Після кулі в спину, ветеран "заряджає" тіло, як телефон, – неймовірна історія десантника

Якщо вчасно не "зарядитися", можна впасти і втратити рух

"У смартфонах є бездротова зарядка. У моєму випадку спеціальний пристрій просто прикладається через шкіру", – каже 30-річний ветеран із Харкова Михайло Дамаскін, який у буквальному сенсі заряджає своє тіло, щоб рухатися.

Через важке кульове поранення, яке він дістав на фронті, спинний мозок чоловіка був сильно пошкоджений. Нижче шиї військовий нічого не відчував. Та завдяки експериментальним технологіям українських лікарів Михайло знову підвівся на ноги та навіть повернувся до спорту. Свою історію захисник розповів "Телеграфу".

"Хотів щоб син не бачив війни"

Михайло Дамаскін був професійним спортсменом, та у 2019 році чоловік вирішив піти у військо і підписати контракт із ДШВ.

– Я знав, куди я йду, і думав тільки про ДШВ. Навіть платив гроші, щоб пройти ВЛК, адже мав старі футбольні травми, – зізнається ветеран.

Рідні Михайла деякий час навіть не знали, що чоловік виконує бойові завдання в зоні Операції об’єднаних сил. Думали, що військовий проходить звичайну строкову службу.

– Я з Харкова і розумів, що рано чи пізно війна прийде у моє місто. Сину на той момент було три рочки, і треба було щось робити, щоб він цього не побачив. Це було головним стимулом піти в ДШВ, – розповідає ветеран.

Як людина військова, Михайло добре розумів, що "великої" війни не уникнути.

– Ми точно знали, що вона буде, просто дати постійно змінювалися. І не усвідомлювали на той час масштабу. Думали, що бойові дії зачеплять максимум Донбас, Херсон, можливо, Харків, – зазначає десантник. – А 24 лютого вранці мене розбудив товариш і сказав, щоб я прокидався – почалася війна. Я сказав, щоб він дав мені виспатися, бо мені треба було в наряд заступати. Та поки не прийшов командир роти і не сказав, що почалася повномасштабна війна, я до кінця не вірив.

Разом із побратимами перший бій окупантам у ті гарячі дні Михайло дав на Херсонщині.

– Коли ми висаджувалися з гелікоптера, нас одразу зустріли два російські винищувачі. І тоді ми одразу зрозуміли всі "принади" війни. По тобі працювало просто все: танки, міномети, гармати, винищувачі, гелікоптери. Це дуже відрізнялося від ООС, – пояснює ветеран.

Страх у такі моменти був незмінним супутником військових.

– Та справа в тому, як ти з ним працюєш. Бере він гору над тобою чи ні, – підкреслює Михайло. – Ми не могли собі дозволити піддатися страху. Ми всі добре один одного знали, тому не було навіть думок, що я зараз можу втекти і підставити своїх хлопців. Ну і адреналін під час бою також дає про себе знати.

Куля в спину і боротьба за рух

Важке поранення чоловік отримав під час штурмових дій на Криворізькому напрямку.

– У нас було завдання зачистити три населені пункти. Два з них ми пройшли. Командир групи вирішив піти в дорозвідку і в лісосмузі натрапив на позицію російської армії. Зав’язався бій. По нас працювали з будинків, укриттів, а ми могли сховатися лише між деревами та в низині. Бій тривав близько 40 хвилин, – пригадує Михайло.

У тому бою 58 українських захисників дістали поранення.

– Одному з них я надав медичну допомогу, закинули його в БТР і вчотирьох вирішили вибиратися. Та в цей час виїхала російська БМД і стала працювати буквально наосліп. Я почав перебігати – і мені в спину… прилетіла куля. Відчув сильний удар, ніби голку вставили в спину. Впав, дав зрозуміти, що я "трьохсотий", – розповідає боєць.

Михайлу пощастило вижити, адже куля пройшла рикошетом. Якби боєприпас такого калібру влучив у тіло напряму, шансів на життя майже не було б. На адреналіні чоловік спромігся залізти на танк, який його і евакуював.

