На фронті зафіксували випадки газової гангрени: медик НГУ пояснив, у чому реальна загроза

Лікування, аби подолати інфекцію, існує, однак воно має застосовуватися якомога раніше

Британський The Telegraph повідомив тривожну новину — масове використання безпілотників на фронті ускладнює евакуацію, що призводить до випадків газової гангрени — хвороби, яка була розповсюджена під час Першої світової. Західним журналістам про випадки інфекції повідомили медики-волонтери. "Телеграфу" вдалося поспілкуватись з професійним медпрацівником, військовослужбовцем медичної служби 2 корпусу НГУ "Хартія" на псевдо "Парацельс", який зараз служить на Харківському напрямку, та дізнатись, наскільки розповсюдженими є випадки, в чому причина появи хвороби, та що робиться на практиці для того, щоб заподіяти подібному в майбутньому прямо зараз.

Інфекція в землі: певна захворюваність на газову гангрену мала місце завжди

— Чому про випадки газової гангрени стало відомо лише зараз?

— Насправді, потрібно розуміти, що збудники газової гангрени — бактерії роду Clostridium, не з'явилися зненацька під час війни. Вони і так знаходяться в ґрунті у формі спор, по всьому світу, особливо, розповсюджені в родючих сільськогосподарських ґрунтах, що в принципі притаманно Україні. Певна захворюваність на газову гангрену мала місце завжди, зокрема до повномасштабної агресії, але війна зробила можливими ситуації коли збігаються всі умови, що сприяють розвитку та швидкому прогресуванню інфекції.

— Як саме інфекція потрапляє в організм людини в умовах війни?

— При ураженні м’яких тканин забрудненими уламками, утворенні глибокого ранового каналу, ішимізації ураженої ділянки (накладання турнікету), відсутності швидкого доступу до належної хірургічної допомоги – формуються сприятливі умови для стрімкого прогресування інфекції. Інкубаційний період до появи клінічних ознак інфекції до 72 годин, але може значно зменшуватися в залежності від ступеню обсіменіння. Критичне вікно для хірургічного втручання дуже вузьке, а при розвитку обширного незворотного міонекрозу – єдиний вихід врятувати життя це ампутація. З іншого боку, технічно, за можливості проведення своєчасного дебридменту рани та емпіричному призначенні вірного антибіотику у вірній дозі кінцівку можна врятувати навіть на ROLE II, звісно, з подальшою евакуацію на наступний етап та з продовженням лікувальних заходів.

— Тобто той факт, що повідомлення про випадки газової гангрени активно ширяться українськими медіа зараз, можна пов’язати з тим, що лише тепер на це звернули увагу?

— Річ іде про групу випадків, що привернули увагу західних СМІ, а не про епідеміологічну катастрофу. Випадок про, який ведеться в оригінальній статті, зареєстрований не в нашій зоні відповідальності. З іншого боку, потрібно детально аналізувати кожен такий випадок на рівні всього військово-медичного ком'юніті, бо зі статті не є зрозумілими деталі та подробиці, що б мало велику користь для медиків сил безпеки та оборони. Без детального централізованого аналізу та розбору випадку у нас не має перспектив оцінити свою готовність до їх повторення на інших ділянках смуги оборони. Також, можу зробити припущення, що певна кількість таких випадків може просто не реєструватися, особливо коли були відсутні шанси на збереження кінцівки.

Лікування інфекції є можливим

— Чи існують наразі лікарські засоби, здатні боротися з цією інфекцією?

— Лікування має бути раннім та комплексним. В першу чергу – хірургічне та антибактеріальна терапія, а також оксигенація, підтримуюча терапія тощо. Важливий акцент в оригінальній статті був зауважений на тому [коментар Dr Edwards], що для лікування складних інфекцій потрібно робити ідентифікації мікроорганізму та визначати чутливість до антибіотиків, що, як було зауважено в статті, є неможливим не в умовах лікувального закладу. Проте, варто відзначити, що ніхто не відміняв емпіричну антибіотикотерапію, за умов своєчасної евакуації, належної хірургічної обробки, комбінація пеніциліну G та кліндаміцину у високих дозах може бути ефективною. Обидва антибіотики, до речі, зареєстровані Україні.

— Як медики-волонтери, так і доктор Едвардс в оригінальній статті зазначали, що поширення стійких до антибіотиків бактерій – є однією з найбільших проблем, що роблять лікування набагато складнішим. В чому полягає об’єктивний масштаб проблеми?

— В першу чергу, оскільки стаття була присвячена газовій гангрені, маю зауважити, що не було представлено доказів того, що в тому випадку мала місце її резистентна форма. Клостридіальні інфекції (як і інші анаеробні) в принципі агресивні та важче піддаються лікуванню.

З іншого боку, через війну, загальна проблема зменшення чутливості збудників інфекцій до протимікробних препаратів стоїть достатньо гостро.

Викриваючи більш широку проблему, хотілось би поговорити про відсутність в силах безпеки і в силах системи інфекційного контролю та епіднагляду. Принаймні такого рівня, як цивільній медицині.

У військовій ланці відсутній центральний орган, що здійснює належний епіднагляд за інфекційними хворобами, моніторинг споживання антимікробних препаратів, моніторинг показників чутливості бактерій до антимікробних препаратів, як наприклад Центр громадського здоров’я в системі управління МОЗ. Відсутня культура раціональної антибіотикотерапії з адекватним контролем її ефективності та достатньості. Не в повній мірі розвиненими є санітарно-бактеріологічні дослідження, незрозумілі локальні антибіотикограми закладів охорони здоров’я військової ланки.

Простими словами: навіть якщо ми правильно діагностували інфекцію за клінічними ознаками – не факт, що ми будемо вірно її лікувати; навіть якщо інфекція резистентна – не факт, що ми про це дізнаємося та передивимося лікування.

Військо має перейняти сильні аспекти цивільної медицини

— Тобто простими словами, має бути більш жорсткий контроль за використанням антибіотиків у війську?

— В тому числі – так. Але я наголошую не на простій забороні чогось або надлишковому контролі, а на побудові самодостатньої системи. Обрання стратегії антибактеріального лікування будь якої інфекції, це процес прийняття рішення, що базується на певних критеріях. У військовій ланці ці процеси просто не інтегровані в систему охорони здоров’я сил безпеки та сил оборони. Напевно, настав час перейняти сильні аспекти цивільної медицини у військо. І тоді, напевно, ми зможемо: і оцінити реальну кількість випадків цієї та інших інфекцій, і виробити кращу стратегію дій для кожного з етапів медичної евакуації, і мати відповідні методичні матеріали, і бути готовими до всіх випадків – а готовність, як кажуть, рятує життя.

В "Хартії" на рівні корпусу ми намагаємося впроваджувати елементи системи інфекційного контролю, впроваджувати протоколи емпіричної антибіотикотерапії, проводити навчання та інформування лікарів щодо антибіотикотерапії та антибіотикопрофілактики найпоширеніших інфекцій, застосовувати заходи боротьби антиботикорезистентністю тощо. Відділ інфекційного контролю запланований, як штатний структурний підрозділ медичного батальйону, який наразі формується.