Після загибелі тіла наших бійців проходять окрему війну - як у Києві хоронять захисників Маріуполя (фото, відео)

"Телеграф" побував на прощанні з одним з загиблих в Маріуполі азовців та з'ясував, як насправді важко знаходити та по-людськи ховати українських героїв

Стрічки новин в Україні останніми тижнями були трохи схожі на некрологи. Українські бійці, мужньо захищаючи свою країну, віддають за неї своє здоров'я, а подекуди навіть життя. Інколи шану герою віддає вся країна, інколи — попрощатись з бійцем немає змоги, адже його тіло знаходиться у полоні окупантів. "Телеграф" побував на похованні азовця Романа Рудницького — захисника Маріуполя, якого якраз і вдалось звільнити з ворожого полону. На жаль, вже після смерті.

Байкове кладовище знаходиться зовсім поруч із центром Києва. Тому складно уявити, що тут майже кожного тижня хоронять когось із мужніх захисників України.

"Бути воїном значить жити вічно" — каже один з бійців "Азову" з позивним "Акула". Вчора на Байковому кладовищі хоронили його побратима — Романа Рудницького, з позивним "Лось". Роман захищав Маріуполь та загинув під час штурму "Азовсталі".

"Другий батальйон, в якому був Роман, утримував західні околиці Маріуполя. А загинув він при прориві на "Азовсталь" з 14 на 15 квітня. Машину, на якій він перебував, підбили і далі вона скотилась у річку",- розповідає "Акула".

Однак його тіло змогли ексгумувати тільки після того, як останні наші бійці залишили "Азовсталь". Тому, каже його побратим, шлях тіла Романа додому зайняв цілих два з половиною місяці.

Роману було всього 37 років. Як каже його побратим, який також був його командиром, перед повномасштабною війною він планував звільнятись зі служби і починати спільний бізнес.

"До війни ми не могли звільнитись одночасно, тому в нас була домовленість, що спочатку звільняюсь я, а він у березні. Але коли 24 лютого все почалось, то ні про яке звільнення мова вже не йшла. Він пішов на службу і залишився з батальйоном, до останнього. Він загинув як справжній герой — зі зброєю в руках",- каже "Акула". Розповідає він це трохи тремтячим голосом і просить його не знімати: "Акула" теж полишив свої мирні плани та мрії про бізнес і пішов воювати за Україну.

Похоронити тіло Романа вдалось тільки завдяки останньому обміну. Українська та російські сторони обмінюються тілами загиблих, хоча росія, як кажуть в Азові, дуже неохоче віддає навіть загиблих. Інколи це 50/50 тіл, інколи 160/160.

Патронатна служба полку займається дуже важкою справою — вони забирають тіла загиблих, оглядають їх в морзі, ідентифікують і потім займаються процесом поховання, повністю забираючи ці обов’язки в рідних.

Переді мною стоїть невисока дівчина з темним волоссям — її звати Наталя, і вона працівниця цієї служби. Ще декілька хвилин тому вона заспокоювала матір Романа, яка була сама не в собі від горя. А вже зараз спокійним голосом розповідає про складнощі ідентифікації тіл в морзі.

"Розумієте, як би це не звучало, але за цей час вже звикаєш до смерті. Я з полком "Азов" працюю сім років. За цей час вже зрозуміла, що сказати рідним, аби не нашкодити. Ми зобов’язані брати на себе цю відповідальність, адже наші бійці не перестають бути нашими навіть після загибелі",- каже Наталя.

Вона розповідає, що шлях тіла навіть після смерті — дуже важкий, починаючи від того, що його треба якось забрати з поля боя і закінчуючи тим, що доводиться робити його опізнання по фрагментам.

Зазвичай, як розповідає Наталя, тіло забирають побратими, які також були на бойових позиціях.

"Але от Роман приїхав з "Азовсталі". І там ситуація була більш критична: всі тіла спочатку зберігались в рефрижераторі, а до обміну вони перебували на "Азовсталі" в ангарі".

