Дістав гранату, щоб себе підірвати: історія десантника, який на війні втратив руку та ногу, але отримав другий шанс

Михайло Юрчук, який першим в Україні отримав біонічний протез руки вітчизняного виробництва, розповів, як не зламався після важкого поранення та про що мріє тепер

Ще декілька місяців тому десантник Михайло Юрчук, який втратив на фронті ногу та руку, не міг робити елементарні побутові речі: зав’язати шнурки, відкрити банку консервів, працювати за комп’ютером. А вже сьогодні чоловік планує побачити світ, завести родину та жити повноцінним життям. В Національному реабілітаційному центрі "Незламні" першого медичного об’єднання Львова Михайло першим в Україні отримав біонічний протез руки вітчизняного виробництва. Про те, як морально не зламався після тяжкого ушкодження, та про новий досвід життя з біонічною кінцівкою розповів Михайло Юрчук.

"Коли прийшов до тями, жахнувся: нога перебита, а на місці руки гола кістка"

Тридцятитрирічний Михайло вступив до лав ЗСУ ще у 2016 році. З початком широкомасштабного вторгнення рф потрапив на Харківський напрямок в район міста Ізюм, де точилися важкі бої з окупантом.

Михайло згадує, що в день, коли зазнав поранень, він прокинувся від масованого обстрілу рашистів: на українських захисників насувався танковий підрозділ. Чоловік побіг рятувати побратимів з підбитого БТР, але сам дістав поранення і знепритомнів. Коли прийшов до тями, то жахнувся: нога перебита, а на місці руки гола кістка.

"Я усвідомлював, що, скоріше за все, мені ту ногу відріжуть. Я вже тоді готувався до цього, коли мене евакуювали до лікарні, то я був з чітким усвідомленням що відбувається", — розповідає Михайло.

Десантник вже був готовий попрощатись з життям, та навіть дістав гранату, щоб підірвати себе.

"Так, були такі думки, але товариші вберегли", — пригадує чоловік.

Побратими витягнули Михайла з того пекла, навіть попри те, що сам захисник вмовляв їх покинути його і не ризикувати власними життями.

"Я казав: лишіть мене десь між домів тут, а потім повернетесь, якщо буду живий", — каже Юрчук.

Десантник отямився вже в лікарні.

"Прокинувся після наркозу, побачив забинтовані кінцівки й зрозумів, що це мені не наснилося", — пояснює чоловік.

За словами Михайла Юрчука, усвідомлення свого положення не стало для нього трагедією.

"Якось нормально це сприймав. Можливо, через знеболювальні. Я ще знімав своїм товаришам відео та казав, щоб прислали мені кулемета, і я повернуся до них", — пригадує захисник.

Звісно, повернутись на фронт Юрчук не зміг: розпочався тривалий процес лікування та реабілітації.

"Мені було боляче, але я йшов, зціпивши зуби"

Спершу лікарі поставили чоловіка на ноги, виготовивши протез нижньої кінцівки.

"Мені було складно уявити собі, як я буду ходити. Як воно має згинатись, це коліно, що там буде відбуватися. Я цього боявся", — розповідає десантник.

Однак до протеза ноги Михайло Юрчук з часом призвичаївся…

"Як дитина вчиться ходити, коли народиться, так само людина, яка отримує протез, заново спочатку вчиться ходити", — каже протезист Назар Багнюк, який працює з Михайлом.

…Хоч і не без складнощів в перші дні звикання.

"Прийшла посилка на "Нову пошту". Туди треба йти було близько кілометра. Я думав сходити, але мене всі відмовляли від цього походу. Всі казали: та перестань, це далеко йти, ти не зможеш. Я вирішив показати свій характер: розвернувся і пішов сам. Мені все вдалося. Але я був на межі, довго йшов, близько двох годин цей один кілометр. Мені було боляче, але я йшов, зціпивши зуби. Це якесь переборення, якась боротьба, це ніби переступити через свій біль", — розповідає захисник.

