Візит генсека НАТО та Рамштайн-11 напередодні наступу ЗСУ. Аналіз ситуації від генерала розвідки

Перший з початку широкомасштабного російського вторгнення візит генсека НАТО Єнса Столтенберга в Україну, одинадцята зустріч міністрів оборони країн — членів Альянсу та союзників у форматі "Рамштайн", посилена увага до підготовки українського контрнаступу стали топтемами минулого тижня.

Їх "Телеграф" і обговорив із генералом армії України, ексголовою Зовнішньої розвідки України Миколою Маломужем.

– У четвер, 20 квітня, відбувся не анонсований візит генсека НАТО Єнса Столтенберга до України. Чому саме зараз?

– Основна ідея була – звірити годинник перед "Рамштайном-11", який відбувся наступного дня. Важливо було на місці визначитися з українськими пріоритетами, провести консультації і з президентом, і військовим керівництвом. Щоб чітко представляти наш потенціал, наші плани щодо звільнення територій, наші потреби (у конкретних видах озброєння, боєприпасів).

Фактично Столтенберг взяв на себе функцію лобіювання українських інтересів серед країн НАТО. Тут є низка напрямів.

По-перше, чітка реалізація проєктів, запланованих на минулих "Рамштайнах". З підштовхуванням до розв'язання нових завдань – по тим же далекобійним ракетам та сучасною авіацією.

По-друге, просування необхідності надання Україні якихось гарантій безпеки ще до вступу до НАТО. За допомогою нашого курсу на євроатлантичну інтеграцію. Про це були і заяви Столтенберга, що майбутнє України в Альянсі є невідворотним. І його повідомлення, що Зеленський прийняв запрошення відвідати саміт НАТО у Вільнюсі у липні цього року.

- Чи почуємо щось більше, ніж традиційне "двері НАТО відчинені для України"?

– Слід розуміти, що запрошення, що прозвучало, – це ще не про вступ до НАТО. Ряд політиків та військових у тих же Угорщині, Німеччині, Франції попереджають, що швидкого вступу України до Альянсу (як сталося з тією ж таки Фінляндією) – не буде. Припускаю, що ми почуємо про якісь гарантії, а також продовжимо реальну участь у всіх програмах НАТО, включаючи перехід ЗСУ на озброєння блоку. Ми вже маємо найпотужніші можливості, наша армія сильніша за багатьох натовських. Але слід розуміти, що низка країн точно не дасть уже на Вільнюському саміті ухвалити рішення про український вступ до Альянсу.

Відкрито заявляється, що слід дочекатися закінчення війни. А вже за підсумками ухвалювати рішення про вступ. На той час, думаю, ми лише де-юре не будемо частиною НАТО. Де-факто ми навіть зараз можемо вважатися частиною цього блоку.

– За словами заступника голови Міноборони України Ганни Маляр, контрнаступальна операція ЗСУ вже триває. Чи згодні з таким твердженням?

– Представники найвищого військово-політичного керівництва говорять по-різному. Вже не знаю, чи спеціально (щоб ввести супротивника в оману), чи це просто непродуманий різнобій. Міністр оборони Резніков каже, що ми підемо вперед у квітні-травні. Керівник Головного управління розвідки (ГУР) Буданов взагалі запевняє, що до кінця весни — початку літа ми вже можемо зайти до Криму. Президент Зеленський просто говорить про те, що наступ неминучий, але нам потрібні всі обсяги запрошеного озброєння та боєприпасів.

Слід розуміти, що наступальні дії – це комплекс заходів. Накопичення сил і засобів, навчання, оснащення, вибудовування логістики – це звичайні підготовчі заходи як для активної оборони (її ми ведемо котрий місяць) з контратаками по окремих напрямках, так і для контрнаступу, коли противник видихся – і ми розпочинаємо наступальні операції.

Зовсім інший вид – стратегічні наступальні операції. Це не контрнаступ. Тож не потрібно змішувати поняття.

- І в чому ж різниця між ними?

– Контрнаступ – це коли ми після того, як дали потужну відсіч противнику, переходимо від активної оборони до контрнаступальних дій на окремих секторах або широким фронтом.

А стратегічна наступальна операція – щось масштабніше. Вона може перерости з контрнаступу, а може плануватися як окрема. Як, найімовірніше, передбачається і зараз. У хід після відповідної підготовки йдуть удари, що відволікають, другорядні удари, основні удари.

- Що можна сказати за озвученими (і, можливо, не озвученими) результатами зустрічі, що відбулася 21 квітня, у форматі "Рамштайн"?

– Впевнений, що "Рамштайн-11" остаточно визначив, які особливо важливі та дефіцитні засоби має отримати Україна, щоб незабаром ефективно здійснити дії щодо деокупації своїх територій. Мова про боєприпаси в потрібній кількості, про ракети дальньої дії, про бронетехніку, системи ППО, радіолокацію. Західні літаки поки що залишаються за дужками. Але тут, гадаю, ключове слово — "поки".

У жодному разі не можна допустити фальстарту, розпочавши наступальні дії без необхідних ресурсів. І тут справа Генштабу все відповідним чином спланувати, оцінити, виявити слабкі сторони ворога, створивши відповідні умови для найпотужніших наступальних операцій. З проривом ворожих фронтів, завданням противнику максимальної шкоди, примусом його до миру наших – справедливих умовах.

При цьому і наша розвідка, і зарубіжні аналітики стверджують, що росія не відмовилася від ідеї захоплення Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей повністю. І поки ми не розіб’ємо російську армію, поки не впаде путінський режим – спокою не буде ні в Україні, ні у світі загалом.