Змушують дякувати солдатам рф за вбивство воїнів ЗСУ і зачиняють в карцері. Українські діти розповіли про жахи депортації

Восьмого квітня додому повернулася 31 дитина з тих тисяч українських дітей, яких окупанти примусово вивезли до росії. Чергова операція з порятунку дітей проходила на фоні тиражування ворогом гучних заяв російської так званої "уповноваженої з прав дитини". Що стоїть за новинами про те, що наші хлопчики та дівчатка нарешті вдома, як окупанти намагаються знищити в них українську ідентичність, згадки про свою національну приналежність та якими є масштаби "дитячого питання", "Телеграф" дізнався у Миколи Кулеби – виконавчого директора благодійної організації Save Ukraine.

"Зі словами "Ми вас евакуюємо" під дулами автоматів вивезли до Луганська"

Станом на 9 квітня офіційно визнані депортованими 19 349 українських дітей, з яких вдалось повернути поки що лише 360. В останній цифрі є й вклад благодійної організації Save Ukraine, якій вдалось возз’єднати з родинами 64 маленьких українця. І ще 31 дитина перетнула український кордон напередодні.

"Це операція особлива не тільки за кількістю повернутих дітей, але і за складністю, — розповідає Микола Кулеба, який обіймав посаду уповноваженого президента України з прав дитини у 2014—2021 рр. – На жаль, повернулось не 33 дитини, як планувалось, а 31. Ще двох дітей вивезти не змогли, бо в їхньої бабусі не витримало серце. Це сталося вперше за п’ять наших рятувальних місій. І тепер наше завдання — і повернути тіло жінки, і звільнити цих дітей. Друге, що відрізняло цю операцію від інших, — довгі допити ФСБ. З кожною поїздкою їхня тривалість збільшується, в цьому випадку родини тримали по 14 годин. І не дивно, що людина цього не пережила. Бо, по суті, дорослі змушені доводити, чому вони мають право забрати власних (!) дітей з російського полону, а не залишити їх там. І це попри заяви, що рф аж так хоче всіх повернути".

Микола Кулеба додає, що наразі в України є можливість повертати лише дітей, які мають родичів чи законних представників. Бо передача відбувається, так би мовити, з рук в руки. Окрім того, саме батьки чи бабусі/дідусі починають бити на сполох, коли, наприклад, хлопці чи дівчата вчасно не повернулись з табору чи були вивезені з якоїсь установи централізовано.

"Така історія трапилась з 16-річним Артемом, який приїхав до школи-інтернату у Куп’янську, щоб забрати документи та залишився там на ніч, – наводить приклад Микола. – Це було якраз незадовго до звільнення міста. Росіяни перед втечею увірвались до закладу і зі словами "Ми вас евакуюємо!" під дулами автоматів посадили 13 дітей у вантажівку та вивезли до Луганська. Хлопець не хотів їхати, але що він міг зробити проти озброєних людей? Його кілька місяців разом з іншими дітьми утримували на території, підконтрольній росії, годували тушківкою і хлібом, змушували працювати, зокрема розвантажувати гуманітарну допомогу, погрожували психушкою за погану поведінку. Наразі вже більшість дітей повернули, Артем став 11-м з них".

Крім таких прямих викрадень, росіяни вдаються і до тиску на мешканців окупованих територій. Спочатку вмовляють і малюють прекрасні перспективи для розвитку дітей, а потім погрожують і залякують.

"До різних так званих "оздоровчих таборів" першими відправляють дітей колаборантів, наприклад, директорів шкіл чи вчителів, що йдуть на співпрацю. Це така ніби перевірка місцевих на вірність і можливість для росіян показати, що вони прийшли з "добрими намірами", — пояснює механізм Микола. – Починаються розмови з дітьми: "Бачиш, твій однокласник повернувся, в таборі класно – там розваги, годують, немає обстрілів, весь час є світло". І, звісно, дитина може прийти й сказати дома: "Клас! Я теж хочу". Якщо ж батьки не погоджуються, то починають телефонувати зі школи: "Не хочеш відправити дитину до табору? Так ти що, проти "влади"?! А ти розумієш наслідки?" Тобто такі можуть бути "тонкі натяки", а десь і прямі погрози. І більшість батьків, з якими ми працюємо, говорять, що їх змушували давати згоду".

