“В церкву росіяни не влучили. Інакше загинуло б понад 1000 людей”: розповідь волонтера з Херсона (відео)

Читать на русском
Автор
4777
Роздача гуманітарної допомоги у Херсоні, 16 грудня 2022 р. Фото Олексія Гордєєва
Роздача гуманітарної допомоги у Херсоні, 16 грудня 2022 р. Фото Олексія Гордєєва

Волонтер Станіслав Синій розповів "Телеграфу", як в обласному центрі працюють активісти-християни

Подружжя Станіслав та Жанна Сині до великої війни жили у Херсоні. Жанна (дівоче прізвище — Іграєва) за освітою логопед-дефектолог і одночасно – перспективна християнська soul-співачка та учасниця конкурсу "Голос країни" у 2016 році. 30-річний Станіслав народився та виріс у сім’ї протестантського пастора, до війни працював керівником рекламного відділу та студентським деканом Таврійського християнського інституту (ТХІ), який розташувався в Антонівці, в 3 кілометрах на схід від околиці деокупованого Херсона.

"Деякі церкви готувались до евакуації та вчасно вивезли сотні людей"

Зустрічаюсь зі Станіславом Синім в одній з баптистських херсонських церков. Він погоджується показати, як працюють місцеві активісти-християни. Але одразу пояснює, чому проти публікації точної назви церкви – не хоче "розкривати карти" росіянам.

"Наприкінці листопада по одній з наших церков, яка є одночасно одним з найбільших хабів допомоги, росіяни "лупонули" і влучили у все, що розташовувалось навколо, — у школу, житловий будинок, поле. А в споруду церкви – ні. Якби це сталось, то загинуло б понад 1000 людей, — роз’яснює він. – Трохи пізніше "прилетіло" до місця, де роздавали гуманітарку у с. Білозерка (у 16 км на захід від Херсона). А 15 грудня росіяни влучили у волонтерський центр, загинули люди".

Церква Станіслава займається евакуацією людей з 24 лютого та до нинішнього часу. Під час окупації у її бомбосховищі, колишньому спортзалі для молоді, щодня переховувались 350-400 людей. Нині це один з найбільших гуманітарних хабів Херсона.

"Понад 1000 людей" — це не цифра для формального звіту, а реальна кількість херсонців, які під час тотальних тривалих блекаутів, після звільнення Херсона, приходили до місцевих протестантських громад заряджати свої телефони та павербанки.

Немає електрики – немає води. Довжину черг за водою у ті тижні ніхто не рахував. В місті є природний газ, але він щезає одразу після обстрілів.

Попри те що продуктові набори релігійна громада, у якій служить Станіслав (не бувши дияконом або пастором), роздає з 10:00, вже за півтори години до брам храму починають, як гірські струмки, стікатись люди. 16 грудня роздавали, наприклад, свіжий хліб, квасолю та рибні пресерви.

Більшість відвідувачів виглядає по-справжньому нужденними. На їхніх обличчях закарбувались страждання, горе та страх. Деяких відвідувачів можна умовно назвати забезпеченими (вони беруть продукти "про запас"), а деякі – професійні збирачі гуманітарної допомоги, де б її не роздавали. Загалом лише ранком того дня волонтери роздали до 300 харчових наборів.

Не чекаючи завершення роздачі (люди все підходять і підходять), ми сідаємо у мінібус та їдемо до Таврійського християнського інституту, який росіяни контролювали з березня до листопада. Дорогою Станіслав розповідає, що під час та після окупації місцеві протестантські церкви виявились найефективнішим хабом гуманітарної допомоги місцевим. "Це соціальні хаби, де є бомбосховище, джерело електроенергії, вода, їжа та духовно-психологічна допомога, — каже він. — На мій погляд, жодна міська чи державна структура не працює так ефективно, як церкви у Херсоні".

У середині грудня таких церковних хабів було 9. Великі могли щодня роздавати від 400 і більше продуктових наборів, невеликі — 100-200. Не всі діяли відкрито. Наприклад, одна з громад зосередилась на підготовці бомбосховищ. Наскільки актуально це для міста, доводить обстріл центра Херсона, який здійснила росія у святвечірній день. Тоді загинули 10 людей та 68 постраждало. А один з церковнослужителів займався евакуацією загиблих у Чорнобаївці та селах навколо.

Звісно, херсонські протестанти – це вагома, але не єдина частина тамтешньої волонтерської мозаїки. "Є світські волонтерські організації, але частина працює нестабільно. Плюс через місяць (після деокупації. — Авт.) у Херсоні запрацювало МНС – як правило, це пункти обігріву з доступом до Інтернету", — каже Станіслав і розповідає про своїх знайомих-благодійників.