Наступним постало питання з втраченою рукою.

"Пам’ятаю, як хотів їсти. У нас були якісь там консерви. Почав відкривати ту консерву, я її тягну за кільце, а упертися не можу: банка їде за мною. Не можу її відкрити. І так — ніби їжа є, але з’їсти її не можу. Можна з голоду так вмерти. Навіть взяти комп’ютер – пограти-розважитися — з однією рукою не так просто зробити", — нарікає чоловік.

Вибір з протезом руки був невеликий: або косметичний виріб, який не має ніякої функціональності, або протез з гаком, яким можна робити прості побутові справи.

"Але я погано собі уявляв, як це все буде в житті. Це все дотепно, можна пожартувати, що ти пірат або, не знаю, капітан Флінт, але так жити повноцінним життям в нашому суспільстві досить важко", — каже Михайло.

Звісно, існує ще третій варіант: біонічний протез, який є функціональним і повторює анатомію справжньої руки. Працює він наступним чином: спеціальні датчики в протезі зчитують напругу м’язів кінцівки. Далі інформація надходить в процесор протеза, і в залежності від отриманого сигналу, процесор формує команди та передає їх в електричні двигуни, які своєю чергою приводять в рух активні частини протеза. Все це відбувається в долі секунди. На скрипці з таким протезом, звісно, не пограєш, але впевнено робити щоденні побутові справи – легко.

"Це протез із зовнішнім джерелом енергії. Тобто для виконання якоїсь роботи використовується зовнішнє джерело, і для пацієнта це є полегшенням. Тому що треба просто давати правильні команди, а вже сам протез буде допомагати виконувати певні функції та роботу. Будь-який протез – це додаткові можливості для людини, в якої відсутня кінцівка. А біонічний – це додаткові можливості до додаткових можливостей", — пояснює Назар Багнюк.

"Це дуже допомагає впоратися з відчаєм. Коли протези зручні, тоді є бажання ними користуватися, людина відновлює свої можливості, повертається до повноцінного життя. Якщо протез не буде якісний, не буде доступний, мені здається, що людина, сидячи в чотирьох стінах, може впасти в депресію", — вважає десантник.

Але варіант з біонічним протезом був не українською історією. Донедавна.

"Ми їхали міряти куксоприймач на нижню кінцівку, і Назар, поклавши коробку мені на коліно, сказав: "Це тобі подарунок". Я кажу: "В сенсі? Ще до Нового року далеко", — пригадує Михайло.

"Сім’ю хочу завести, вже давно пора думати в цьому напрямку"

Біонічний протез для Михайла виготовив український стартап Esper Bionic.

"Для мене це відновлення якихось можливостей втрачених. Буду зачинятися в кімнаті на ніч, щоб ніхто не вкрав, — жартує захисник. – Вважаю, що мені пощастило. Попри все, я навчуся повноцінно користуватися тією рукою. Мрії в мене зараз — це подорожувати, хочу трохи побачити світ, однозначно буду займатися спортом, вести активний спосіб життя. І, звичайно, сім’ю завести хочу, вже давно пора думати в цьому напрямку".

За словами Назара Багнюка, Україна здатна допомагати травмованим людям віднаходити втрачену функціональність на рівні, не гірше ніж за кордоном.

"Я сподіваюсь, що ми найближчим часом застосуємо знання, використаємо можливості та інструменти, технології та обладнання для того, щоб підняти рівень протезування не тільки до європейського, щоб він був не нижчий, ніж світовий", — резюмував протезист.

Дізнатись більше про реабілітацію воїнів та постраждалих від війни в Україні ви можете в EnableMe Ukraine, а також отримати консультації та підтримку експертів в спільноті цієї організації.

Про те, що про реабілітацію воїнів, зокрема й психологічну, треба думати вже тепер, в інтерв’ю "Телеграфу" говорив відомий військовослужбовець Павло Вишебаба (позивний "Капелан").