У мене немає ніг, але життя чудове, – захисник з важким пораненням мріє навчитися бігати і літати

Воїна на фронті атакував ворожий дрон-"ждун"

"Як високо, спустіть мене на землю", – так жартома ветеран з Запоріжжя Владислав Лебідь описує свої враження після того, як вперше став на протези після подвійної ампутації ніг. Направду ж в історії чоловіка мало місця для безтурботності – надто багато випробувань довелося пройти ветерану. Бої на Донеччині, важке поранення, операції… Та за цими негараздами воїн не втратив себе, відчуття жаги життя і навіть планує знову повернутися на службу. Про свій бойовий шлях захисник розповів "Телеграфу".

"Брат розбудив: "Почалася війна"

В мирному житті Владислав Лебідь активно займався спортом: регбі, тренажерна зала, бойові мистецтва. Останні три роки до початку "великої" війни працював в столиці в особистій охороні.

– Морально і психологічно я був готовий до наступу ворога. Вважав, що він точно відбудеться, тому що історично так склалося: багато сторіч ка*апи вже претендують на наші землі, – каже ветеран.

Початок "повномасштабки" Владислав застав в Бучі.

– Я працював в охороні разом з братом і вранці 24 лютого ми з ним були на об’єкті, охороняли будинок. Брат мене розбудив і каже: "Почалася війна". Та ми встигли вибратися до окупації: коли росіяни вже прийшли, ми виїхали позаду них і вирушили в Запоріжжя до родин, – пригадує захисник.

В перші дні вторгнення росіяни значно просунулись на Запоріжжі, тому ветеран запевняє, що їхав до дому з усвідомленням того, що йому треба буде захищати свій дім.

Так і сталося: на початку 2024 року Владислав мобілізувався в 15-ту бригаду Нацгвардії "Кара-Даг".

– Я свідомо пішов в цей підрозділ. У мене батько військовий, у мене дід воював, я знаю історію, тому у мене не було іншого вибору, окрім як боронити свою країну. Я вважав це своїм особистим обов’язком, – каже військовий.

Росіяни – зомбі

Спочатку Владислав був простим оператором БПЛА, потім командував відділенням і далі взводом.

– Страх завжди буває перед невідомим. Перші прильоти в твоєму квадраті, і починає відпрацьовувати адреналін. Ти навіть не встигаєш злякатися, як серце вже вистрибує з грудей і волосся стає дибки від адреналіну. Та в якийсь момент, з досвідом, і страх і адреналін зникають і ти вже нічого не відчуваєш, – розповідає співрозмовник.

Разом з побратимами ветеран виконував завдання на Запоріжжі, Покровському та Куп’янському напрямках.

– Я два роки кожного дня дроном знімав, як вбивають росіян і можу сказати – це просто зомбі. Жива сила – їхній важливий ресурс, його багато і вони його не зберігають. Звичайно, на кожному напрямку свої особливості ведення бойових дій, та на тому ж Покровську вони просто табунами йшли. І цей натовп не зважав на купи трупів навколо них, постійні обстріли. Вони просто рухались в швидкому темпі, – говорить військовий.

"Детонація. Не встиг нічого зрозуміти"

Важке поранення Владислав отримав в 2025 році.

– Я вийшов з бліндажу, зробив два кроки і відбулася детонація. Як виявилось, мене чекав дрон-"ждун" (ударний FPV, який використовується для прихованої дистанційної засідки, — ред.) Я навіть не встиг нічого зрозуміти, як одразу лежу вже на спині в окопі. Був травматичний відрив ніг, – пригадує чоловік.

Побратими швидко накинули Владиславу на ноги турнікети і вже за дві години після поранення ветеран опинився в стабілізаційному пункті.

– Але для мене ці дві години виявились дуже затяжними. І за цей час я вже встиг обдумати, що ж я буду робити далі, – каже чоловік.

Далі захисника евакуювали в лікарню Харкова. При такому серйозному пораненні медикам довелося ампутувати Владиславу ноги вище колін. Та військовий запевняє, що пережив цей удар стійко, без зневіри у власні сили.

– Перше, що я побачив, коли прийшов до тями, це моя дружина. Це мене дуже зарядило. Крім того, я ж залишився живим. Так, у мене немає ніг, але всі органи цілі, все працює, у мене є родина і взагалі життя чудове. Більш того, коли я потрапив до шпиталю МВС, я сам там всіх підтримував. Наприклад, у хлопця була ампутація ноги нижче коліна, він був сумний. Я під’їхав на кріслі колісному, підбадьорив його. Він подивився на мене і, певно подумав на контрасті, що якщо я можу нормально посміхатися і жити життя зі своїми травмами, то і він може, – говорить воїн.

Такі моменти підтримки інших надихнули Владислава настільки, що він вирішив вивчитись на психолога.

– Я ще на евакуації про це думав. Маючи такий досвід, як у мене, я розумію, наскільки він може бути важливим для інших ветеранів з пораненнями. В питанні, як саме людина проходить через такі випробування, частково відповідальність лежить на медичних закладах. Військового максимально екологічно потрібно провести через цей етап, щоб він не здобув додаткових психологічних травм. Якщо в шпиталі працюють гарні психологи за протоколом "рівний – рівному" (тобто самі військові), які прийдуть і скажуть: "Чоловіче, я пройшов такий самий шлях і все буде чудово". Тоді людина не зневіриться, – запевняє захисник.

"Хочу знову бути пілотом"

Вже через три тижні після поранення Владислав пішов до тренажерної зали.

– У мене була ціль – швидко одужати. А через чотири місяці після поранення я вже отримав протези. Досі, звісно, важко вчитися ходити. Кожного дня це різні відчуття і важка робота над собою. Окрім фізичної витривалості, потрібно щоб в мозку побудувалися нові нейронні сполуки, а на все це потрібен час, – каже воїн.

Наразі ветеран вже впевнено почувається на протезах, планує навчитися водити автівку, але головна його мрія в процесі реабілітації, це навчитися бігати.

– Протез складається з двох частин: куксоприймач і сам протез. Та оскільки у мене немає коліна, то потрібне механічне, гідравлічне чи електричне коліно. У мене електричне, але для бігу це все не підходить. Спортивне протезування це окрема програма. Та я почав цей процес: мені зробили тестові куксоприймачі на які будуть чіплятися спеціальні бігові модулі. Маю надію, що наступного року я вже буду бігати, – ділиться Владислав.

Та поки бігати військовий ще не може, він плаває. Та ще й як! В червні цього року ветеран переміг на міжнародних престижних змаганнях з плавання OCEANMAN, що проходили в Італії. В інклюзивній категорії чоловік прийшов до фінішу першим, подолавши 2 кілометри відкритою водою менше ніж за годину.

Та самим лише спортом і навчанням захисник не збирається обмежуватись.

– Я маю намір підписати контракт на два роки і повернутися на службу. Хочу знову бути пілотом. Є ж, наприклад, дрони, якими можна керувати віддалено, тому варіанти є. За дронами майбутнє. Зараз будуються нові формати і моделі ведення бойових дій. Ясна річ, що лінія бойового зіткнення тримається на піхоті, але штурмові дії, знищення противника, перерізання логістики – це все дрони, – запевняє воїн.

На думку чоловіка, саме технологічна винахідливість українців дозволить нації вибороти перемогу.

– Щоправда, до цього б додати ще трохи єдності, як було на початку повномасштабного вторгнення і тоді, мені здається, війна була б вже завершена, – резюмував Владислав Лебідь.

Українці з інвалідністю можуть отримати допомогу на сайті організації EnableMe Ukraine. Поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу ви можете у спільноті EnableMe.