Україну хочуть перетворити на збройовий хаб Європи: черговий популізм чи виправдана амбітність уряду?

Україна має амбіції стати найбільшим виробником зброї в Європі. Про це міністр з питань стратегічних галузей промисловості Олександр Камишин заявив в інтерв'ю РАР. На думку посадовця, наша держава "стане збройовим арсеналом вільного світу та експертом у веденні звичайної війни".

Камишин зазначив, що акцент робитимуть на виготовленні ракет, і повідомив, що певні успіхи на шляху до мети Україна вже має – за останній місяць виробничі потужності українського ОПК зросли вдвічі. Про виробництво якої саме номенклатури йдеться, міністр не уточнив.

"Телеграф" з'ясовував, наскільки реалістичними є плани уряду, і що знадобиться для втілення їх у життя.

Завидна амбітність

Заявляючи про наміри перетворити Україну на провідного виробника зброї в Європі й "збройовий арсенал" світу, Камишин нагадав, що очолюване ним відомство є одним із співзасновників проекту "Brave 1", який надає підтримку розробкам defense tech в Україні і має дозволити виробникам швидше пройти шлях від ідеї до контракту з Міністерством оборони. Крім того, проект орієнтований й на іноземних інвесторів.

"Якщо вони вирішать виробляти в Україні під час війни, то зможуть протестувати свій продукт на полі бою. Це, своєю чергою, дасть їм можливість його модернізувати. Я думаю, що будь-яка зброя, яка піде цим шляхом, буде продаватися не тільки в Україні", – сказав Камишин в розмові з польськими журналістами.

Варто зазначити, що раніше про неабиякі перспективи України у виробництві озброєння заявляв і міністр оборони Олексій Резніков. Зокрема, він повідомляв про створення українськими виробниками ракет з дальністю ураження понад 1000 км, а також нагадав про вітчизняні ракети "Нептун", які стали вироком для флагмана ЧФ рф крейсера "Москва".

Вдосконалити український оборонно-промисловий комплекс до такого рівня, щоб мати змогу вільно займатися розробкою західних зразків озброєння на своїх територіях, прагне й президент Володимир Зеленський.

"Системи необхідної зброї: ППО, танки, гармати бронетехніка, які постачають партнери, ми прагнемо виробляти та локалізувати в Україні. Наші воїни завжди матимуть зброю. Це не мрія, а знов-таки реальність. Обсяг виробництва, ми розуміємо, поки ще не достатній. Ми поки потребуємо глобальної підтримки партнерів. Але буде достатній, ми це зможемо", — заявив глава держави у виступі до Дня Конституції.

На підтвердження своїх слів президент заявив, що Україна вже відновила виробництво снарядів 122-го і 125-го калібру, а також почала заміну 152-го на 155-й калібр, що є західним стандартом, ба більше – створила власні гармати вже під час повномасштабної російської агресії.

Враховуючи все вищесказане, годі сумніватися в потенціалі українського ОПК, впевнений член комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки Федір Веніславський. За словами нардепа, з початку повномасштабної війни з рф в Україні з'явилося чимало новітніх технологічних проектів в оборонній галузі.

"Дуже багато безпілотних літальних, наземних, наводних, підводних апаратів, які розробляють в ініціативному порядку. Це може стати надзвичайно потужним оборонним кластером для майбутньої індустріальності. Я впевнений, що саме в інноваційному порядку Україна може стати одним з провідних гравців на європейському ринку. Ми вже маємо нарощування в багатьох секторах", — каже нардеп у коментарі "Телеграфу".

Крім того, Веніславський розповів, що Україна отримує пропозиції від партнерів з Європи та США щодо проектів релокації, які будуть втілюватись після завершення війни. Однією з переваг співпраці з нашою державою є те, що озброєння буде проходити випробування в бойових умовах.

Декларація без намірів?

Поки урядовці змагаються у масштабності своїх намірів з розбудови вітчизняного ОПК, військові експерти лише зітхають: що заважало владі розвивати галузь протягом останні дев’ять років? Гостра потреба в озброєнні виникла ще на початку гібридної агресії рф на сході нашої країни, проте з того часу заводів з виготовлення воєнної номенклатури не побільшало, а деякі зі стратегічних оборонних підприємств навіть були ліквідовані.

За словами політичного та військового аналітика Дмитра Снєгирьова, вже під час війни був порізаний на металобрухт науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут ім. Я.Ю. Осади в Дніпрі. Установа займалася виробництвом направляючих для РСЗВ "Град", "Смерч" та "Ураган". При цьому у воюючій країні так і не з'явилося жодного патронного заводу.

"У 2016 році в Україні був презентований ОТРК "Грім-2" або "Сапсан". Експортний варіант передбачав дальність ураження 300 кілометрів, варіант для "внутрішнього" використання — 500 кілометрів. Тобто, за 7 років ми не спромоглися запустити програму, яка б унеможливила сценарій лютого 2022 року. Якби проект був реалізований, під вогнем українських засобів ураження опинився б не лише Крим й інші вже окуповані на той час території України, а фактично вся Європейська частина рф", – каже експерт в коментарі "Телеграфу".

Найприкріше те, що Україна не має проблем ані з інвесторами (хоча корупційні ризики залишаються стримуючим фактором для багатьох західних партнерів), ані з впровадженням сучасних технологій, адже є "ракетною" державою. Ба більше, довгий час ОПК рф залежав саме від дніпровських конструкторських бюро, де за спільним договором між державами розробляли складові для основи російської ракетної програми.