За словами Кулеби, росіяни намагаються юридично захистити себе і дають батькам підписувати якісь "папірці" про згоду на виїзд дітей, але по факту порушують домовленості. Діти вчасно додому не повертаються, частіше за все не мають зв’язку з рідними й опиняються за тисячі кілометрів від дому. Російська сторона зі свого боку не робить нічого, щоб повернути хлопців та дівчат, і навіть цьому активно протистоїть.

"Писав російським солдатам таке, що навіть соромно вам казати"

Після того як українські діти опиняються на території, підконтрольній росіянам, чи безпосередньо у рф, з ними активно "працюють". Все задля того, щоб придушити бажання повернутися до України, до рідних людей.

"Діти місяцями не розмовляють з родинами, відповідно, не знають, що взагалі відбувається з ними та в Україні. І при цьому вони чують, мовляв, якщо батьки за вами не приїхали, ви їм не потрібні, як і вашій країні, якої вже немає, — пояснює Микола. – Дітям обіцяють допомогу, влаштувати в російські сім’ї. Під час попередньої місії у нас був випадок з 14-річним хлопцем з Херсонщини. За ним поїхала сестра, але почула, що він не хоче повертатися, так йому встигли промити мізки. Аргументи були такі: "Мене взяв під крило мер Алушти!" — "Ти його бачив колись?" — "Ні, але мені сказали, він мене опікає, мені дадуть 100 тисяч рублів, і якщо погоджусь залишитись, то ось родина, яка мене всиновить. А в Україні мене вб’ють, бо я жив у росіян". Три дні знадобилось, щоб повернути його до тями та забрати додому".

Керівник БО додає, що все ж таки є діти, які знаходять в собі сили протистояти тиску і навіть чинити спротив. Так робив, наприклад, 14-річний хлопець, що народився у Нікополі, але більшість часу проводив у росії, куди після розлучення перебралась мати. Після її смерті, вже коли тривала повномасштабна війна, хлопця влаштували в прийомну родину, голова якої воював проти України.

"Прийомна мати зненавиділа хлопця і знущалась з нього, — розповідає Микола. – В школі однолітки його хейтили саме за те, що він українець. При цьому разом з іншими його змушували писати листи подяки військовим рф, фактично за те, що ті вбивають його співвітчизників. Я його питав вже після повернення, що саме він там писав, а він каже: "Таке, що мені навіть соромно вам сказати". — "А як ти не боявся?" — "Їх все одно ніхто не перевіряє, але мені було приємно думати, як російський солдат відкриє мою писанину і прочитає". І перше, що попросила ця дитина в Україні, — наш прапор. Він в нього загорнувся і ходив так днями. Я його розпитував, як йому вдалось зберегти свою українськість, а він пояснив, що знаходив різну інформацію в Інтернеті та зрозумів, що в росії всі обманюють, а Україна — має силу правди. Врятувати хлопця намагалась самотужки бабуся, але їй віддали онука тільки після отримання підписки про невиїзд, але ми згодом змогли їх витягти з рф, родина зараз в Україні".

За словами Миколи, росіяни застосовують не тільки психологічні прийоми, щоб зламати дітей, а й карають за спроби чинити опір і не погоджуватися звикати до нових умов.

"Діти розповідають, що карають за те, що розмовляєш українською чи висловлюєш бажання повернутися додому, тобто там заборонена самоідентифікація, як українця, — наголошує Микола. – Для цього, зокрема, використовують спеціальні кімнати, ізолятори, які можуть бути без вікон, там і закривають дитину на кілька днів. Є свідчення дітей, що в "оздоровчому таборі" гімн росії грав п’ять днів. Уявіть собі! На окупованих територіях було введено "уроки о важном", створюються організації "путлерюгенд", використовуються підручники, надруковані у москві у 2022-му.

Тобто "перепрошивання" дітей, їхня русифікація – це велика частина стратегії ворога з захоплення територій. Вони це робили й 100 років тому, поневолюючи Україну, роблять і досі. Нічого нового немає. А тут ворог на весь світ зухвало показує і смакує, як вони везуть по росії дітей з Маріуполя, перед тим вбивши їхніх батьків, і пропонують їх забирати у російські сім’ї. Це є геноцид і воєнний злочин. Своє слово з цього приводу вже сказав Міжнародний кримінальний суд. І ми у випадку з кожною дитиною, яку повертаємо після викрадення, разом зі Службою безпеки України, прокуратурою документуємо ці факти, щоб винні були притягнуті до відповідальності".

