Втекти вже не встигнуть: чому орки втратили всі шанси на захоплення Києва

Чергова оперативна пауза. Але, як завжди, є нюанси.

Я не буду зараз про всі операційні напрямки.

Зупинимося на двох, скажімо так… найактуальніших.

На північному заході від Києва та на Південному.

Спочатку кілька загальних зауважень.

Немає жодного сумніву, що з ходом так званої "спеціальної військової операції" вс рф, величезна кількість планів орко-командування кілька разів істотно змінювалося. Причому, аж ніяк не у бік збільшення і розростання… З кожним новим днем і втратами, цілі та завдання, які ставилися командуванням перед підлеглими військами, скукожувалися у розмірах та обсягах…

Так, у перший тиждень боїв командування військ противника активно і гарячково гнало всі свої ударні угруповання вперед. Маючи під рукою певний набір резервів, воно як завжди "рішуче і сміливо" вводило їх у бій. Цілком, відповідно до положень так званої "радянської військової школи", тобто незважаючи на швидко мінливу обстановку, за заздалегідь розробленими планами. При цьому рівень догматизму і невміння російського військового командування оцінити оперативну ситуацію, що складається, У ДИНАМІЦІ і вчасно внести необхідні коригування в сам план... зашкалював. Про це дуже промовисто свідчило прагнення за всяку ціну виконати заплановане і поставлене завдання, навіть тоді, коли це завдання через об’єктивні чи суб’єктивні фактори виконано бути не могло в принципі…

Їдучи в лобову, тяжко озброєні і малорухливі колони техніки противника, загрузли на незнайомій місцевості, дробилися ЗСУ і поступово знищувалися ними... І не дивлячись на це, командування противника знову і знову кидало на один і той же напрямок все нові і нові сили, практично, як на конвеєрі… у повній відповідності до положень радянського підручника з оперативного мистецтва "нарощуючи зусилля". Роблячи це абсолютно по-дебільному та кретинськи.

З перших днів вторгнення ЗСУ, пропустивши цю орду бронетехніки в оперативну глибину своїх бойових порядків, стали лупцювати по їхніх тилах і флангах... Українська армія відразу і навмисно, в рамках Стратегічної оборонної операції, відмовилася від спроб "стаціонарного стримування" цих броньованих натовпів, перейшовши до маневреної та рухливої оборони прямо з перших годин вторгнення. Намагаючись, при цьому, наносити прущі маси орків стрімкі флангові і відсічні удари. Відходячи, відриваючись і активно маневруючи невеликими рухомими тактичними групами після таких ударів. Таким чином, противник зазнавав значних втрат, втрачаючи поступово, день за днем, свій наступальний потенціал.

Зрештою, в результаті такого "вимотування", у цих орд мордо-бронетехніки почало закінчуватися паливо, продовольство, боєприпаси... і здебільшого вони зупинились... Причому, у переважній кількості випадків, аж ніяк не у зручних для цього місцях. Відбувалося це не відразу, а так би мовити в коливально-загасаючому режимі ... Від суцільного маршу по всіх напрямках, вони спочатку перейшли до хвилеподібних смикання, потім до окремих "фрикцій" на окремих напрямках... і врешті-решт остаточно зупинились, перейшовши до оборони практично на всіх операційних напрямках, за винятком кількох окремих ділянок, де, як їм здається, і сьогодні є можливість прорватися.

Сьогодні саме на цих окремих ділянках орки і намагаються сконцентрувати ті невеликі резерви, які в них залишилися, з метою все того ж "розвитку успіху, що намітився" шляхом "нарощування зусиль".

Прапор їм у руки та барабан на шию.

Продовжуйте в тому ж дусі.

Тепер конкретно за першим і другим напрямами.

1. Як власне я і передбачав ще до вторгнення, напрям удару по правому березі Дніпра з території Білорусі прямо на Київ був одним з основних у планах орко-командування. Це сьогодні очевидно багатьом, але чомусь виявилося не очевидним їм, ще до початку вторгнення. Хоча було зрозуміло, що такий удар дозволяв військовому командуванню орків значною мірою досягти цілей усієї кампанії, у тому числі — політичних, за допомогою досить швидкої і найменш витратної, з точки зору сил, що залучаються, і коштів окремої оперативно-тактичної операції. Яка, у разі досягнення успіху, за своїм значенням явно претендувала на статус стратегічної...

Власне, так і сталося. Висловлені мною до початку вторгнення такого роду міркування, як найімовірніший хід думок мордо-планувальників з їхнього "гламурного" штабу, виявилися цілком вірними. Противник з перших годин вторгнення розпочав активні наступальні дії значними силами саме на цьому напрямі.

Спроба проведення оперативно-тактичних десантних операцій у районі Гостомеля і Василькова, а також досить стрімке просування наземного орко-угруповання з території Білорусі, підтримане значними силами армійської авіації та авіації ВКС… у напрямку цих же районів… наочно свідчило — цей операційний напрямок займає плани супротивника пріоритетне значення. Вже під кінець 28 лютого противник вийшов до найближчих північно-західних підступів столиці і без будь-якої оперативної паузи приступив до проведення дій, що охоплюють з південного заходу і заходу Київ.