Побратими відвезли пораненого бійця до лікарні Кривого Рогу. З того, що було далі, Михайло небагато пам’ятає. Втім, чоловік розумів – ворожа куля пошкодила спинний мозок.

– Я перестав відчувати будь-що у своєму тілі. Руками я ще міг якось рухати, а от ногами взагалі не міг, – каже ветеран. – Спочатку у мене не було депресії. Я думав про те, як пройду реабілітацію та повернуся в однострій. Та у Львові лікарі в лоб мені сказали, що я ніколи ходити вже не буду. Ось тоді і почалася депресія.

Та, на щастя, такий психологічний стан тривав недовго.

– Я дізнався, що у мене дружина була вагітна другою дитиною. І вся депресія розчинилася. Я поставив собі за мету – хочу гуляти з дитиною за ручку, водити її в садочок, тому в подушку не плакав. Не було на це часу, – запевняє захисник.

Натхненний чудовою звісткою, чоловік вирушив на реабілітацію до Латвії.

– Там мене навчили керувати своїми руками і м’язами за рахунок зору, адже чутливості від шиї до ніг я не маю й досі, – пояснює боєць.

Втім, ходити Михайло все одно ще не міг. Надію дали українські лікарі з Інституту нейрохірургії, які запропонували чоловікові медичний експеримент: імплантувати в спинний мозок електричні стимулятори м’язів.

– Звичайно, я погодився. Коли у тебе є шанси на успіх більші, ніж 1%, то чому б не спробувати? Лікарі пообіцяли, що це точно прибере больові синдроми і, можливо, покращить рухи, – каже ветеран.

"Хочу об’єднувати ветеранів"

У підсумку експеримент себе виправдав, і 1 відсоток перетворився на 100.

Вже за чотири місяці у Михайла почали працювати м’язи, і він навчився ходити наново.

– У мені стоять дві системи. Одна відповідає за тазові органи, а друга – за ноги. З двох сторін у мене вшиті два датчики, – пояснює військовий принцип дії своїх стимуляторів. – У сучасних смартфонах є бездротова зарядка. У моєму випадку спеціальний пристрій прикладається через шкіру, пропускаються імпульси і йде зарядка. Спочатку мені треба було заряджатися кожні три години, а зараз заряду вистачає на 12–13 годин.

Ясна річ, що при таких особливостях чоловікові доводиться постійно стежити за станом заряду свого тіла, адже якщо вчасно не потурбуватися про це, то можна просто впасти і втратити рухливість. Тим не менш, навіть у таких умовах Михайло може займатися адаптивним спортом і виступати на високому рівні.

– Я намагаюся брати участь у будь-яких змаганнях, щоб показати хлопцям, що життя після поранення – це не кінцева точка взагалі, а навпаки – початок, – запевняє захисник.

Та особливою пристрастю чоловіка є ветеранський кіберспорт.

– Справа в тому, що для занять кіберспортом майже нічого не потрібно, окрім бажання. Я бачив у цьому потребу, а цим ніхто не займається, тому і вирішив створити громадську організацію "Кіберліга захисників". Щоб хлопці відпочивали від війни, розвантажувалися психологічно, – розповідає боєць.

Взагалі у допомозі пораненим побратимам військовий і вбачає свою роль на даному етапі життя.

– Я хочу об’єднати ветеранів. Витягнути їх із ситуації, коли деякі з них у лікарні після поранення починають пити, вживати наркотичні речовини. Довести їм, що життя після поранення не закінчується, – резюмує Михайло Дамаскін.

Що ж стосується особистих цілей, то ветеран прагне отримати нагородну зброю, домогтися нагород для батька, який загинув на війні у 2024 році, та виховати дітей, якими буде пишатися Україна.

Українці з інвалідністю можуть отримати допомогу на сайті організації EnableMe Ukraine. Поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу ви можете у спільноті EnableMe.