Крім того, саме оборонна промисловість могла і мала б стати локомотивом економіки у воєнні часи, "підтягуючи" за собою важку металургію та інші галузі, дотичні до виробництва озброєння і техніки. Втім, годі дивуватися цій прогалині, адже "Укроборонпромом" керує колишній генеральний директор заводу ім. Малишева, "виробничі показники якого становлять нуль танків", — каже експерт.

Втрату можливостей зі своєчасного нарощування власних потужностей і створення на їхній базі сучасної номенклатури Дмитро Снєгирьов пояснює відсутністю політичної волі українського уряду і небажанням йти на конфлікти з рф.

"Якщо заява Камишина була виключно політичним кроком – запитань немає, це цілком зрозуміло в сьогоднішніх умовах. Якщо ж це озвучення намірів, то запитань багато. На другий рік війни обсяги вітчизняного виробництва снарядів становлять приблизно 100 тисяч штук на рік. Для порівняння, росіяни випускають 15 тисяч снарядів на день. Тобто, за рік весь "Укроборонпром" виготовив достатньо снарядів, щоб відповідати ворогу протягом тижня, хоча лінію з виробництва презентували ще за каденції попереднього президента.

Радіємо, що дали ліцензію на виробництво турецьких "Байрактарів". Даруйте, але це металобрухт. В Україні 60-70 днів сонячної погоди на рік, а ці БПЛА дуже метеозалежні і пристосовані для роботи в умовах ясного неба, що характерно для Туреччини, Азербайджану, країн Близького та Середнього Сходу, але аж ніяк не сходу України. До того ж, через свою висоту польоту, вони є легкою здобиччю для російської ППО. Водночас ми маємо власну розробку БПЛА "Сокіл-300", тактико-технічні характеристики якого на порядок вищі за "Байрактар", але вже два роки не можемо запустити його у виробництво", – каже військовий аналітик.

Економічні ризики і резони

Попри невтішні оцінки ідеї перетворити Україну на "збройовий арсенал світу" з боку військовиків, економісти розглядають її суто з прагматичного боку і бачать безліч можливостей для збагачення та зміцнення держави.

По-перше, розвиток будь-якої галузі виробництва — це завжди збільшення кількості робочих місць, що ніколи не буває зайвим. По-друге, навіть після перемоги України у війні, росія не припинить бути її сусідом, а отже, ми просто зобов'язані створювати для себе "гарантії безпеки", в тому числі — виробництво сучасного озброєння на власних потужностях, каже екс-міністр економіки Володимир Лановий.

"Знайти і зайняти своє "місце під сонцем" на світовому ринку озброєння Україні буде непросто, адже там є свої гравці, що вже розділили між собою сфери діяльності. Водночас, ми цілком можемо бути конкурентоспроможними, створюючи спільні підприємства з іноземними виробниками, що виготовляють номенклатуру найвищої якості. Ми повинні допустити їх до наших ресурсів та економіки й поділитися з ними прибутком, інакше вони не прийдуть. Рівень ризикованості інвестицій в Україну залишається високим. Це продиктовано корупційними ризиками і напругою через ракетні атаки з боку рф, які можуть тривати ще дуже довго, руйнуючи оборонні підприємства", – зазначив Володимир Лановий в коментарі "Телеграфу".

Очевидно, Україні не вдасться налагодити виробництво усіх видів затребуваного світом озброєння і військової техніки. Для початку зупинитись доведеться на позиціях, для виробництва яких у нас є відповідна технічна база й позитивний досвід в реалізації. Ба більше, номенклатура, що буде "народжуватись" на території України, навряд чи матиме у собі виключно вітчизняні складові, каже доктор економічних наук Ігор Бураковський.

За словами експерта, наш привілей у тому, що ми нагромадили абсолютно унікальний досвід використання різного роду військового спорядження, техніки та зброї в умовах повномасштабної війни. Компанії, що зараз постачають нам зброю, розраховують на отримання інформації щодо ефективності їхньої продукції в умовах реального бою, адже це питання посилення своїх конкурентних позицій у великому бізнесі.

Українські виробники мають можливість отримувати цю інформацію з перших вуст. Крім того, наша продукція набуватиме особливої цінності через можливість її випробування в бойових умовах.

"Фінансово-успішним може стати виробництво ракет, колісної техніки, електроніки та дронів. Для підвищення якості та технологічності продукції ми можемо закуповувати частини елементної бази в рамках співпраці з НАТО та працювати в кооперації з міжнародними виробниками. Рано чи пізно ми вступимо в Північноатлантичний Альянс, а отже, будемо використовувати, обслуговувати й ремонтувати натовську техніку, що також пов'язано з модернізацією оборонного комплексу", – каже економіст.

Питання стрімкого розвитку вітчизняного ОПК може скільки завгодно використовуватися урядовцями для політичного популізму, піддаватися критиці експертів та викликати гострі дискусії у суспільстві, проте вже зараз очевидно, що без запуску власних стратегічних оборонних підприємств, в питаннях безпеки Україна завжди буде змушена підлаштуватись під мінливий настрій західних партнерів, які вирішуватимуть, як, чим і коли нам дозволено захищати власну землю від ворога.