У разі успіху противника, це означало досить серйозний удар по намірам командування ЗСУ не допустити блокування великих міст країни. І насамперед — столиці. Бо, просунувшись навіть до траси Київ-Чоп, що й трапилося насправді, противник отримував можливість різко ускладнити і навіть певною мірою перервати шляхи комунікації столиці на стратегічно важливому, я навіть сказав би, у певному сенсі життєво-важливому Західному напрямку... Більше того, після того, як згодом позначилося цілком чітке прагнення супротивника прориватися не тільки до "Житомирської траси", а й далі, на південь до "Одеської", стало зрозуміло, що це їх не "відволікаючі дії".

Більше того, командування військ противника, не дивлячись на те, що його угруповання на цьому напрямі зазнавало досить істотних втрат, особливо в передових підрозділах авангарду, внаслідок регулярно вогневого впливу артилерії та авіації ЗСУ… примудрялося постійно нарощувати тут свої зусилля, практично в режимі "нон-стоп", вводячи в бій все нові і нові резерви ... Все це і призвело до того, що орки вийшли до траси Київ-Чоп на ділянці Калинівка — Стоянка .... і без будь-якої зупинки спробували прорватися глибоко ЗА неї ... пробуючи "тикатися" тут відразу на кількох ділянках.

Але, як виявилося… ЗСУ були добре готові до такого повороту подій, організувавши для орків своєрідне "арт-шосе" на цій ділянці. Виглядало це до банальності просто та високоефективно. Щойно орки збирали на шосе або поблизу нього чергову більш-менш значну колону бронетехніки для ривка за шосе… включався відпрацьований алгоритм ЗСУ. Колону пропускали за шосе... а потім десь на численних під’їзних до траси дорогах "організовували" її зупинку (засідка, скінчилося паливо, заблукали тощо)... Дехто встигав навіть дістатися Ясногородки, Горбовичів та північних околиць Білогородки. Після чого залишалося навести на придурків, що зупинилися, арту, авіацію або Байрактари... Потім слідував великий БУМ... і добивання тих, хто вижив, і вцілілої техніки з малих дистанцій... Після того, як така процедура повторилася 3 або 4 рази... до орків нарешті дійшло, що тут "що -то ні так" ... і вони припинили, як суїцидники-довбо***ів, кидатися за трасу.

Ще більш ефективним способом зупинити поширення орків ЗА "Житомирську трасу" виявився "розслаблюючий" невеликий, але досить успішний контрудар ЗСУ в районі Макарова, внаслідок чого правий фланг всього цього угруповання "трохи провис". А так само, з’явилася цілком реальна загроза підрізання комунікацій всього оркостада, яке біснувалося перед підірваними на річці Ірпінь та в районі Бучі, Гостомеля, Ірпеня і Стоянки. Тим більше, що всі спроби самих орків просунуться безпосередньо вздовж Дніпра на Вишгород на ділянці Мощун — Нові Петрівці якось так одразу теж не задалися… Хоча саме квітуче село Мощун орки рознесли практично "в щебінь"…

На сьогодні ситуація на захід і північний захід від Києва складається досить неординарно. Практично по всій цій операційній зоні орки перейшли до оборони і намагаються утримувати зручні в їхньому розумінні для подальшого прориву на Київ рубежі та ділянки… Але насправді це, швидше, схоже на вологі мрії імпотенту про зґвалтування… Практично вся ця зона знаходиться під досить щільним вогневим впливом ЗСУ… аж до того, що вони цілком собі в плановому режимі глумлять тут ПУ, тилові бази та пункти постачання орків… та й просто розвідані та дорозвідані позиції… Справа дійшла до того, що МТС орків тут здійснюється з дуже істотними траблами, аж до того, що БК у їхніх танках вже дійшов до позначки 5-6 снарядів на танк, а заправки одиниць техніки, що залишилися, здійснюються в "суворо лімітованих" обсягах.

Так, орки в цій зоні нині активно мародерять, виносять будинки, квартири та магазини і якось харчуються награбованим… десь уривками знаходять соляру та бензин. Але зовсім скоро грабувати стане нічого і ніде... з підвозом теж все іще і довго буде досить туго і сумно ... Бо кожен наливник, що заїхав сюди, кожен Камаз зі снарядами або тушонкою тут же буде перетворюватися на пріоритетну мету.

А потім піде "зеленка" ... дана зона, в цьому відношенні — дуже відмінне місце для "партизанки" — перетнута, лісисто-болотиста місцевість, з безліччю річечок і струмків, вузькими і звивистими дорогами... Просто краса і роздолля для справжніх, патентованих "БіндероФців". А враховуючи той факт, що на цій території досить активно тренувалися діяти наші СЗГ і єгері, котрим не складе особливих труднощів організувати тут справжнісінький народний опір окупантам, які встигли вже набивати і намородити місцеве населення до рівня тваринної ненависті, заздрити їхній подальшій долі явно не варто. Ті лаптеногі балбеси, які нині впиваються награбованим у багатих будиночках модних київських передмість дорогим коньяком, явно не встигнуть вчасно забрати ноги… І тому, здебільшого, вони там усі й поляжуть. Лише небагато вціліють, якщо здадуться в полон… Хоча після того, що вони накуролесили в Бородянці, Ясногородку, Іванькові, Нових Петрівцях, Мощуні, Бучі, Гостомелі та Ірпені, їх навряд чи взагалі братимуть у полон, заганяючи та відстрілюючи як скажених собак…