Війна в Україні вигідна Китаю, але її розв’язка принесе для нас плюси

Китай – США.

Розмови про новий світоустрій.

Спочатку преамбула.

Хочу нагадати російські вимоги щодо "гарантій безпеки" та схильність частини європейських (і американських) політиків обговорювати вимоги Кремля. У тому числі, якщо говорити про Україну, грудневі та січневі візити, дзвінки до Києва (паралельно зі дзвоном із Москвою) наших європейських та американських партнерів.

Фактично, путін вимагав перегляду системи світових відносин та фіксації (у документах) за рф статусу супердержави, зі своїми зонами впливу, зі своєю "периферією". На цьому тлі такі самі процеси йшли по осі США-КНР. Тільки Пекін діяв дещо іншими способами, проходячи економічним катком і після промови Сі до 100-річчя КПК, пропонуючи цивілізаційну альтернативу західному світу.

Війна як козир Кремля (який поки що не зіграв)

На цьому фоні як частина російського тиску за визнанням глобальних претензій Кремля почалася війна в Україні. До речі, путін учора сам це визнав, говорячи про "війну за суб’єктність". Значна частина наших партнерів (і керівництво КНР) не вірила, що Україна може встояти. Реакція була відповідною. Але минув тиждень, за ним два, росія загрузла в Україні, і стало зрозуміло, що Кремль не може підтвердити своїх претензій на глобальну політичну роль.

Вплив росії тане, і ця ситуація вигідна як США, так і Китаю. До того ж, якщо подивитися на останні домовленості Пекіна та Москви, то можна провести паралелі з недавніми подіями біля українських кордонів. На тлі політичної кризи в Білорусі путін істотно наростив російський вплив. Про формальну ліквідацію білоруської незалежності не йдеться, але лукашенка глибоко занурили в роль "веденого" або свідомо слабкого партнера. Китай сьогодні тими самими методами (але великими темпами) проводить аналогічну політику щодо росії. Ще місяць тому відносини Пекіна та Москви можна було назвати відносинами хоча б порівняних політичних гравців. Із затягуванням війни путін скочується у позицію "молодшого партнера". Про що свідчить, наприклад, видавлювання російського впливу Середню Азію через інструментарій ШОС. Навіть у аспектах безпеки — організація, яка до 2021 року навіть не заїкалася про силовий компонент, сьогодні претендує за заміщення ролі ОДКБ у регіоні.

Для США ослаблення росії внаслідок війни в Україні має ще більш привабливі перспективи. Зокрема, відбувається консолідація ЄС, зближення позицій Брюсселя та Вашингтона. Паралельно посилюється роль країн Тримор’я. В енергетичному секторі зменшення присутності росії на ключових ринках дає переваги американським компаніям та бізнесам із країн-політичних партнерів США.

Обіцянки розв’язки

Тепер підходимо до головного — дзвінка Джозефа Байдена Сі Цзіньпіну. Точніше до двох подій: згаданої телефонної розмови та зустрічі міністра закордонних справ КНР Ван І з новим генсеком ШОС (а раніше заступником Ван І та послом КНР у ЄС) Чжан Міном.

В обох випадках обговорювалися питання підтримки (або реформування) світової системи та порушувалася тема війни в Україні.

Державне інформаційне агентство КНР "Сіньхуа" досить цікаво розставило акценти у матеріалах щодо подій. У російській версії (станом на 19-00 за Київським часом) йшлося про дзвінок із Вашингтона та про те, що сторони обговорювали питання миру.

Англомовна версія більш детальна. Йдеться про те, що "світовий ландшафт зазнав змін" і що війна в Україні — частина цього процесу. Далі наведу цитату з висловлювання СІ Цзіньпіна:

"As permanent members of the United Nations Security Council and the world's two leading economies, we must not only guide the China-U.S. relations forward along the right track, but also shoulder our share of international responsibilities and work for world peace and tranquility".

Тобто КНР визнає, що Пекін та Вашингтон мають взяти на себе відповідальність у стабілізації світової системи.

Ще більш сильні акценти на китайській ролі (зокрема у досягненні світу в Україні) і проханні США вплинути на росії розставлені в китайській версії матеріалу про ту саму подію.

І, нарешті, інформація про розмову Ван І та Чжан Міном. Ті самі акценти про руйнування світопорядку та необхідність брати відповідальність за стабілізацію.

Китай вступить у гру?

Китай проводить досить раціональну політику. Тактично Пекін несе витрати, спричинені війною. Стратегічно він поки "в плюсі" — ослаблення рф і прив’язка Москви як "молодшого партнера" є вигідною перспективою.

Варіант активної участі у переговорному процесі навколо України також може бути привабливим як демонстрація ролі КНР. Проста схема: є російська агресія, є санкції Західних держав, є опір України, але немає виходу із ситуації. І якщо Пекін своїм втручанням "зрушить процес із мертвої точки", він отримав колосальні зовнішньополітичні бали — продемонструє можливість впливати на розв’язання криз далеко від своїх кордонів. І, що важливо, у Європі.

Друга частина рівняння не надто задовольняє США, якщо Вашингтон і Пекін не вийдуть хоча б на контури розуміння конфігурації біполярного світу (де КНР — один із полюсів).

Але для обох учасників подальше ослаблення рф виглядає гарною перспективою — залишити путіна без геополітичних амбіцій у ролі керівника країни-сировинного придатка.

Тому сторони спостерігатимуть ще кілька днів. Принаймні, спостерігати за тим, як Україна утилізує другу хвилю вторгнення, яку збирає путін. Для Пекіна знайомим до дії буде друге звернення США. І після цього можлива активізація.

Поки що державні ЗМІ Китаю (а інших ні) дещо змінюють акценти — активно показують, як росія завдає ударів по мирній інфраструктурі в Україні і починають говорити про необхідність зупинити "таку війну".

Висновки для нас

Чекати на те, що проблеми російського вторгнення швидко і остаточно вирішать за нас не доводиться. І що дуже добре — в українському суспільстві практично не залишилося таких ілюзій.

Буде друга хвиля, яку доведеться перемолоти. Потім час раціонального підходу до партнерства. Зміна ролі та ваги рф у міжнародній політиці, підхід світових гравців до формування системи співіснування відкриває нам можливості.

Зрештою, китайські аналітики пишуть про можливу роль України як мосту між сходом та заходом між двома глобальними системами. У мостах зацікавлені обидві сторони. А це означає можливості нового рівня співпраці як США, ЄС, так і з КНР.

Про це слід думати вже сьогодні. І тоді все буде Україна!