Потрібно, щоб у росіян голова боліла з ранку до вечора. А деякі голови треба зносити

Пройшло вже три тижні з початку російського відкритого вторгнення в Україну.

Принципово важливо, що зірвано першу хвилю наступальної операції. Поки не зрозуміло, чи вирішиться Росія на другу. Але першу ми точно зірвали.

Противник практично не просувається, навіть по головним напрямкам. Тривають бої довкола Києва. Наші цієї ночі завдали потужного удару, відкинувши окупантів від столиці. Аеропорт Гостомелю відбили, але бої йдуть найтяжчі.

Найважче становище у Маріуполі, звідки лише вчора вдалося евакуювати частину цивільних. Місто під постійними обстрілами. Світла, тепла, води немає, зв’язку практично теж.

Продовжуються спроби агресора взяти Миколаїв. Вони хочуть пробити коридор до Одеси. Після того, як наші покришили морський десант загарбників у районі Миколаєва, вони більше не намагаються робити спроб висадки. Йдуть обстріли з кораблів – здалеку.

На штурм Одеси росіяни вирішуватимуть піти лише якщо проб’ються до неї суходолом. Тоді вже рвонуть "із землі" та з моря.

Позитив, що українські захисники почали на окремих напрямках завдавати контрударів.

Загалом наші використовують мобільні регіональні бойові дії. На північному заході від Києва, але не лише. Все, що повідомити можна, видно за зведенням Генштабу.

Ще один позитив видно з переговорів. Росіяни серйозно змінили тональність. Вже немає ультиматумів. Суттєвіші зміни на нашу користь будуть, коли завдамо супротивникові більш серйозної військової поразки, а ефект від санкцій стане більш відчутним. Думаю, це можливо протягом тижня.

Поки що путін накопичує сили для другої хвилі наступальної операції. Зіскребає резерви, де тільки можна. Вербує найманців у тій же Сирії, тягне своїх миротворців з Вірменії, шукає підтримку у білорусів. Особливого успіху не досяг. Так що ставка, думаю, все ж таки буде на переговори. До реальних зрушень у яких росіяни намагаються заподіяти нам якомога більше збитків.

Поки що українська сторона, як я розумію, наполягає, як мінімум, до повернення до позицій 23 лютого, до початку відкритого вторгнення Росії.

Що може допомогти нам швидше подолати агресора, крім власної стійкості? Звичайно, допомога із боку Заходу. Посилення санкцій. А ще, слідом за закриттям свого повітряного простору від росіян, вони могли б блокувати тих і на морі. Заборонити їм входи у порти. Але історично такі моменти можуть трактуватися як оголошення війни. Тому Захід, гадаю, на це не піде. Як і на закриття неба над Україною. Тому наші дипломатичні зусилля сьогодні все більше концентруються на отриманні від міжнародних партнерів засобів протиповітряної оборони. Це і винищувачі, і зенітно-ракетні комплекси ближнього та середнього радіусу дії. Так, союзники допомагають. Але ми боремося за допомогу саме у найбільш чутливих для нас позиціях з військово-технічного погляду.

Ще варто зазначити, що ПАРЄ не лише виключила зі своїх лав РФ, а й офіційно визнала молдавське Придністров’я зоною російської окупації.

Придністров’я це ще не розіграна карта. Там колосальні склади озброєння, які б нам не завадили. Плюс – це включення до кейсу конфлікту Молдови. Зрозуміло, що в Кишиневі цього бояться, сил там небагато.

Нам важливо погасити важкі точки Маріуполь, Харків, Миколаїв, Київ. Не пустити ворога до Одеси. А потім уже можна гнати росіян і зі своєї землі, і з Придністров’я. Усі сигнали Заходу кажуть, що це можна робити і потрібно. Це посилення міжнародного тиску на Росії. І треба щодня щось подібне додавати, щоб у росіян голова боліла з ранку до вечора. А деякі голови треба зносити – що наші зараз роблять.