Салюти, вечірки та свята під час війни — дика зневага безпекою

Масі Найєм, з яким багато хто з нас товаришує, лежить у реанімації після важкої операції і бореться за життя. Як сотні хлопців по всій країні — просто Масі ми добре знаємо особисто, і можемо візуалізувати це місце і цю атмосферу, в яку занурено його сім’ю.

Тепер уявімо, як за вікном його лікарні починають вибухати салюти, бо у сусідньому під’їзді у когось річниця весілля. Хтось із сусіднього під’їзду вважає, що життя має продовжуватися, що якщо він сяде і горюватиме, то просто збожеволіє і ніяк не вплине на ситуацію. А ще через будинок тієї ж вулиці днями відкрився нічний клуб, і баси з дискотеки всю ніч невеликою вібрацією віддають у вікна палати.

Слово "недоречно" тут блідне, це просто неадекватно. Плювок під ноги тим, завдяки кому ми маємо можливість святкувати свої ювілеї. Плювок у вічі родичам тих, хто загинув. Дика зневага безпекою. Як чути сирену, коли кричить музика? Як забезпечити захист натовпу п’яних людей?

Маревний пофігізм навряд чи можна називати жагою життя, і тим більше перезапуском економіки. Танці за 100 кілометрів від бойових дій – це не сигнал ворогові, що ми його не боїмося, це показник, що нам усе по хр** і ми не вчимо своїх уроків.

Ще один аргумент – ми зараз сильно залежимо від допомоги ззовні. Весь світ нам співпереживає, щодня хтось десь збирає якісь гроші чи вантажі. Якби я був умовним техаським бізнесменом, навряд чи став би підтримувати країну, де люди гасять по дискотеках. Вважав за краще б вулик, в якому кожен громадянин робить хоч щось для наближення перемоги. Такий, як Україна – лише без салютів та тусовок.

Сподіваюся, клуби не відкриються, і феєрверки каратимуться величезними штрафами. Цього просто не може відбуватися зараз.