Два місяці тому в Мелітополі окупанти викрали нашу колегу Ірину Левченко та її чоловіка. Про їхню долю досі нічого не відомо

"Телеграф" звернувся до міжнародних організацій з проханням посприяти визволенню цивільних заручників

Терор на захоплених росіянами територіях — не новина. Викрадення, вбивства, зґвалтування… На жаль, ці явища стали буденними для тих, хто вимушений чекати на звільнення з окупації.

6 травня за невідомих досі обставин в Мелітополі зникла наша колега, колишня журналістка "Телеграфу" — Ірина Левченко. До повномасштабної війни на сторінках видання вона розповідала прекрасні історії про унікальних людей з усієї України та світу, ділилась цікавинками з Запорізького регіону та не обходила стороною суспільні проблеми.

Після вторгнення російських військ місто Мелітополь, де все життя проживала Ірина, дуже швидко опинилось в окупації. Задля власної безпеки Ірина пішла з журналістики на заслужений відпочинок. Разом з чоловіком Олександром час від часу їздила на дачу, де вирощувала городину, ягоди — це було її хобі.

І ось у травні, через 14,5 місяці життя в окупації, Ірину Левченко та її чоловіка Олександра затримали. Станом на зараз обставини зникнення невідомі, але родичі повідомили нам, що замки на дверях квартири пенсіонерів були цілими, а їх велосипеди залишились на місці. Є припущення, що Ірину та Олександра могли затримати прямо на вулиці.

З того моменту пройшло два місяці. Подружжя просто викрали та, за нашою інформацією, могли звинуватити в усіх смертних гріхах проти окупаційної влади. Сестра Ірини Олена Руденко каже, що Олександр зміг передати записку з неволі, де повідомив, що його звинувачують в "тероризмі".

"Іра для мене завжди була прикладом, як не втрачати позитивний настрій у будь-яких складних ситуаціях, бачити банальні речі у незвичному ракурсі, віддавати всю себе справі, якою займаєшся", — говорить про викрадену пенсіонерку її колега, чиє ім’я ми не розкриватимемо з міркувань безпеки.

"Я не можу думати про Іру без сліз, не то, що розповідати про неї. Це сльози від суміші переживань за неї, безсилля якось змінити ситуацію і злості на цих в****дків, які причетні до викрадення і загалом політики боротьби з цивільним населенням на окупованих територіях… Я досі сподіваюсь, що отримаю від Іри якесь звичне повідомлення. Але чим більше проходить часу, тим краще розумію, що не відомо, коли це станеться… Найбільше я боюся побачити відео, на якому Іра в чомусь зізнається, а з іншого боку, це буде хоч якесь підтвердження, що вона жива".

"24 лютого 2022 року телефон не замовкав від дзвінків, один з них був від Ірини. В місто з перших годин почало прилітати, і було дуже небезпечно, — згадує головний редактор "Телеграфу" Ярослав Жарєнов. — З Іриною ми домовились, що перед нею, як цивільною особою, стоїть головна задача — вижити. Ні про яку роботу в таких умовах вже звісно не йшлось. За період повномасштабної війни Ірина не написала жодного матеріалу. Як мені відомо, навіть комп’ютер в неї був в складеному вигляді, тобто жодної журналістської діяльності вона не вела", — говорить керівник проєкту.

Джерела в силових органах, які безпосередньо причетні до процесу обміну полоненими, підкреслюють: "З цивільними ситуація катастрофічна. Росіяни їх просто викрадають, а обмінювати не хочуть, бо в нас немає їхніх цивільних (на обмін. — Ред.). Ми цивілізована країна і не викрадаємо громадян, яке б громадянство вони не мали".

Станом на 6 липня 2023 року досі не відомо, де знаходиться Ірина та її чоловік і чому їх затримали. Ми звертаємось до міжнародних організацій з проханням посприяти визволенню цивільних заручників — Ірини та Олександра Левченків.

На жаль, такі випадки на непідконтрольних територіях не рідкість. У червні Уповноважений з прав людини Дмитро Лубінець заявив, що наразі йдеться про понад 22 тисячі цивільних заручників. Мільйони жителів окупованих територій змушені жити під загрозою терору з боку російських військових та спецслужб.