкі, опинився перед альтернативою: або СРСР зупиняється і підписує мир, або Англія та Франція оголошують СРСР війну. Британський експедиційний корпус чисельністю 57 тисяч осіб під командуванням генерала Едмунда Айронсайда вже вантажився на транспорти. 15 березня передбачалася висадка його передових частин — британської гвардії та польського корпусу в Нарвіку. Як би не ставитися до Сталіна (а я ставлюся — гірше нікуди), він виявився здатним на відступ і обрав не здійснення своїх початкових планів поглинання Фінляндії, а мир з її буржуазним урядом і навіть заради миру пішов з Петсамо (Печенги), вже зайнятго Червоною армією. Війна величезного СРСР із малою понаселенню Фінляндією тривала 3 місяці і 14 днів.

Нинішня війна Росії в Україні триває вже чотири місяці. Сталін на той час вже встиг "зробити маневр". Але зараз ми бачимо ту саму завзятість українців у захисті своєї землі, як і фінів у Зимову війну, і відсутність явного стратегічного успіху російської армії, на відміну від тодішньої Червоної армії. Війна набула затяжного позиційного характеру. Падіння Сєвєродонецька очікувалося ще місяць тому з дня на день, а сталося лише сьогодні. Попереду нові важкі бої та жодного просвіту для Путіна.

У міжнародному плані становище Сталіна в 1940 було набагато вигідніше, ніж становище Путіна в 2022. Тоді Європа була розколота і між двома групами країн йшла війна. Одна з цих груп — Антикомінтернівський пакт — була на боці СРСР і не допомагала Фінляндії, яку Гітлер віддав Сталіну 23 серпня 1939 року.

Нині ж вся Європа єдина і вся (крім Білорусії) протистоїть Росії та всіляко, навіть йдучи на великі жертви, допомагає Україні. Нейтральних та проросійських країн не залишилося не тільки в Європі, а й у всьому вільному, демократичному світі. Хіба що Індія. Щойно Україна була прийнята кандидатом до Євросоюзу і фактично з перших днів війни стала стратегічним союзником НАТО. Наради антипутінської коаліції у Рамштайні збирають уже до 50 держав. І при цьому Путін та Росія стали вкрай непопулярними у всьому світі. Часи, коли журнал "Time" виходив із портретом Путіна на обкладинці, канули в Лету. Тепер найпопулярнішою людиною у світі є президент Володимир Зеленський – це факт.

Чи можна перемогти весь світ? Зрозуміло – ні. Це ніколи не вдавалося, нікому. Дипломатія має шукати союзників та розколювати коаліції ворогів, а Лавров лише повторює – всі проти нас. Захід – ворог. Який він після цього дипломат? Але, гадаю, він і не може інакше. Справді, впертість Путіна перетворила на ворогів Росії весь цивілізований світ. І час завершує цей процес втрати обличчя.

Звичайно, Росія країна велика і звикла до бича вождя. Пропагандисти — єдині бенефіціари цієї війни — зі шкіри лізуть, щоб виправдати "спецоперацію", але перспектива катастрофи — економічної, військової, політичної — стає саме для Росії дедалі явнішою. Якщо Україну носить весь світ на руках, то від Росії весь світ відвернувся.

У цій жахливій ситуації військова поразка чи військовий успіх уже мало що означають. Це провал великої політики і провал непоправний, доки не зміниться керівництво Росії. Або не піде на якийсь дипломатичний маневр, на відступ заради порятунку. Сталін у 1940 році пішов і зберіг свою владу так чи інакше до природного кінця. Я не уявляю, який маневр потрібен зараз, але точно дуже рішучий і, неминуче, з втратою обличчя.

Але краще втратити обличчя, ніж втратити все. Такий результат чотирьох місяців цієї війни.