Потім тіла прибувають в морги Києва. Зазвичай, найбільш завантажений морг на Оранжерейній, адже там є рефрижератор, який дуже важливий для процесу ідентифікації ДНК.

"Це дуже нешвидкий процес. Мають взяти зразок з тіла, потім зразок мають здати родичі, має відбутись завірення, що це саме ця людина і потім вже можна починати процес поховання. У випадку з Романом дружина опізнала його по тату. Тоді ми мали змогу закрити кримінальну справу про зниклого безвісти. Адже він перебував у цьому статусі три місяці. Коли відбувся прорив на "Азовсталі", багато бійців в нас зникло безвісти, ми просто не знали, що з ними, але мусили тримати зв’язок з їхніми рідними", - продовжує Наталя.

Процес розпізнавання тіл теж важкий. Загиблих зустрічає патронатна служба полку разом із поліцією, яка має слідкувати за процесом, коли відчиняється рефрижератор. Щодо кожного має скластись протокол і відкритись кримінальна справа.

"Ми працівникам моргу допомагаємо здійснити огляд тіл. Нам це потрібно щоб зафіксувати, яка приблизно кількість наших бійців приїхала", - кажуть в патронатній службі.

У дівчат, які працюють в полку, вже є ціла система, як вони можуть розпізнати тіла, які приходять у тяжкому стані. Зазвичай, по татуюванням або особливим прикметам. Їх є ціла база, яку заздалегідь попросили скласти батьків та близьких бійців. Так вдалось опізнати вже чотирьох людей.

"Інколи ми впізнаємо хлопців і по формі, адже вона в Азову інша. Дуже часто вони самі собі підписували одяг — ремені або взуття маркерами. Зазвичай, тіла приходять в такому стані, що простим шляхом розпізнати їх вкрай важко", - додає Наталя.

Інколи на процес розпізнання може піти до місяця, і навіть більше. За цей час родичі загиблих ще мають якусь надію, що, можливо, їхній близький все таки живий. Після того, як бійця опізнали, починається процес підготовки поховання.

"Виходячи з бажань родини, ми вирішуємо — буде це традиційне поховання чи кремація. Потім ми зв’язуємось з Національною гвардією (полк "Азов" входить до складу НГУ — Ред.) і кажемо, що нам треба для поховання бійця. Ми все беремо на себе — домовляємось з крематорієм, робимо документи, замовляємо труну, з батьків це все знімаємо, бо вони і так не в тому стані знаходяться. Кремують учасників бойових дій безкоштовно", - діляться дівчата з патронатної служби.

"Азов" зі свого боку також робить церемоніал, читає молитву українського націоналіста, організовує виступи командирів. Так було і на похороні Романа. Вся зала, незалежно від приналежності до полку, як один читала цю молитву націоналіста. "Бути воїном — значить жити вічно", - зі сльозами на очах підхоплювали кремезні чоловіки, які зараз просто оплакували побратима.

За цей час полк організував вже близько восьми похорон. Але, в Азові кажуть, що це дуже мало в порівнянні з тим, скільки тіл бійців вони вже отримали.

"Ми просто не можемо видати тіло доки не отримаємо результат ДНК. Віддати родині чуже тіло — це найгірша помилка",- сумно додає Наталя.

Патронатна служба не зіштовхувалась з такою кількістю загиблих одночасно.

З 25 лютого до виведення наших бійців з "Азовсталі" вони щодня отримували від командування списки загиблих. І до сих пір в Маріуполі знаходиться ще багато тіл загиблих. Іх росіяни тримають як цінний обмінний скарб.

Для всіх загиблих захисників Маріуполя в "Азові" хочуть зробити меморіал в Києві. На Співочому полі. Адже воїни дійсно не вмирають. Вони мають жити вічно у спогадах і наших серцях.