Не бачу перешкод для ударів по території росії. Як і по території Білорусі

Йде другий тиждень після оголошення путіним часткової мобілізації у рф. Президент України Володимир Зеленський відкрито закликає народи Кавказу, Сибіру, інші корінні народи росії боротися проти війни. Війни, нову стадію якої Кремль готує шляхом анексії територій чотирьох областей України.

Але, на мій погляд, пік протестів і того шокового стану, який росія зазнала в перші три дні після оголошення мобілізації, вже минув. І якщо у цей критичний час не відбулося жодних архіподій, крім хіба що протестів у Дагестані, то можна стверджувати, що реальних передумов для широкого протесту на сьогоднішній день немає. Громадяни росії, як барани, йдуть покірно на заклання. Ну, туди їм дорога.

Єдине, що здатне пробудити цю біомасу, – великі втрати. Це може стати поштовхом до нової хвилі протесту. Водночас не можна назвати значними втрати, які росія зазнає сьогодні у війні проти України. Навіть якщо вона справді втратила близько 60 тисяч людей, як значиться у зведеннях Генштабу ЗСУ, це для приблизно двохмільйонної армії – крапля у морі.

Але загибель насильно мобілізованих матиме зовсім інший резонанс. Щоправда, за часом цей процес буде розтягнутий. А щоб російська біомаса збунтувалася, потрібен шок. А шоку можна досягти черговою успішною операцією ЗСУ. Свідками чого, сподіваюся, ми станемо найближчим часом у тому ж Лимані.

Не бачу особливих перешкод і для ударів по території росії. Як і по території Білорусі. Якщо путін змусить лукашенка до більш активних дій проти України (хоча, як на мене, Білорусь з 24 лютого заслуговує на ракетні удари ЗСУ по своїх військових об’єктах), досить велика ймовірність, що ми нарешті вдаримо по явному російському союзнику. Ми й так неймовірно затягли з цією відповіддю. Вся справа, як на мене, лише в політичній волі.