Гроза росіян та легендарний захисник Миколаєва – хто такий генерал Дмитро Марченко

У середу, 27 липня, стало відомо, що до Миколаєва повернувся генерал-майор ЗСУ Дмитро Марченко, який командував захистом міста на самому початку масштабного вторгнення. Марченко або як його іноді називають "Марчелло" став справжньою легендою, організувавши оборону Миколаєва так, що вже 6-й місяць усі спроби просунутися до нього окупантів зазнають краху, а ЗСУ навіть готують контрнаступ на херсонському напрямку.

"Телеграф" вирішив розповісти, хто ж такий генерал Дмитро Марченко і чому його поява на Півдні виглядає цікаво у світлі появи президента України про необхідність звільнення окупованих територій у найближчі півтора місяці.

До військового вузу вступив із третьої спроби

Шлях Дмитра Марченка до його нинішнього статусу був непростий і сповнений злетів та падінь. Як сам він розповідав в інтерв’ю, з дитинства він мріяв про військову кар’єру.

У 1974 році він народився в місті Вознесенськ (Миколаївська область), всі в сім’ї Марченко були військовими – дід служив розвідником під час Другої Світової війни і дослужився до капітана, а батько прапорщиком воював в Афганістані.

Однак піти після школи стопами сім’ї у Марченка не вийшло – він двічі вступав до військового інституту, але провалив іспити. Як зізнавався він пізніше в інтерв’ю, сім’я не мала ні високих покровителів, ні грошей на хабар і тому службу в армії він почав рядовим термінової служби в інженерно-саперному батальйоні в Криму, в 1996 році.

Службу Дмитро Марченко закінчив сержантом і знову прийшов вступати до Інституту сухопутних військ, після закінчення якого потрапив до тоді ще 40-ї аеромобільної бригади в Миколаєві командиром взводу. За час служби майбутній генерал дослужився до командира дивізіону з повітряно-десантної підготовки в рідній частині, яка стала пізніше 79-ю десантно-штурмовою бригадою і 2014 рік зустрічав у званні майора.

Воювати починав таксистом

Першим бойовим завданням майора Марченка стала розвідка ситуації у північному Криму. Саме він під виглядом таксиста на особистому авто з’ясував, що на півночі півострова стоять не просто проросійські активісти, а регулярні російські частини, тоді командування не ризикнуло кинути в бій бригаду і як зізнається Марченко це на краще — тоді солдат не мав ні бронежилетів, ні касок, а багато хто не вміли до ладу стріляти.

Першими боями для майора Марченка стало місто Червоний Лиман на Донеччині, потім цих боїв було багато. Тоді ж він познайомився із відомим волонтером Юрієм Бірюковим і разом вони вивозили поранених українських солдатів з висоти "Браво" на Донеччині. За це Дмитро Марченко отримав першу загрозу від начальства – за вивіз бійців без наказу йому погрожували кримінальною справою за дезертирство.

Вже восени 79-а бригада і сам Марченко опинилися знову на Донбасі, цього разу в Донецькому аеропорту, де майбутній генерал познайомився з майбутнім Героєм України Євгеном Межевікіним. Щоправда, сам Дмитро Марченко каже чесно, що "кіборгом" себе не вважає і в аеропорту пробув всього близько 2 діб. Проте під час перебування там він одержав свій перший бойовий орден – імені Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Від героя до підозрюваного

У вересні 2015 року вже підполковником Дмитро Марченко став начальником Головного управління розвитку та супроводу матеріального забезпечення ЗСУ. Його управління відповідало за перехід армії на стандарти НАТО у речовому та продовольчому забезпеченні, розробку нових зразків, створення технічних умов та контроль за виробництвом та якістю продукції, що закуповується для ЗСУ.

Саме на цій посаді у 2019 році у званні генерал-майора він став фігурантом розслідування ГБР у справі про закупівлю 20 тисяч бронежилетів для ЗСУ, 60% яких виявилися неякісними. Також йшлося про закупівлю військової форми за завищеними цінами.

У листопаді 2019 року його було заарештовано Печерським райсудом, а у грудні було відпущено під заставу у 20 мільйонів гривень, 19 з яких виділив п’ятий президент Петро Порошенко, з яким Марченко був дуже близьким.

З того часу кримінальна справа затихла, а 25 лютого генерал-майор прибув до Миколаєва, чиїм командувачем оборони його було призначено. Ситуація тоді була складною – місто було оточене окупантами з трьох сторін, а всередині панувала відверта паніка.

Проте генерал-майор Марченко зміг організувати оборону, налагодити зв’язок із місцевими жителями, які повідомляли про рух окупантів та наводили вогонь артилерії. Найбільш кризовим днем оборони стало 4 березня, коли в росії вдалося зайняти аеродром в Кульбакіно, але вже в той же день його вдалося відбити.

Сам Дмитро Марченко скромно замовчував свої заслуги в обороні і називав те, що сталося результатом поєднання дива, настрою і бойового духу захисників.

Пізніше військовослужбовець ЗСУ Євген Карась розповів свою версію про те, як генералу Марченку вдалося налагодити оборону. Він особисто їздив виставляти блокпости.

На початку квітня, коли ситуація під Миколаєвом покращилася, Дмитра Марченка було переведено на інший напрямок, а тепер знову повернуто вже як радника.

Успішна оборона Миколаєва Дмитром Марченком дозволила в майбутньому створити умови для успішного контрнаступу на Херсон.