Підсумки 2023 року: що Україна упустила у зовнішній політиці і як намагається надолужити

Києву треба було розв'язувати проблеми, коли вони лише починали маячити на обрії, каже Ігар Тишкевіч

До кінця 2023 подарунок від США, на жаль, отримала не Україна, а Росія. У вигляді блокування американськими парламентаріями потужного пакета допомоги Києву. Координатор Ради нацбезпеки Білого дому Джон Кірбі попереджав, що президент РФ Володимир Путін розраховує на ще більший подарунок – що Вашингтон припинить підтримку України. Цього поки що, на щастя, не сталося. І коректно говорити про зволікання із виділенням необхідних коштів, за які можуть проголосувати у січні-лютому. Але тенденція – тривожна.

Як і загальне зниження допомоги Україні з боку Заходу.

Як і проблеми, що почастішали у відносинах з європейськими сусідами. То поляки та словаки блокують кордони під економічними приводами. То Угорщина зриває ухвалення ЄС пакету в 50 млрд євро для України. То ще якісь неприємності, звідки не чекали.

Експерт програми "Міжнародна та внутрішня політика" аналітичного центру Український інститут майбутнього Ігар Тишкевіч пояснив "Телеграфу", що, крім внутрішньополітичних розкладів у тих чи інших країнах, призвело до просідання підтримки України і як це виправити.

За словами Ігара Тишкевіча, з точки зору зовнішньої політики, у 2023 році ми зіштовхнулися з проблемою, яка називається час.

"З точки зору підтримки України та забезпечення цієї підтримки в майбутньому – у політиці будь-яка риторика, будь-які тези мають змінюватися. Ти повинен говорити мовою, яка зрозуміла і прийнятна для твоїх партнерів", – пояснює експерт.

За його словами, Україна мобілізувала десятки держав на свою підтримку у 2022 році на тлі емоційної риторики в стилі: "сильніша держава напала на слабшу", "сильніша держава відкрито наплювала на систему міжнародного права" тощо. І якщо в ситуації з Кримом 2014-го хтось ще сумнівався, що Росія здатна на агресію, то 2022-го такі сумніви відпали. Була Україна, яка захищається, декларує прихильність до певних цінностей. І була Росія, що розв’язала війну під виглядом т. зв. "СВО", зазначає Ігар Тишкевіч.

Він наголошує, що дії на емоційному полі, мобілізація громадської думки мали у 2022-му позитивні для нас результати.

Але коли війна затягується, а підтримка слабшає, потрібно змінювати підходи. Тому що вступають у гру вже раціональні мотиви: скільки це ще може тривати, яких коштуватиме жертв – людських, економічних, каже експерт.

"Кожна з держав намагається шукати вигоду. Навіть у ситуації з нашою війною. Про це теж треба говорити. У будь-якому кризовому явищі, зокрема такому масштабному, як війна, оцінюються ризики та можливості, – пояснює Ігар Тишкевіч. – І на цьому тлі на другому році війни Україні слід було змінювати риторику на раціональнішу. Але в якийсь момент ми побоялися говорити не лише про виклики, а й про можливості".

Як приклад експерт наголошує на тому, що підтримка України вигідна військово-промисловому комплексу США.

"Але цей акцент почав робитися нашими дипломатами та політиками лише з кінця листопада року, що минає. У травні ж, коли це через призму своєї пропаганди спробували підняти росіяни, ми цю тему дипломатично оминали", – каже Ігар Тишкевіч.

Проте, зазначає він, останні події у Конгресі та Сенаті США, де місяцями не можуть проголосувати за великий пакет підтримки України, показали, що необхідно працювати і з погляду раціональних мотивів. Не забуваючи, що військові компанії у Штатах – це традиційні спонсори Республіканської партії. Тієї самої, яка блокує підтримку України, пов’язуючи її з посиленням міграційного законодавства США та зміцненням кордону з Мексикою.

Якби Україна ще в травні почала наголошувати на тому, що підтримувати нас вигідно США не лише в ціннісному сенсі (захист демократії від автократичної держави-агресорки), а й у фінансово-економічному (завантаження потужностей американського ВПК), то, можливо, думка частини республіканців сьогодні була б іншою, позитивнішою для Києва, вважає експерт.

"Катастрофи не відбулося. Риторика змінюється. Але ми втратили приблизно пів року", – констатує він.

Те саме, на думку Ігара Тишкевіча, стосується проблем із транзитом українських товарів через прикордонні європейські країни. Польща, Словаччина тощо. Ми не почали розв'язувати проблеми, що маячать на обрії, раніше. Не почали показувати партнерам вигоди співробітництва, не вчасно йшли на якісь компроміси.

Це ж, упевнений експерт, стосується зміни настроїв у провладних коридорах низки європейських країн (тої ж Словаччини), які нам теж слід було прораховувати-враховувати.

"Ми постійно втрачаємо час, – констатує Ігар Тишкевіч. – Намагаємося змінювати риторику, діяти інакше, ніж раніше, вже за фактом виникнення тих чи інших проблем. Утім, судячи з того, що відбувається у риториці зовнішньої політики України, ми починаємо вчитися. І якщо робити це досить швидко, якщо вчасно та успішно коригувати свої позиції, політику, то ми можемо надолужити втрачений час та посилити свої позиції”.

З дипломатичного позитиву року, що минає, експерт називає більш щільну зовнішньополітичну роботу України на африканському напрямі, а також латиноамериканським.

"З точки зору майбутнього українського експорту (зокрема технологічного) це важливо, – наголошує він. – Поки що ми намагаємося зайти насамперед зерном. Але це поки що… Правильно, що ми нарешті звернули увагу на регіони, які раніше їм обділяли. Зростання відбувається через співпрацю з рівними з розвитку. Поки зроблено перші кроки. Але напрямок правильний".