"Залишається лише сподіватися": рятувальник із Мелітополя третій місяць у полоні росіян

Майор громадянської служби Борис Клещов із Мелітополя – один із українських рятувальників, які опинилися в полоні в окупантів. Його забрали з дому ще 29 квітня, з того часу рідні його не бачили і з ним не спілкувалися. Єдиною "вісточкою" стало пропагандистське відео, на якому досвідчений ДСНС-ник обмовляє себе, зізнаючись у диверсійній діяльності. Сім’я Бориса в це не вірить і продовжує робити все можливе для його звільнення.

"Скрізь відповідь одна: "Такого немає!"

38-річний Борис Клєщов представник військової династії, але сам обрав професію рятувальника, керував Мелітопольською ДПРЧ №10. Рано-вранці 24 лютого, коли росія віроломно почала бомбардувати українські міста, він по тривозі вирушив на службу. І перші півтора місяці із сім’єю майже не бачився, проводячи весь час на роботі.

– Російські військові майже одразу з’явилися і в частині, намагалися всіх розігнати. Але Боря сказав: "Ми не підемо! Хто буде пожежі гасити? Людям допомагати?", — Згадує Людмила — дружина Бориса. – Тож хлопці були змушені працювати у присутності людей зі зброєю. А на початку березня чоловік не прийшов вранці після добового чергування. У частині мені сказали, що виїхав у справах. Вдома він з’явився лише ввечері. Виявилося, його забрали до комендатури, попередньо обшукавши кабінет.

Людмила уточнює, що чоловік не вдавався до подробиць, про що з ним там розмовляли, але був пригнічений. Проте, повернувся до виконання своїх обов’язків. Сім’я про всяк випадок зібрала речі, готуючись до від’їзду з окупованого міста.

– Нам не вистачило кілька днів, – продовжує Людмила. – 29 квітня ми з сином ще були у ліжку, чоловік збирався на роботу. Почула, що він із кимось розмовляє, це мама намагалася попередити, що до нас зараз прийдуть. Справа в тому, що Боря прописаний у батьків і окупанти прийшли того ранку першими до них. З кувалдами – на випадок, якщо їх спробують не пустити. Незабаром і в наші двері постукали. На моє запитання "хто?", мені сказали відкривати, нібито вони з адміністрації міста. Але жодного громадянського на порозі не було, всі були у формі, з білими пов’язками (так себе маркують рашисти – авт.) та автоматами в руках.

Насамперед, за словами городянки, "гості" попросили віддати всі гаджети та паспорти. Після цього по черзі обшукали кожну із двох кімнат квартири. Господарів із поля зору не випускали, Борисові навіть не дозволяли покурити. Нічого кримінального не знайшли, хоча кілька разів уточнювали, чи не зберігають Кліщови зброю.

Після принизливої процедури, нічого не пояснюючи, рашисти забрали з собою Бориса Клещова. З’ясувати причину затримання спочатку намагалися представники Мелітопольського міськрайонного управління ДСНС, потім інстанціями пішла і дружина.

- Я побувала у комендатурі на вулиці Івана Алексєєва, у колишньому військкоматі, міськвідділі, прокуратурі – скрізь, де вони базуються, – каже Людмила. — Навіть із тремтячими колінами дісталася до підрозділу ФСБ на Новому Мелітополі. Скрізь відповідь одна: "Такого немає!" Потім десь за тиждень-півтора сказали написати заяву про те, що Бориса забрали, і пообіцяли шукати.

– Я паралельно в Києві звернулася до поліції, де відкрили кримінальне провадження, – каже сестра Бориса Марія Сокіл. – Потім до СБУ, до Національного інформбюро, до помічників Ірини Верещук (глава Мінреінтеграції, з 30 травня це відомство більше не займається питаннями обміну, функції передані Головному управлінню розвідки Міноборони – авт.), до Міжнародного червоного хреста. З останньою інстанцією востаннє розмовляла десь годину. Як мені пояснили, росія не надає жодних списків, може в останній момент передумати когось віддавати на обмін. І це ускладнює процес.

"Для сина відсутність тата – трагедія"

Аж до 15 травня рідні Бориса Клещова не знали, чи він живий і в якому стані. Цього дня отримали несподіване "привіт" – відео на пропагандистському телеграм-каналі. Його героями стали Борис та ще п’ятеро мелітопольців, викрадених у різний час рашистами – ще один співробітник ДСНС Сергій Бутнар, адвокат Олег Зубов із сином Глібом, колишній прикордонник Віталій Гвозденко та начальник служби безпеки Мелітопольського елеватора Ігор Артеменко. Усі як один зізналися на камеру у допомозі ЗСУ. Полягала вона нібито у передачі даних про розташування ворожих військ, коригування вогню та збирання інформації про місцевих колаборантів.

- Завдяки цьому відео ми зрозуміли, що Борис, на щастя, живий і навіть знаходиться у Мелітополі – впізнали місце, де відбувалася зйомка, – уточнює Марія. – І найголовніше, у ньому наголошується, що саме російські військовослужбовці затримали брата та інших городян. Раніше вони від цього відхрещувалися. Другий момент, що цей ролик не просто знущання з полонених і пропаганда – все набагато глибше. Люди самі себе обмовляють, виставляють терористами та диверсантами, рашистам та докази шукати не потрібно. Але Борис – цивільний, у військових діях участі не брав, отже, не є комбатантом. Він має право на зв’язок із сім’єю, правовий захист, утримання у нормальних умовах. Але мій брат цього позбавлений.

Як приклад, Марія називає необхідність брата постійно приймати ліки через підвищений артеріальний тиск і проблеми з рогівкою. Але передати їх рідним не було можливості весь цей час. Також дружина та сестра зазначають, визнання у Бориса явно вибивали.

- У брата на відео неприродна поза, він зігнувся дуже сильно, при тому, що завжди як струна витягнутий, — продовжує Марія. – Боря дуже сильно тер руки, а великий палець на одній ніби вибитий, припухлі скроні та вухо, садна на носі, синці під очима.

– І ще один нюанс, чоловік ніколи не закриває горло. І навіть якщо на якийсь час застебнувся, то майже відразу бере і розстібає одяг. Рефлекторно. У мене навіть перед очима стоїть його жест. А на відео блискавка піднята під верх, — доповнює картину Людмила.

Разом із сином чоловіка полоненого рятувальника нещодавно вирвалася на підконтрольну Україні територію і вже тут продовжує боротьбу за порятунок чоловіка. Життя без якого втратило сенс.

– З моменту, коли забрали Борю, для мене час зупинився, – каже Людмила. – А для нашого сина відсутність тата – трагедія. Вони були дуже близькі, разом каталися велосипедом, Боря часто брав його з собою на роботу. Після аварії, в яку потрапив Єгор, він їздив разом із татом в Одесі на реабілітацію, і вони там стали удвох силою!

– Я постійно пишу пости про брата, боюся, що інформація про нього загубиться серед інших історій, – додає Марія. – На сьогодні вже більше 3 тисяч полонених, а скільки ще росія не визнає?! І за кожною цифрою – людина, а за нею мінімум 10 людей, які на неї чекають, не сплять, не їдять, чекають, поки вона повернеться. Вся інформація щодо обміну абсолютно закрита – хто, де, коли – невідомо. Ми тільки знаємо, що як тільки людина опиняється на підконтрольній Україні території, вона протягом години дзвонить рідним. І нам залишається тільки чекати, не зводити очей із телефонів і сподіватися, що Боря скоро буде вдома.