"Найжахливіше – не зрозуміло, що робити": херсонська родина про викрадення та катування в окупації

Херсонські журналіст Дмитро Багненко та фотографиня Лі Білецька прожили в окупованому Херсоні майже 3 місяці. Коли місто стало порожніти та відчуття страху й невизначеності рости — виїхали з маленькою донькою до Києва.

Портал "Вгору" розповідає історію родини херсонців.

Дмитро та Лі з перших днів окупації намагалися волонтерити та допомагати розвозити гуманітарну допомогу. Дмитро вступив до лав Муніціпальної варти, чергував у лікарнях, робив коктейлі Молотова. Досить швидко цю ініціативу розпустили.

Мітинги

Потім почався період проукраїнських мітингів. Коли херсонці почули чутки про псевдореферендум — вийшли на вулиці. Дмитро та Лі теж ходили, але було дуже страшно, адже поряд завжди йшли люди зі зброєю, а вдома лишалася маленька донечка. Тоді вони вирішили ходити по черзі, щоб хоча б один лишився живим. У квітні окупанти почали розганяти зібрання. Останню акцію протесту розігнали димовими шашками 27 квітня — більше люди масово не збиралися.

Росіяни намагалися знайти організаторів мітингів, точково "висмикували", забирали людей прямо з вулиці, били, катували. Окупанти вишукували "незгодних" за постами в соцмережах.

Тихий терор

Потім люди почали зникати, іноді забирали прямо посеред вулиці

"Найжахливіше – не зрозуміло, що робити, куди звертатися, де брати цю інформацію, як шукати людину? Чи відвезли її в СІЗО або в поліцію в центрі, чи вона десь в іншому місті, у Криму? А раптом її вже взагалі немає? Постійне відчуття тривоги, невизначеності, ніби ходіння по лезу", — пише видання.

Лі та Діма розказують історії викрадення своїх знайомих. Одного викрали прямо з мітингу. Його допитували, жорстоко побили, вибили декілька зубів, імітували розстріл, потім викинули в одному з районів міста. Священика, теж викрали, катували, знущалися, довго тримали в якомусь приміщенні, але все ж відпустили. Про багатьох і досі нічого невідомо.

Евакуація

Коли україномовна Лі зрозуміла, що українською говорити все небезпечніше, а надія на швидке визволення міста від рашистів танула на очах, родина вирішила їхати на підконтрольні території. Виїжджали самі, "зелених коридорів" не було. Говорять, що їм пощастило: шлях, який зазвичай забирав 5-6 годин, подолали за 2 дні. Інші в чергах чекали й до 10 днів.

Нині родина у Києві чекає на звільнення і збирається повернутися до свого українського Херсону.

Нагадаємо, президент України Зеленський розповів, що треба зробити, щоб бойові дії вщухли до кінця 2022 року. Справдження прогнозу залежатиме від виконання обіцянок західними партнерами та вчасними поставками зброї.