Викладав під вогнем танків: чому шкільний вчитель з Харкова пішов добровольцем на війну

З початком широкомасштабного вторгнення вчитель історії став на захист України

Вчитель з Харкова на війні не випадково отримав позивний "Методист". До широкомасштабного вторгнення він викладав у школі історію, право, економіку та географію. Його учні неодноразово ставали переможцями всеукраїнських олімпіад, тож до нього шикувалася черга вихованців із 10 шкіл району.

Та попри 20-річний педагогічний стаж, з початком широкомасштабного вторгнення вчитель взяв до рук зброю і став на захист країни. Про перші дні оборони Харкова, вчителювання з окопів, бої за Бахмут та поранення, 46-річний Дмитро Змієнко розповів "Телеграфу" у своїй історії.

Автомат замість указки

Чоловік згадує, як 24 лютого 2022 року, в перший день великої війни, Харків ще по інерції жив мирним життям, тож Дмитро навіть поїхав на роботу до школи.

"Пам’ятаю, здивувався, що тролейбус по місту ходив безкоштовно. В школі ми тоді зібрали з кабінетів техніку: ноутбуки, сканери, принтери, віднесли це все в кабінет директора. А 17 березня в нашу школу прилетіла ракета і нам якраз вдалося врятувати цю техніку", – розказує Змієнко.

Вже 26 лютого вчитель вирушив до військкомату.

"Військкомат мені був потрібен лише для однієї справи – щоб мене записали, що я свій, а зброю я б вже сам знайшов, та й поводитися з нею я вмію. Але військкомати всі були закриті, бо більшість з них евакуювалися до Краснограда (місто на Харківщині. – Ред.)", – згадує чоловік.

Вчитель намагався вступити до Нацгвардії, потім до Повітряних сил, до Танкових військ… "Але в штаті не знайшлося для мене місця", – каже Змієнко.

Нарешті Дмитру вдалося вступити в територіальну оборону Харкова. Звідки ж така шалена мотивація?

"По-перше, це моє місто і його намагався захопити ворог, – пояснює військовий, – По-друге, я з коханою спускався декілька разів у підвал, адже над нам були літаки і бомбили Харків. І мене сильно зачіпало те, що я нічого не можу з цим зробити. А я ж не пасивна істота".

Служити на той час в теробороні Харкова було випробуванням для справжніх відчайдухів, адже батальйон тероборони на війні – зовсім не те, що сформована професійна бригада ЗСУ.

"За сім днів якщо 5-6 годин нас потренували, то вже добре, бо на той час батальйон тільки формувався і ми більше зброю розвантажували, аніж тренувалися", – розказує Змієнко.

А росіяни "поливали" місто всім, що у них було на озброєнні, тим паче на Салтівці (район на сході Харкова), куди вчитель з побратимами був відправлений на позиції.

"Єдине, що проти нас не було літаків, а от "Гради", танки, вертольоти, САУ "Нона", міномети – все це було. "Гради" били на 3-4 кілометри, а у нас були лише автомати, які максимум на 700 метрів стріляли. Ми були такою собі приманкою", – зізнається Дмитро.

Дивовижно, але навіть в таких умовах, під потужним вогнем гармат російських танків, вчитель встигав викладати дітям.

"Навіть коли був на війні, допомагав одній зі своїх учениць з проектом по МАНу. Вона писала журналістську роботу на тему: "Образ українського воїна у матеріалах про порятунок тварин". А як народилася ця тема, це цікава історія. На Салтівці було з десяток собак і хтось їх повинен був годувати. Ми це робили. А тварини допомагали нам, попереджаючи про обстріли. Наприклад, був один пес, і ми по ньому орієнтувалися навіть: якщо він ховався, то нас будуть обстрілювати, а якщо він вистрибував і гавкав, то це наші приїжджали і працювали "Градами", але ми в цей час також ховалися, адже вони відстріляються і поїдуть, а нам прилетить відповідь. І моя учениця виграла з цим проектом друге місце в Україні", – пояснив Змієнко.

Учні віддячували: для свого наставника вони зібрали близько 200 тисяч гривень на дрон для підрозділу Дмитра.

Більше того, педагогічні скіли ставали чоловікові у нагоді, коли на фронті доводилося командувати групою.

"Для мене це все було вперше, але командири мені казали: ти вчитель, ти зможеш", – пригадує військовий.

Це наша країна і "наш район"

Після шести місяців оборони Харкова, Дмитро Змієнко з побратимами вирушив на Бахмутський напрямок, де окупантів вже можна було "помацати. Власне там вчитель і отримав важке поранення, коли його вистежив ворожий дрон і навів вогонь мінометів.

"Ми тримали залізницю в районі Бахмута, щоб орки не могли через неї перейти. У нас дві доби не було ні їжі, ні води та й патрони закінчувалися, тому нам потрібно було повертатись на точку висадки і взяти все потрібне. Я розумів, що один все не донесу, тому взяв напарника. Вийшли на точку, забрали все, що потрібно, а потім я почув над собою дрон. З напарником ми спочатку сховались у сарай. Та це було зовсім не укриття, ще й "Гради" працювали, тому перебігали до іншого укриття і в цей час нас поранило. Уламки влучили мені в праву руку і її перебило, був рикошет у ногу і зламана велика гомілкова кістка на нозі, ліва рука також постраждала", – пояснює Дмитро Змієнко.

Побратима "Методиста" також було поранено, та він зміг накласти Дмитру турнікети. Але ж треба було якось вибиратися, бо ворожа тактика в тому й полягала, щоб на поранених бійців виманити ще більше військових, які будуть їх евакуювати.

"Ми вирішили, що мій побратим відповзе, а я переберусь через дорогу. Напарник переліз до наших хлопців, а я розумів, що мені просто так лежати не можна, адже тоді я перетворюсь на "наживку" і на мене будуть виманювати хлопців, які намагатимуться мене витягти. Тому я руку засунув під себе, згинаючи ногу в коліні, яка мов ганчірка теліпалась на м’язах, намагався перекочуватись", – згадує вчитель.

А далі була стабілізація вчителя в Бахмуті і військовий госпіталь в Дружківці, де військовому рятували кінцівки.

"І тільки-но ми виїхали з Дружківки, через 20 хвилин у цю ж лікарню влучила ракета", – каже Змієнко.

Витримавши десятки операцій, під час яких лікарі наново склали Дмитру руку та ногу, простий вчитель з Харкова не втратив віри в перемогу.

"Це ж наша країна, а не їхня, не орків. Це звучить пафосно, але ж так і є. Я бачив, як хлопці впираються, навіть коли їхні позиції вже розкрили. Якось спитав одного зі своїх хлопців, що він робив у мирному житті. Той відповів, що "тримав район". Що змушує таких людей йти і захищати країну? Те, що це "їхній район", – резюмував Дмитро Змієнко.

Дізнатися більше про реабілітацію воїнів і постраждалих від війни в Україні, а також про допомогу українцям з інвалідністю, які отримали притулок у країнах ЄС, ви можете на сайті організації EnableMe Ukraine. Поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу можна у спільноті EnableMe.