"З 2014 року під владою росіян опинилось 1,5 млн українських дітей"

Найбільше ускладнює повернення дітей, за словами Миколи, той факт, що росія приховує факти депортації та викрадення. Відповідно, українській стороні потрібно шукати, перевіряти та збирати докупи крихти інформації.

"У нас в організації є департамент, що займається поверненням дітей, до нього входять юристи, соціальні працівники, психологи, транспортний відділ, волонтери, — уточнює керівник Save Ukraine. – Відомості команда отримує з різних джерел – це і повідомлення місцевих органів влади, і звернення на телефон "гарячої лінії" як рідних, так і сторонніх людей з-за кордону, в тому числі з рф, і розповіді дітей, що вже повернулись. Часом буває, що відомо щось про дитину, але не ясно, де її батьки. Або навпаки, маємо звернення батьків, які не знають, де дитина. Коли всі "зорі сходяться", кейс береться в роботу. Збираємо відповідні документи, готуємо до подорожі батьків, розробляємо маршрут, супроводжуємо групу до їхнього повернення, а потім фіксуємо злочин і пропонуємо реабілітацію, допомагаємо розв'язувати питання з житлом і роботою".

Микола наголошує, що наразі не існує єдиної статистики щодо дитячого питання. Крім даних, що постійно оновлюються на порталі "Діти війни", існують дослідження різних міжнародних інституцій. Він сам говорить про 1,5 млн неповнолітніх українців, що опинились "під владою росіян" з 2014-го року внаслідок анексії Криму, часткової окупації Донбасу.

"Трагізм ситуації в тому, що ми не знаємо, скільки з цих дітей стали сиротами та де вони. Скільки цих дітей стали "російськими громадянами" та зненавиділи Україну? Адже вони росли та виховувались в контексті того, що українці – це вороги і їхнє існування треба припинити. Скільки з них виросло й опинилось в окопі, там гине з вірою, що воює з нацистами та НАТО? Тобто питання не тільки щодо неповнолітніх, незаконно переміщених чи депортованих з моменту початку повномасштабного вторгнення", — вважає Микола.

За словами юристів, які опікуються питаннями українських дітей, що стають жертвами злочинів, росіяни свідомо порушують всі можливі норми міжнародного гуманітарного права. Щоб приховати це, вони вигадують різноманітні маніпуляції, називаючи, наприклад, евакуацію те, що є депортацією чи незаконним переміщенням.

"Черги, що ніби вишикувались за українськими дітьми в росії, існують тільки у хворій фантазії посадовців, які про це говорять, — зазначила Катерина Рашевська – юристка ГО "Регіональний центр прав людини". – Ведуться списки так званих ресурсних родин, які вже мають на вихованні російських дітей, і не хочуть втратити пільги, що створює додатковий простір для маніпуляцій. От їм і пропонують брати українських дітей. Водночас так звана дитяча омбудсменка рф марія львова-бєлова каже, що вони роблять все, щоб возз’єднати дітей з їхніми справжніми родинами. Та успіхи в цьому питанні за минулий рік – 15 дітей і 8 родин. Наша організація вважає: діяння росіян, спрямовані на насильницьку передачу українських дітей в російську національну групу, мають бути кваліфіковані саме як геноцид. І заяви Каріма Хана – прокурора Міжнародного кримінального суду — дають всі підстави розуміти, що так і буде. Ми наразі готуємо ще одне повідомлення до МКС, адже зворотним боком депортації та незаконного переміщення є те, що рф незаконно, необґрунтовано відмовляються повертати дітей на батьківщину. І це навіть не затримка, а дії, які унеможливлюють репатріацію. А це є серйозним порушенням Женевських конвенцій і Міжнародного гуманітарного права та має бути кваліфіковано як воєнний злочин. Крім того, всі жахи, що супроводжують процес повернення дітей, внаслідок чого гинуть люди та неповнолітні отримують додаткові психологічні травми, є також порушенням прав людини".