"Мої друзі привозять воду, продукти. Вони одні з перших заїхали у Херсон. Коли була окупація міста, до мене звертались депутати міськради та просили, щоби ми завезли медикаменти. Нам довіряли дистрибуцію серйозної цивільної медицини, адже ми її не крадемо".

Тісна співпраця між церковними хабами та державою відсутня. Гнучкіші та швидші, місцеві волонтери-християни не потребують допомоги від адміністрації ні на рівні ресурсів, ні на рівні їх дистрибуції. Лише 15-16 грудня до церкви Станіслава приїхали 3 гуманітарні машини з Івано-Франківська, Ірпеня та Броварів.

У місті доволі ефективно працюють програми ООН. "Дуже багато залежить від місцевого самоврядування. У Херсона, на щастя, є свої ресурси, — каже чоловік. — У селах навколо, де голови сільрад виїхали чи виявились колаборантами, — там морок, нічого немає… Така сама ситуація у міських лікарнях".

"Гуманітарка" є, але якість муніципального та обласного менеджменту невисока. 21 грудня журналістка "Телеграфу" Юлія Забєліна оприлюднила резонансний пост про те, що на складах місцевої адміністрації гниє гуманітарна допомога. "Згнили овочі, лежить купа продукції, яку не видають, а місцевим волонтери дають зі своїх запасів і того, що привозять такі, як ми, небайдужі люди!" — емоційно написала вона у Facebook. Дещо раніше аналогічна ситуація спостерігалась у Чернігівській області через неефективне керування процесами головою Чернігівської ОДА В’ячеславом Чаусом. Іноді місцева влада у Херсоні визнає свою неспроможність та просить релігійні організації поділитись бомбосховищами або допомогти у дистрибуції продуктів, що швидко псуються.

Якщо згадувати тільки протестантів, то у Херсоні найбільше саме баптистських храмів – їх шість. Харизматичні громади належать до різних деномінацій. Деякі церкви (як і ТХІ) планомірно готувались до евакуації у випадку війни та вчасно вивезли сотні людей. Керівники інших церков не вірили, що український південь паде. Тому, щойно росія вторглася до України, телефонували Станіславу та спитали, як можна виїхати з міста або за кордон (легально та не дуже).

Проїхавши наскрізь весь Херсон та сягнувши Антонівки (у честь якої названий відомий на весь світ міст), бус зупиняється біля території ТХІ. До 24 лютого ТХІ вважався найбільшим міжденомінаційним релігійним ВНЗ на півдні України з 30-тисячною бібліотекою англійською, давньоєврейською, давньогрецькою та українською мовами. Крім того, інститут був єдиним протестантським закладом з державною ліцензією.

"Щоби не збожеволіти, поки дружина проходила лікування, поринув у волонтерство"

У день російського вторгнення водій автобуса, який мав вивозити співробітників та студентів ТХІ, злякався і через паніку відмовився їхати. То ж Станіслав сів за кермо Mercedes Sprinter, який вів евакуаційну колону. Щоби дістатись Івано-Франківська, автоколоні, в якій було багато дітей, немовлят і вагітних жінок, знадобилось 3 дні. Вивізши свою дружину, чоловік тиждень займався евакуацією у Києві та Ірпені.

Пізніше йому зателефонувала дружина і сказала, що погано себе почуває. Станіслав приїхав до Жанни, і після УЗД вони дізнались, що в жінки передраковий стан. Так у сім’ї відкрився ще один фронт. "Це було найстрашніше, що я пережив на той момент — страшніше за окупацію та війну, — розповідає Станіслав. — Дивом наші друзі змогли вивезти Жанну на лікування до Німеччини, де вона провела 4 місяці. Її прооперували та застосували гормональну терапію. Вона вже повернулась, її самопочуття покращилось, але хвороба знову нині дає про себе знати. Але в неї дух і характер сильні – Бог дає енергію та сили. Зараз працює над музичним альбомом".

Брат Станіслава, 46-річний ректор ТХІ Валентин Синій, додає, що під час окупації інститут став неформальним гуманітарним штабом. Його працівники й волонтери роздали місцевим мешканцям близько 30 тонн харчів. "Протестантська церква на окупованих територіях сміливо допомагала місцевим і дуже сильно постраждала під час окупації. Мабуть, більше, ніж будь-яка інша конфесія", — уточнює Синій.

