Не всі винищувачі однакові: як поставки МіГ-29 вплинуть на хід бойових дій, і чому ЗСУ так потребують F-16

Військова підтримка України з боку європейських партнерів виходить на новий рівень. У п'ятницю, 17 березня, стало відомо, що не лише Польща, а й Словаччина готується передати нам винищувачі МіГ-29. Поки що мова йде про поставки 20 і 13 літаків відповідно. У Білому домі вже привітали рішення країн НАТО, наголосивши при цьому, що уряд США все ще не розглядає можливість надання Україні американських літаків F-16, пише CNN. За словами президента Сполучених Штатів Джо Байдена, американські військові поки що не бачать "жодних підстав" для подібної допомоги.

"Телеграф" звернувся до речника Повітряних сил Збройних сил України, полковника ЗСУ Юрія Ігната, аби з'ясувати, чим радянські МіГи поступаються винищувачам F-16, і чи правда, що українська армія поки що не готова до використання американських літаків.

Які головні відмінності між цими винищувачами?

Якщо говорити про технічні характеристики, то обидва винищувачі — радянський і американський — це літаки четвертого покоління.

F-16 — це багатоцільовий літак західного зразка і з західним типом озброєння, адаптований під стандарти НАТО. Він пройшов кілька етапів глибокої модернізації, отримавши найсучасніші технології. Ремонт цих літаків виконується не шляхом продовження ресурсу, а заміною деталей на нові. Ця модель є найпоширенішою у світі та перебуває на озброєнні 25 країн.

МіГ-29 — літак, що розроблявся у 70-х і був випущений у 80-х роках. Ми дуже вдячні нашим партнерам за надання цих винищувачів і в жодному разі не знецінюємо їхню підтримку. Проте, об'єктивно, ця модель є фізично та морально застарілою. До повномасштабного вторгнення рф для ремонту та підтримання цих винищувачів в Україні працювало 12 підприємств, але можливість їхньої модернізації сильно обмежена, і продовження ресурсу не може бути безкінечним.

Можна припустити, що ті винищувачі, які будуть передані нам Польщею та Словаччиною, були модернізовані оновленою GPS-навігацією, системою зв'язку за стандартами НАТО та системою розпізнавання "свій-чужий".

Щодо можливостей використання літаків, то сьогодні МіГ-29 виконує в Україні задачу винищувального прикриття. Під час ракетних атак така авіація перехоплює крилаті ракети та дрони-камікадзе в тих зонах, які не мають захисту ППО. Проте, це малоефективний засіб, адже МіГ-29 не мають потужних бортових РЛС і відповідних ракет, які могли б знищувати цілі.

Крім того, МіГ озброєний ракетами з напівактивними головками самонаведення, які вимагають "підсвічування" радаром літака протягом всього шляху польоту. Це несе загрозу влучання в нього ворожої ракети.

Винищувачі F-16 обладнані всім необхідним для високоефективного виконання цих задач, адже вони призначені бути частиною ППО. Зокрема, американські літаки мають широкий спектр озброєння: ракети повітря-повітря, повітря-земля, кориговані авіаційні бомби та інші. Деякі з них можуть долати до 180 км. Тобто, дві пари таких винищувачів здатні відігнати російську авіацію як мінімум на цю відстань. Якщо ж вони будуть працювати у комплексі з прикриваючими їх ЗРК Patriot або SAMP/T, ми отримаємо суттєву перевагу.

Безумовно, на початку війни МіГ-29 та СУ-27 відіграли надзвичайно важливу роль, витісняючи ворожу авіацію в зону ураження нашої ППО. Це були нерівні повітряні бої, адже російські СУ-30 і СУ-35 здатні виявляти наші винищувачі на відстані 100 км, що дає їм змогу випустити ракети по українським літакам, пілоти яких не бачать ані ворожий винищувач, ані випущений по ним снаряд. До того ж, не слід забувати про кількісну перевагу ворога в авіації — вона складає приблизно 1 до 4 на користь росіян.

Сьогодні ми потребуємо більш ефективної військової техніки, адже росія почала використовувати кориговані авіаційні бомби вагою 1,5 тонни, які долають відстань 40-50 км і влучають по нашим прифронтовим містам. Враховуючи, що їхні літаки не входять в зону ураження української ППО, ми потребуємо більш далекобійного озброєння як повітряного, так і наземного базування.

Першочерговою метою для нас зараз є зупинити атакувальні дії ворога. Потім потрібно буде завоювати перевагу у повітрі над окупованими територіями і перекрити шляхи постачання військової техніки, озброєння, боєприпасів, пального і т.д. з території рф. Саме цей алгоритм дій забезпечив успіх наземної операції й дозволив звільнити Херсонську область.

Чи правда, що для введення у роботу F-16, Україні знадобиться 3-4 роки, аби підготувати пілотів, адаптувати злітні смуги та забезпечити можливість технічного обслуговування цих літаків?

Точних термінів не може озвучити ніхто, але, якщо таке рішення буде прийнято, ми не починатимемо з нуля. Підготовка та тестування пілотів займе до півроку. Це люди з сотнями годин нальоту, знанням англійської мови, розумінням того, з яким літаком вони матимуть справу. Вже зараз ряд країн зголосилися надати нам свої майданчики, навчальну базу та авіаційні тренажери для підготовки пілотів на той тип літака, який буде визначено.

Не менш важливим питанням є підготовка інженерно-авіаційного складу, який щодня займатиметься обслуговуванням та ремонтом літаків. Без цього працювати на них буде просто неможливо.

Щодо інфраструктури, то це найменша з проблем. Злітні смуги будуть оперативно підготовлені до західної техніки. Винищувачі F-16 вже були в Україні під час підготовки до "Євро-2012" у Полтавські області, а F-15 — у Хмельницькій області під час спільних навчань "Чисте небо" у 2018 році. Тоді західні літаки сідали на наших злітних смугах без жодних проблем. Зараз проблем з адаптацією летовищ теж не виникне.

Як ви оцінюєте перспективи надання нам американських винищувачів?

Це дуже важливе рішення на сьогодні. Для його прийняття наші комунікаційні групи безперервно працюють із західними партнерами з першого дня повномасштабного вторгнення. Зараз ми бачимо певні зрушення у цьому напрямку — американські пілоти виступають за надання нам цих літаків, сенатори звертаються до президента США, закликаючи уважно поставитись до цього питання у критичний момент.

Поки що Джо Байден заявляє про неможливість цих поставок найближчим часом. Проте ми вже маємо досвід передачі нам Словаччиною важкого ППО ЗРК С-300. Напередодні прийняття цього рішення росія погрожувала ледь не нанесенням ударів у відповідь на поставки, проте це виявилось пустим звуком. В результаті ми все ж отримали IRIS-T, NASAMS, Patriot і SAMP/T. Аналогічним шляхом формувалась і танкова коаліція — починали з радянських Т-72 від Польщі, а тепер мова йде про Leopard і Challenger.

Передача нам МіГ-29 — це, в першу чергу, рушійний крок, який відкриє для нас новий рівень у військовій підтримці та стимулюватиме західних партнерів бути більш рішучими у принятті рішень про поставки нових видів озброєння та техніки. Власне, саме до цього і закликав командувач Повітряних сил ЗСУ генерал-лейтенант Микола Олещук своїх колег під час симпозіуму командувачів повітряних сил країн-членів НАТО. Створення авіаційної коаліції стане доленосним рішенням для України, адже наша Перемога на землі буде куватися у повітрі.