Генерал Романенко: Як російські війська попалися на Харківщині – і чому ЗСУ не наступають по всьому фронту

ЗСУ перехопили стратегічну ініціативу у росіян

Широкомасштабне вторгнення росії в Україну триває вже 200 днів.

Але у війні явно намітився перелом у позитивний для нас бік. Топ-темою зараз є приголомшливий успіх ЗСУ на Харківському напрямку, що змушує росіян панічно відступати.

Під контроль України повернулися близько трьох тисяч квадратних кілометрів нашої країни. Протягом тижня було повернуто Балаклію, визволителі увійшли до Куп’янська, а в Ізюмі, схоже, велике угруповання російських сил потрапило в оточення.

Генерал-лейтенант, колишній заступник начальника Генштабу ЗСУ Ігор Романенко розповів "Телеграфу", що передувало ефективному просуванню українських військовослужбовців на Харківщині, і чому говорити про глобальний наступ поки що не доводиться.

Як росіян заманювали у пастку

"Ми, безумовно, спостерігаємо перехоплення стратегічної ініціативи Збройними Силами України, – каже Ігор Романенко. – На мою думку, спершу було проведено інформаційно-психологічну операцію (ІПСО) з боку військово-політичного керівництва України. Мова про заяви щодо поставленого верховним головнокомандувачем завдання Генштабу ЗСУ, щоб підготували звільнення Херсона та території довкола.

Минали тижні, а наступ там не починався. Багато хто нервувався. Особливо ворог. Росіяни бачили зміну нашого угруповання, зосередження певних сил на Півдні. У результаті керівництво росії вирішило діяти за принципом "кращий захист — напад". На півдні, на Херсонському напрямку, агресор почав формувати наступальне угруповання. У тому числі 3-й танковий корпус".

Тим часом, продовжує генерал, наше військове керівництво справді ухвалило рішення про наступ на Херсонському напрямку. І перші такі дії були досить успішними. Ми просунулися до 15 км порівняно з нижчими показниками просування супротивника у східній зоні навіть за три місяці.

"Потім на півдні ми зустріли серйозні оборонні рубежі противника. І ЗСУ на цьому напрямку перейшли до оборони та планомірного завдання ударів по логістиці, системі управління та забезпечення, складам окупантів. Руйнування мостів, переправ, значно ускладнило ситуацію для ворожого угруповання на правому березі Дніпра. Під впливом наших наступальних дій, ударів, потенціал цього угруповання слабшає", – пояснює Ігор Романенко.

За його словами, оскільки складалося враження, що саме Херсонський напрямок, можливо, головний для українського наступу, противник перекинув туди з Донецького напрямку близько 15 тисяч військовослужбовців. А також близько 10 тисяч із того самого Ізюмського, де зараз ЗСУ розвивають свій успіх.

"Зазначу, що саме в районі Ізюму перед початком другої стратегічної наступальної операції противника (на Донбасі) було найбільше угруповання — близько 25-30 тисяч осіб. Потім туди-сюди їх перекидали, але саме Ізюмський напрямок росіяни вважали важливим для себе", — пояснює генерал.

Ворог панікує, а нам важливо не впасти в ейфорію

Ігор Романенко наголошує, що всі ці перекидання сил противника фіксував наш Генштаб. Союзники допомагали розвідданими.

"Було видно, що росіяни послабили Ізюмську ділянку. Наші ж потайки зосередили там сили – і провели ефективні контрнаступальні дії. Здавалося, що це асиметричні дії, щоб послабити спроби противника просуватися на сході та на Херсонському напрямку. Щоб окупанти знову перекидали туди сили, витягуючи їх, звідки завгодно. Але незабаром стало зрозуміло, що це не просто асиметричні дії з метою розпорошити, відволікти сили противника з інших місць, а саме наступальні дії на дуже серйозному напрямі Куп’янськ-Ізюм", — пояснює генерал.

Воно, наголошує експерт, має найважливіше значення логістичного забезпечення угруповання супротивника у східній операційній зоні, де ми ведемо запеклі оборонні бої. Куп’янськ – перетин залізничних, автомобільних колій. Найкоротші шляхи з росії, від кордону, на цю частину — для перекидання на Донбас. Тоді як забезпечення південного угруповання противника йшло переважно через Крим, Ростов-на-Дону.

Успішні дії на Харківщині мають розвиток, продовжує Ігор Романенко. Більше того, ЗСУ просуваються на Лиман (Донецька область) та Лисичанськ (Луганська область). Знову ж таки, несподівано для противника. У результаті зі "столиці" прикордонного угрупування окупантів – Вовчанська (Чугуївський район Харківської області) – в умовах паніки виводяться їхні "адміністрації" та інші структури до росії.

"Всі ці дії показують, що ініціатива перейшла до нас. Але противник, як і раніше, досить сильний, – акцентує Ігор Романенко. – Не слід мати ілюзій щодо цього. П’ята зустріч у форматі "Рамштайн" показала, що суттєвих зрушень у забезпеченні ЗСУ наступальними озброєннями (танки, артилерія, броньовані авто, бойові машини піхоти) немає. Як і в забезпеченні ЗСУ авіацією. Можливо, словаки передадуть обіцяні 11 літаків. Але досі немає інформації про те, чи отримаємо ми польські МіГ-29, поставку яких ще з березня припинено американською стороною".

З огляду на те, що є наміри зарубіжних партнерів продовжувати підтримку України, є постачання, але не швидкі та не масового характеру, нам важливо проводити наступальні дії з тверезим розрахунком, закликає генерал. Вчасно озирнутися, не допустити в ейфорії непоправних помилок. Підтягувати у необхідній кількості та у потрібні терміни резерви, уважно стежити за переміщеннями військ противника. Не забувати, що у нас загальна лінія фронту сягає двох з половиною тисяч кілометрів, а активні бойові дії йдуть приблизно на тисячу км.

"І це все, як і раніше, в умовах, коли військовий потенціал угруповання ЗСУ значно менше російського угруповання військ. Особливо щодо повітряних засобів, артилерії, не кажучи вже про ракетні види озброєння і військово-морський флот. Лише паритет у такому потенціалі може забезпечити ефективне виконання ЗСУ оборонних операцій. Тобто – зупинити супротивника по всьому фронту. І далі, за наявності відповідних сил та засобів, проводити якісь контрнаступальні дії", – пояснює Ігор Романенко.

Але, резюмує він, навіть те, що маємо на даний момент, вся сукупність оборонних, наступальних, контрнаступних дій ЗСУ демонструє високий рівень оперативного мистецтва військового керівництва, яке організовує ці операції. І грамотний політичний супровід цих дій керівництвом країни.