У заблокованому росіянами Херсоні залишились два-три священники Православної церкви України, які безстрашно волонтерили. Одного з них, настоятеля церкви Пресвятої Богородиці у мікрорайоні Острів та громадського діяча Сергія Чудиновича, окупанти викрали 30 березня, обвинувативши у співпраці з ЗСУ та місцевою ТрО. Священника довго катували: перетискали дихальні шляхи, не давали пити та ходити у туалет, били дубинкою в область серця й імітували зґвалтування. Окупанти погрожували, що з сім’єю клірика почнуться неприємності, якщо чоловік не почне співпрацювати з "новою владою". Зрештою, через страх смерті та насильства Чудинович вимушено підписав документ про "добровільну" співпрацю з військами рф, хоча зараз і шкодує про це; його звільнили. 6 квітня йому вдалось опинитись на контрольованій Україною території. "Він дуже сильно постраждав", — резюмує Станіслав.

Успіхам росіян раділи та усіляко сприяли численні колаборанти. Чимало з них співпрацювали з окупантами свідомо, але чоловік знає випадки, коли змушували під дулом автомата або брали у полон дітей. "В одного сина забрали, просидів понад 100 днів у полоні. Цим маніпулювали", — згадує волонтер. З його церкви не було колаборантів, але були прихильники росії. Їх нараховувалось до 10 осіб, і під час втечі військ рф з Херсона вони перемістились до Криму.

Щоби не збожеволіти, поки дружина проходила 4-місячне лікування у Німеччині, після евакуації у Києві та Ірпені Станіслав знов поринув у волонтерство, але вже на півдні України – зокрема, у Миколаєві та Херсонській області.

Російські війська окупували ТХІ 10 березня і з того моменту перетворили його на логістичну базу та тренувальний центр. Відступаючи, окупанти завезли на територію інституту машини та викрали все, що змогли. "На складах зберігалось спортивне обладнання для дитячих таборів. Вони навіть акуратно розкрутили викрутками розетки та забрали матраци, ліжка, меблі, оргтехніку, — деталізує Станіслав. — В нас були добре обладнані класи з інтерактивними дошками, меблями, "плазмами", проєкторами. Також колонки, пульти — все для проведення дитячих таборів, лекцій та конференцій. Забрали все". Частину 30-тисячної бібліотеки росіяни вивезли на смітник, частина просто випарувалася у повітрі. Збитки бібліотеки становлять близько третини мільйона доларів США.

Під час тривалих боїв за звільнення Херсона 28-29 серпня були цілковито зруйновані три будівлі ТХІ. Ректор цього вишу Валентин Синій каже, що ці будівлі були пошкоджені "Хаймарсами" ЗСУ під час нічного обстрілу, та додає на користь цього припущення два аргументи. По-перше, у ті дати офіційні українські джерела повідомляли про обстріли російських військ у Херсоні саме "Хаймарсами". По-друге, він припускає, що у спорудах ТХІ на той момент перебували російські солдати. "Українській армії не було б смислу гатити по інституту, якби там не було російських військовослужбовців", — каже він і додає, що не може перевірити дану інформацію, адже вірянам рекомендували не заходити до будівель через високий ризик мінування.

Пошкоджена будівля
Таврійський християнський інститут після російської окупації. 16 грудня, Антонівка. Фото Олексія Гордєєва

З п'яти споруд нині відносно неушкоджена тільки одна. Втім, росіяни продовжують мінометні обстріли території з протилежного берегу Дніпра. Інститут страждає так само, як і саме місто. За попередніми оцінками, для відбудови корпусів та повноцінного відновлення навчання ТХІ у Херсоні потрібно понад $5 млн у коштах та 2-3 роки у часі.

Нині в обласному центрі проживає лише 20-30% від довоєнного населення – від 56 000 до 84 000 людей. Станіслав переконаний, що місцеві протестанти вже охоплюють своєю гуманітарною діяльністю близько половини населення. Це було очевидно у пікові моменти, коли у місті було відсутнє постачання води.

"Знаю по Миколаєву, який ніколи не був окупований, що росіяни свідомо знищують робочі місця, — каже він. — Економіка вбита. Якщо ти не айтівець або пенсіонер, у тебе немає, де працювати. Чоловіки відправляють дружин і дітей за кордон, адже реально не можуть прогодувати сім’ю, а самі вступають до лав ЗСУ. Тому, поки у Херсоні не з’являться робочі місця (а це нереально до завершення війни та звільнення Криму), гуманітарка буде потрібна".

Активіст додає, що всі місцеві церкви, які займаються благодійністю, вже налаштовують себе на марафонську дистанцію.